Даниїла Яківна Байко — українська співачка, бандуристка й педагог, одна з трьох сестер, які впродовж кількох десятиліть виступали у складі знаменитого вокального тріо «Сестри Байко» при Львівській філармонії. Разом із сестрами Марією та Ніною вона стала однією з найвідоміших виконавиць українського фольклору, зокрема пісенної спадщини Лемківщини, і символом збереження та популяризації лемківської музичної традиції в українській культурі другої половини ХХ століття. Творчість тріо поєднувала автентичну народну манеру виконання з високою академічною вокальною культурою, набутою його учасницями у стінах Львівської консерваторії.
Ансамблі, побудовані на родинній основі, — явище нерідкісне у виконавській практиці ХХ століття, проте лише окремим із них вдавалося поєднати родинну злагодженість голосів із професійною академічною школою і водночас зберегти автентичне народне звучання. Саме таким прикладом і стало тріо сестер Байко, у якому Даниїла впродовж багатьох років була не лише виконавицею, а й одним із найдосвідченіших голосів колективу, оскільки була найстаршою з сестер.
Даниїла Байко народилася 20 серпня 1929 року в селі Яблуниця на Лемківщині — етнографічному регіоні, який на той час входив до складу Польщі (нині ця територія перебуває у складі Республіки Польща). Вона була найстаршою з трьох сестер: за нею народилися Марія (1931) та Ніна (1933). Дитинство майбутньої співачки минуло в лемківському середовищі, з його самобутньою піснею, обрядовістю та говіркою, яка згодом стане невіддільною складовою творчого обличчя тріо.
Лемківщина — етнографічний регіон, заселений українцями-лемками, що впродовж століть зберігали самобутню говірку, обрядовість та пісенну культуру, відмінну від пісенних традицій інших регіонів України. Ця культурна своєрідність згодом стане важливою складовою творчого обличчя тріо сестер Байко, які й у зрілому виконавському віці послідовно зверталися до пісенної спадщини рідного краю.
У 1945 році родина Байків, як і багато інших українських родин Закерзоння, була переселена на територію Радянської України — до міста Буськ на Львівщині. Це переселення стало частиною масштабних повоєнних міграційних процесів, що торкнулися українського населення прикордонних із Польщею земель у другій половині 1940-х років. Опинившись на новому місці, родина, а разом із нею й майбутні учасниці славетного тріо, змушені були заново облаштовувати життя, проте зберегли пам'ять про лемківську пісню, яку згодом винесли на професійну концертну сцену. Саме на Львівщині минули отроцтво та юність Даниїли Байко, тут почалося її знайомство з музичною освітою.
Музична обдарованість сестер Байко виявилася ще в підлітковому віці, і невдовзі вони почали здобувати фахову музичну освіту у Львові. Даниїла навчалася у Львівському музично-педагогічному училищі, а згодом продовжила навчання у Львівській державній консерваторії імені Миколи Лисенка, яку закінчила 1958 року. У консерваторії вона здобувала вокальну підготовку в класі відомого педагога Одарки Бандрівської — знаної української співачки й вокального педагога, чия школа виховала не одне покоління українських виконавців, — та опановувала гру на бандурі в класі Володимира Герасименка. Таке поєднання академічного вокалу з інструментальною підготовкою на народному інструменті визначило подальший творчий шлях співачки й усього тріо, у виконанні якого пісня незмінно супроводжувалася грою на бандурах, що надавало виступам колективу особливого, глибоко національного колориту.
Спільні виступи трьох сестер розпочалися ще в студентські роки — з 1953 року вони почали виступати разом як вокальний ансамбль. Уже на цьому ранньому етапі творчий колектив здобув визнання: за наявними відомостями, сестри Байко були відзначені золотою медаллю на VI Всесвітньому фестивалі молоді та студентів, що відбувся 1957 року в Москві, — на той час одному з найбільших міжнародних мистецьких форумів, який об'єднував тисячі учасників з різних країн світу й давав молодим виконавцям можливість заявити про себе широкій міжнародній аудиторії. Успіх на цьому форумі став для молодого колективу важливим поштовхом до подальшої професійної кар'єри.
Після закінчення консерваторії, з 1958 року, тріо сестер Байко почало офіційну концертну діяльність у складі Львівської філармонії. Відтоді й упродовж багатьох наступних десятиліть колектив залишався одним із провідних вокальних ансамблів філармонії, а Даниїла Байко — його незмінною учасницею.
Репертуар тріо сестер Байко був надзвичайно широким і налічував, за наявними відомостями, понад триста творів. Основу його становили українські народні пісні, серед яких особливе місце посідали пісні Лемківщини — рідного краю сестер, чию виконавську манеру й пісенну спадщину вони плекали й пропагували впродовж усієї творчої кар'єри. У програмах тріо звучали також обробки народних пісень авторства Станіслава Людкевича та Філарета Колесси — визначних українських композиторів і дослідників народної музичної творчості, — твори українських класиків, зокрема Кирила Стеценка та Миколи Леонтовича, а також зразки західноєвропейської класичної музики — твори Вольфганга Амадея Моцарта, Ріхарда Вагнера та Фелікса Мендельсона. Таке поєднання в одній концертній програмі автентичного фольклору, обробок народної пісні та зразків світової класики демонструвало широкий виконавський діапазон колективу. Спеціально для тріо сестер Байко писали музику українські композитори Микола Колесса та Павло Майборода, що додатково засвідчує визнання, яке здобув ансамбль серед сучасних йому українських авторів.
