Дмитро Степанович Бортнянський (1751–1825) — видатний композитор, диригент, співак та музичний діяч, чия творчість стала епохальним явищем в історії європейської та української музичної культури. Він є одним із перших композиторів Східної Європи, чия музика здобула широке визнання за життя автора та органічно увійшла до загальноєвропейського культурного контексту.

Бортнянський увійшов в історію передусім як реформатор церковного хорового співу та творець класичного хорового концерту a cappella. Водночас його спадщина охоплює практично всі провідні жанри музики тієї епохи: опери, симфонічні, камерно-інструментальні та клавірні твори. У своїй творчості композитор здійснив унікальний синтез традицій українського хорового багатоголосся (партесного співу), інтонаційного словника народної пісні та найновіших досягнень італійського бельканто і віденського класицизму.

Ранні роки та музична освіта у Глухові

Дмитро Бортнянський народився у 1751 році в місті Глухів (нині Сумська область, Україна), яке на той час було столицею Гетьманщини. Глухів у середині XVIII століття був значним культурним осередком. Саме тут функціонувала знаменита Глухівська співацька школа, заснована у 1738 році, яка готувала професійних співаків для придворних хорів.

З раннього дитинства Дмитро виявив виняткові музичні здібності та володів гарним голосом (дискантом). Він розпочав навчання у Глухівській школі, де опановував не лише вокальне мистецтво, але й основи нотної грамоти, гру на музичних інструментах (зокрема на гуслях та скрипці) і багатоголосний партесний спів.

У 1758 році, завдяки своїм видатним вокальним даним, семирічний Дмитро був відібраний до Придворної співацької капели і перевезений до Санкт-Петербурга. Цей переїзд визначив усю подальшу долю майбутнього композитора. У столиці імперії він співав у придворному хорі, брав участь у театральних виставах та церковних богослужіннях. Його музичним наставником став видатний італійський композитор Бальдассаре Ґалуппі, який на той час обіймав посаду придворного капельмейстера. Ґалуппі помітив композиторський хист юнака і почав давати йому уроки гармонії, контрапункту та композиції.

Італійський період: Опанування європейських традицій (1769–1779)

Коли у 1768 році Бальдассаре Ґалуппі повертався до Італії, він переконав керівництво капели відправити свого найталановитішого учня за кордон для продовження навчання. У 1769 році вісімнадцятирічний Бортнянський прибув до Венеції, де продовжив заняття під керівництвом Ґалуппі.

Італійський період, що тривав десять років, став часом професійного становлення Бортнянського як європейського композитора. Він вивчав стиль італійської опери, поліфонічну техніку, знайомився з творами античних і сучасних майстрів у Болоньї, Римі та Неаполі. Існують відомості, що він також вивчав мистецтво контрапункту у відомого теоретика падре Джованні Баттісти Мартіні.

В Італії Бортнянський звернувся до жанру опери-серіа (серйозної опери). Його першим значним успіхом стала опера «Креонт» (Creonte), поставлена у Венеції у 1776 році. За нею послідували «Алкід» (Alcide, Венеція, 1778) та «Квінт Фабій» (Quinto Fabio, Модена, 1779). Ці твори продемонстрували вільне володіння композитором складною оперною формою, віртуозним вокальним стилем бельканто та майстерним оркеструванням. Крім опер, у цей період він писав духовну музику на католицькі тексти (зокрема, «Ave Maria», «Salve Regina»), а також камерно-інструментальні твори.

Повернення та період при «Малому дворі» (1779–1796)

У 1779 році, здобувши славу і визнання в Італії, Дмитро Бортнянський повернувся до Санкт-Петербурга. Однак при імператорському дворі домінували запрошені італійські маестро, тому Бортнянський отримав посаду капельмейстера при так званому «Малому дворі» спадкоємця престолу Павла Петровича (майбутнього імператора Павла I) у Гатчині та Павловську.

Культурне середовище Малого двору орієнтувалося переважно на французьку естетику. Відповідно, змінився і творчий напрямок Бортнянського. Він відійшов від монументальної італійської опери-серіа і звернувся до жанру французької комічної опери (opéra comique). На лібрето французькою мовою він створив опери «Свято сеньйора» (La Fête du seigneur, 1786), «Сокіл» (Le Faucon, 1786) та «Син-суперник» (Le Fils-Rival, 1787). У цих творах композитор майстерно поєднав легкість і граційність французького стилю з глибоким ліризмом і тонким психологізмом.

Саме в ці роки Бортнянський створив більшість своїх світських інструментальних творів: сонати для клавесина (або фортепіано), Концертну симфонію для фортепіано, арфи, двох скрипок, віоли да гамба, фагота і віолончелі (1790), а також квінтет і квартет. Ці твори є класичними зразками салонної камерної музики кінця XVIII століття, що вирізняються прозорою фактурою, класичною ясністю форми та виразним мелодизмом.

Директор Придворної співацької капели

Новий етап у житті композитора розпочався у 1796 році, коли Павло I зійшов на престол. Того ж року Бортнянський був призначений директором Придворної співацької капели. Він став першим вихідцем із місцевого середовища, який обійняв цю високу посаду, що традиційно належала іноземним музикантам.

