Діана Гнатівна Петриненко — одна з найвизначніших українських співачок другої половини ХХ століття, лірико-колоратурне сопрано, чия виконавська кар'єра поєднала концертну естраду, оперний репертуар і багаторічну педагогічну працю. Понад чотири десятиліття вона віддала вихованню молодих вокалістів у стінах Київської консерваторії, серед її учениць — співачки, які згодом здобули світове визнання на найбільших оперних сценах. Творчий шлях Петриненко — це історія артистки, яка пройшла від дитинства в українському селі, обпаленого війною й голодом, до звання народної артистки СРСР і державних нагород, і водночас історія педагога, чия консерваторська школа визначила обличчя українського оперного вокалу на десятиліття наперед.
Діана Петриненко (у дівоцтві — Паливода) народилася 8 лютого 1930 року в селі Білоусівка Драбівського району, нині — Черкаської області, у селянській родині Гната і Поліни Паливод. Її батьки мали від природи гарні голоси й самі любили співати, що з раннього дитинства прищепило дівчинці інтерес до музики та української народної пісенної традиції. Старший брат Діани, Іван Гнатович Паливода (1924–2004), також обрав музичний шлях: він здобув освіту оперного співака і згодом працював педагогом вокалу.
Дитинство майбутньої співачки припало на трагічний період української історії. Родина пережила наслідки голоду початку 1930-х років, а в роки Другої світової війни, під час німецької окупації, батько Діани був розстріляний окупантами, а брата Івана було вивезено на примусові роботи до Німеччини. Дівчина зростала в неповній родині, під опікою матері-вдови, здобуваючи початкову освіту в сільській школі. Попри тяжкі випробування воєнного й повоєнного часу, саме в ці роки в родині Паливод не згасала любов до співу, яка згодом визначила життєвий вибір Діани.
Після закінчення восьми класів сільської школи, у 1947 році Діана Паливода вступила до Київського музичного училища (нині — Київська муніципальна академія музики імені Р. М. Глієра), куди її було прийнято без вступних іспитів завдяки природним вокальним даним — випадок, що засвідчував винятковість її голосу вже в юному віці. У процесі навчання в училищі вона перейшла до Київської консерваторії імені П. І. Чайковського, де вдосконалювала вокальну майстерність у класі професорки Марини Іванівни Єгоричевої — однієї з провідних вокальних педагогинь тогочасного Києва. Консерваторію Діана Петриненко закінчила в 1955 році, а в 1961 році завершила аспірантуру цього ж навчального закладу, здобувши таким чином найвищий на той час рівень фахової вокальної підготовки в Україні. Роки навчання в консерваторії заклали основу того синтезу камерно-концертного й оперного репертуару, який згодом визначив творче обличчя співачки.
Творчу кар'єру Діана Петриненко розпочала в середині 1950-х років як солістка Державної заслуженої академічної української хорової капели «Думка» — одного з провідних хорових колективів республіки. У 1958 році вона перейшла до самостійної концертної діяльності, а на початку 1960-х років стала солісткою Київської філармонії, де пропрацювала близько чверті століття, аж до кінця 1980-х років.
Голос Діани Петриненко характеризували як лірико-колоратурне сопрано широкого діапазону, що вирізнялося розвиненою технікою кантилени, виразною інтонаційністю та чіткою дикцією — якостями, які дозволяли співачці однаково переконливо виконувати як задушевну українську пісню, так і технічно складні колоратурні партії світової оперної класики.
Важливим етапом становлення молодої співачки стала перемога на VII Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Відні в 1959 році, де вона здобула одну з найвищих нагород вокального конкурсу. Всесвітні фестивалі молоді та студентів у ті роки були одними з найбільших міжнародних мистецьких і громадських форумів, а перемога на віденському фестивалі стала для молодої української співачки першим виходом на міжнародну сцену й підтвердженням високого рівня її вокальної підготовки. Це визнання відкрило перед Петриненко можливості для широкої концертної діяльності — як в Україні, так і за кордоном.
Репертуар Діани Петриненко був надзвичайно широким і охоплював кілька виконавських жанрів. Як камерна і концертна співачка вона виконувала українські та російські народні пісні, серед яких — «Летить галка через балку» та «Усі гори зеленіють», романси, а також твори українських композиторів Миколи Лисенка і Дениса Січинського. Значне місце в її репертуарі посідала й оперна класика: арії з опер Михайла Глінки, Миколи Римського-Корсакова (зокрема арія Шемаханської цариці з опери «Золотий півник»), Вінченцо Белліні (арія Норми), Гаетано Доніцетті, Джузеппе Верді, а також вокальні твори Сергія Рахманінова, Едварда Гріга та Ференца Ліста. Крім сольного репертуару, Петриненко виступала солісткою у великих вокально-симфонічних полотнах — Дев'ятій симфонії Людвіга ван Бетговена, ораторії Йозефа Гайдна «Пори року» та «Реквіємі» Вольфганга Амадея Моцарта, що вимагало від виконавиці не лише вокальної майстерності, а й глибокого розуміння симфонічної й хорової музики.