Виступи тріо відбувалися як а капела, так і в супроводі фортепіано; серед концертмейстерів колективу називають Т. Лаголу та Я. Матюху. Колектив гастролював не лише в Україні та республіках колишнього Радянського Союзу, а й за кордоном — у Польщі, Чехословаччині, Угорщині, Німеччині, Бельгії, Канаді, Франції та Сполучених Штатах Америки, репрезентуючи українську пісенну культуру, зокрема лемківський фольклор, перед міжнародною аудиторією.
Творчість тріо сестер Байко була зафіксована на низці грамплатівок і в декількох документальних фільмах. Виходили друком збірки під загальною назвою «Співають сестри Байко» — у 1959, 1972 та 1976 роках, а 2002 року з'явився компакт-диск під тією самою назвою. Крім того, збереглися архівні аудіозаписи виступів колективу на українському радіо й телебаченні.
Про творчість тріо було знято кілька документальних і концертних фільмів: «Сій, родися, жито-пшениця» (1969, режисер Р. Олексів), «Співають сестри Байко» (1977), «Пісні П. Майбороди» (1982), «На три голоси» та концертний фільм «Українська баркарола» (обидва — 1984 рік), а також двосерійний фільм «Сестри Байко сьогодні» (2001). Ці кінематографічні свідчення дають змогу й сьогодні почути й побачити унікальну манеру виконання колективу, зафіксовану на різних етапах його багаторічної творчої історії — від молодих років на початку концертної кар'єри до зрілого періоду майстерності.
Творчі заслуги Даниїли Байко та її сестер було відзначено на державному рівні. У 1976 році тріо сестер Байко стало лауреатом Державної премії України імені Тараса Шевченка — однієї з найпрестижніших відзнак у галузі української культури та мистецтва, якою відзначають найвизначніші здобутки українських митців. У 1979 році Даниїлі Байко присвоєно почесне звання народної артистки Української РСР — найвищого на той час творчого звання в системі почесних відзнак республіки. У листопаді 2008 року, вже за часів незалежної України, вона була нагороджена орденом Княгині Ольги III ступеня — державною нагородою України, якою відзначають визначних жінок за заслуги перед державою, вагомий особистий внесок у соціально-економічний, культурний розвиток України.
Поряд із концертною діяльністю Даниїла Байко займалася педагогічною роботою: упродовж 1969–1984 років вона викладала у Львівському музично-педагогічному училищі — тому самому навчальному закладі, з якого свого часу починався і її власний музичний шлях, — передаючи власний виконавський досвід новому поколінню музикантів і вчителів музики. Педагогічну діяльність, кожна у своїй царині, провадили й обидві її сестри: Марія — у Львівській консерваторії імені Миколи Лисенка, а Ніна — у навчальних закладах Києва. Таким чином, творчий доробок родини Байко не обмежився лише концертною сценою, а й дав відчутний імпульс розвиткові вокальної та бандурної педагогіки в Україні, забезпечивши наступність виконавської школи, закладеної самим тріо.
Даниїла Байко пішла з життя 26 квітня 2019 року у Львові — місті, з яким були пов'язані її навчання, творче становлення та вся подальша мистецька доля. Її відхід став значною втратою для української музичної культури, адже разом із нею завершилася ціла епоха існування унікального ансамблю, що понад півстоліття репрезентував українську, зокрема лемківську, пісенну традицію на найвищому виконавському рівні.
Значення творчості Даниїли Байко та тріо сестер Байко для української музичної культури важко переоцінити. У часи, коли лемківська спільнота внаслідок повоєнних переселень опинилася розпорошеною й відірваною від рідної землі, саме такі колективи, як тріо сестер Байко, ставали живими носіями й хранителями пісенної пам'яті цього краю, донісши її звучання до широкої аудиторії — як в Україні, так і далеко за її межами, у виступах на сценах Європи й Північної Америки. Поєднання автентичної народної манери співу з високою академічною вокальною культурою зробило виконавський стиль сестер Байко впізнаваним і по-своєму зразковим, а їхня багаторічна концертна й педагогічна діяльність — вагомим внеском у розвиток української вокальної традиції ХХ століття.
Постать Даниїли Байко, таким чином, залишається в історії української музичної культури не лише як приклад визначної виконавської майстерності, а і як свідчення того, наскільки плідним може бути поєднання родинної згуртованості, глибокого зв'язку з рідною пісенною традицією та здобутої в стінах консерваторії професійної школи. Її творчий шлях — від дитинства на Лемківщині через сцену Львівської філармонії до визнання на державному рівні — є частиною ширшої історії збереження української музичної спадщини у ХХ столітті.