На цій посаді Бортнянський проявив себе як видатний адміністратор, хормейстер і педагог. Він докорінно реформував капелу, значно покращив матеріальне становище співаків, дбав про їхню загальну і музичну освіту. Бортнянський особисто займався відбором талановитих дітей, для чого регулярно використовував зв'язки з українськими землями, звідки традиційно привозили найкращі голоси.

Завдяки його зусиллям хор досяг безпрецедентно високого рівня виконавської майстерності, з ідеальною чистотою інтонування, гнучкістю динаміки та збалансованим звучанням хорових партій. У 1802 році відомий французький композитор Франсуа-Адрієн Буальдьє писав, що хор під керівництвом Бортнянського є найкращим у Європі.

У 1816 році Бортнянський отримав виняткове право цензури на всі видання і виконання церковної музики в імперії. Це дозволило йому стандартизувати церковний репертуар, вилучити з нього відверто низькоякісні або невідповідні стилю богослужіння твори та утвердити класичний стиль церковного співу.

Хорова спадщина: Апогей хорового концерту

Найважливішою і найвідомішою частиною творчого доробку Дмитра Бортнянського є його духовна хорова музика. Вона становить фундамент хорової культури православного світу і є неперевершеним зразком стилю класицизму в музиці a cappella.

Центральне місце в його хоровій спадщині посідають духовні хорові концерти. Це багаточастинні циклічні твори, що виконувалися під час богослужіння під час причастя духовенства. Бортнянський написав 35 хорових концертів для чотириголосного хору та 10 концертів для подвійного хору (восьмиголосних).

Хорові концерти Бортнянського характеризуються стрункою архітектонікою. Зазвичай вони складаються з трьох або чотирьох контрастних частин, які чергуються за темпом (швидко – повільно – швидко) і характером. Композитор віртуозно володів поліфонічною технікою (фуги, імітації), яку гармонійно поєднував з гомофонно-гармонічною фактурою.

У цих творах яскраво проявляється індивідуальний стиль композитора: світла лірика, філософська зосередженість, стриманий драматизм і відсутність надмірної театральності. Його мелодика часто спирається на інтонації українських народних пісень, дум і кантів. Наприклад, один із найвідоміших концертів — № 32 «Скажи ми, Господи, кончину мою» — пронизаний глибоким трагізмом і скорботно-ліричними інтонаціями, що нагадують плачі. Визначним зразком святкової, урочистої музики є концерт № 34 «Да воскреснет Бог», який відзначається блискучим поліфонічним письмом і мажорним колоритом.

Окрім концертів, Бортнянський написав повний цикл «Літургії святого Іоанна Златоуста», численні окремі духовні співи («Херувимські», «Тебе Бога хвалимо», «Достойно є»), а також духовні гімни («Коль славен наш Господь в Сионі»), які набули надзвичайної популярності як у релігійному, так і у світському побуті.

Світська вокальна музика

Хоча духовна музика домінує у творчості зрілого Бортнянського, він також приділяв увагу світським вокальним жанрам. Він є автором низки камерних вокальних творів: романсів, канцон, світських хорів. Зокрема, його романси на вірші французьких поетів та російські пісні-романси сприяли формуванню міської вокальної лірики початку XIX століття. Він також створив кілька урочистих кантат для хору з оркестром, присвячених різним державним подіям.

Значення та вплив на музичну культуру

Дмитро Бортнянський пішов із життя 28 вересня (за старим стилем, або 10 жовтня за новим) 1825 року в Санкт-Петербурзі і був похований на Смоленському кладовищі (у ХХ столітті його прах перенесли до некрополя Олександро-Невської лаври).

Історичне значення Дмитра Бортнянського важко переоцінити. Він завершив тривалий процес переходу від середньовічної монодії та раннього партесного співу до зрілої класичної гармонії в хоровій музиці. Його твори стали еталоном для багатьох поколінь композиторів.

У другій половині XIX століття видатний російський композитор Петро Чайковський виступив редактором повного зібрання хорових творів Бортнянського (у 10 томах), що сприяло їхньому збереженню та популяризації, хоча сучасні музикознавці зазначають, що Чайковський вніс багато гармонічних правок, адаптуючи музику XVIII століття до смаків свого часу. Під час подорожі до Російської імперії французький композитор Гектор Берліоз, почувши хор Бортнянського, висловив щире захоплення високим мистецтвом вокальної гармонії, порівнюючи звучання хору з небесним ангельським співом.

Для української музичної історії постать Бортнянського має особливу вагу. Попри те, що більшу частину життя він провів за межами Батьківщини і служив при імператорському дворі, генетичний зв'язок його музики з українським мелосом очевидний. Його хорова спадщина стала прямим фундаментом, на якому розвивалася українська професійна музика XIX і XX століть. Традиції хорового письма Бортнянського знайшли своє продовження у творчості Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича, Кирила Стеценка, Олександра Кошиця та багатьох інших.

Сьогодні твори Дмитра Бортнянського входять до репертуару найкращих хорових колективів світу, а його камерна та оперна музика все частіше повертається на концертні сцени. В Україні пам'ять про видатного земляка увічнена в назвах музичних закладів, вулиць, а в місті Глухові встановлено пам'ятник композитору. Творчість Бортнянського залишається яскравим свідченням того, як глибока національна основа, поєднана з європейським професіоналізмом, здатна народити мистецтво позачасового значення.