Гастрольна географія Діани Петриненко охоплювала як великі концертні тури республіками і будовами колишнього Радянського Союзу, так і численні закордонні поїздки. Вона виступала в Польщі, Фінляндії, Югославії, Чехословаччині, Угорщині, Німецькій Демократичній Республіці, Франції, Італії, Японії, Сполучених Штатах Америки та Канаді, представляючи українське вокальне мистецтво на міжнародній сцені. Така широка концертна географія — рідкісне явище для української виконавиці радянської доби — свідчить про визнання, яке здобув голос Петриненко далеко за межами республіки, і про роль співачки як однієї з представниць української культури на міжнародних майданчиках.
Паралельно з концертною кар'єрою Діана Петриненко від 1961 року розпочала викладацьку діяльність у Київській консерваторії імені П. І. Чайковського (нині — Національна музична академія України імені П. І. Чайковського). У 1980-х роках вона здобула вчене звання доцента, а в 1991 році — професора. Педагогічній роботі в стінах консерваторії Петриненко присвятила понад чотири десятиліття свого життя, виховавши ціле покоління українських вокалістів.
Серед учениць Діани Петриненко — співачки, які згодом здобули міжнародне визнання на провідних оперних сценах світу: Людмила Монастирська, що стала однією з найавторитетніших виконавиць партії Аїди в операх Джузеппе Верді на світовому рівні, та Вікторія Лук'янець, також відома оперна співачка. Педагогічна школа Петриненко в такий спосіб суттєво вплинула на розвиток українського оперного виконавства кінця ХХ — початку ХХІ століття, забезпечивши наступність вокальної традиції, закладеної в Київській консерваторії. Виховання виконавиць, які пізніше самостійно утверджували українську вокальну школу на сценах провідних оперних театрів Європи й Америки, стало одним із найважливіших практичних результатів багаторічної педагогічної праці Петриненко.
Творчі й педагогічні заслуги Діани Петриненко були відзначені низкою почесних звань і державних нагород. У 1960 році вона була нагороджена медаллю «За трудову доблесть». У 1965 році їй присвоєно звання заслуженої артистки Української РСР, а в 1970 році — народної артистки Української РСР. У 1975 році Петриненко здобула найвище на той час загальносоюзне творче визнання, отримавши звання народної артистки СРСР.
У 1972 році Діана Петриненко була удостоєна Державної премії України імені Тараса Шевченка — однієї з найпрестижніших відзнак у галузі української культури і мистецтва. У 2005 році, вже в незалежній Україні, її нагородили орденом княгині Ольги III ступеня — державною відзнакою, якою вшановують жінок за визначні заслуги перед державою.
Діана Петриненко була одружена з Гарінальдом Петриненком, журналістом за фахом, який пішов з життя в 1980 році. У цьому шлюбі 10 березня 1953 року народився син подружжя — Тарас Петриненко, який згодом став широко відомим українським співаком, композитором і поетом, народним артистом України. Тарас Петриненко є автором пісні «Україна», яку в українському суспільстві нерідко називають неофіційним гімном країни. Таким чином, музичне обдарування, закладене в родині Паливод, продовжилося і в наступному поколінні.
Діана Петриненко пішла з життя 17 листопада 2018 року в Києві у віці 88 років. Похована на Байковому кладовищі в українській столиці. У лютому 2021 року в Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського, де вона багато років викладала, було відкрито меморіальну дошку на її честь — данина пам'яті педагогові, який виховав не одне покоління українських вокалістів.
Постать Діани Петриненко посідає особливе місце в історії українського вокального мистецтва другої половини ХХ століття. Вона поєднала в собі кілька творчих іпостасей: концертну і оперну співачку з широким репертуарним діапазоном — від української народної пісні до європейської оперної класики; лауреатку міжнародного вокального конкурсу, яка гідно представляла українську виконавську школу на світовій сцені; і, зрештою, педагога, чия консерваторська школа дала українській опері виконавиць світового рівня. Шлях, який пройшла Петриненко — від дівчинки із селянської родини, що втратила батька у воєнні роки, до народної артистки СРСР і кавалера державних нагород незалежної України — сам собою є прикладом того, як талант і наполеглива праця здатні подолати найтяжчі життєві обставини.
Творчий і педагогічний доробок Діани Петриненко залишається важливою частиною історії української музичної культури, а її учениці й донині продовжують традицію українського вокального мистецтва на найбільших сценах світу. Пам'ять про співачку й педагога дбайливо збережена в стінах Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, з якою було пов'язано понад чотири десятиліття її життя.
