Марія Яківна Байко — українська співачка (ліричне сопрано), бандуристка й вокальний педагог, одна з трьох сестер, які впродовж кількох десятиліть виступали у складі знаменитого вокального тріо «Сестри Байко» при Львівській філармонії. Поряд із виконавською кар'єрою — як у складі тріо, так і в статусі сольної співачки Львівської філармонії, — Марія Байко присвятила значну частину життя педагогічній роботі, викладаючи спів у Львівській консерваторії (згодом — академії) імені Миколи Лисенка, де впродовж багатьох років обіймала посаду професора кафедри сольного співу. Таким чином, її творчий шлях поєднав дві важливі для української музичної культури лінії — виконавську і педагогічну, — залишивши по собі як записи й спогади про концертні виступи, так і школу вихованців, що продовжили вокальну традицію, засвоєну в її класі.
Марія Байко народилася 2 березня 1931 року в селі Яблуниця (Яблониця) поблизу Сянока — на теренах історичної Лемківщини, етнографічного регіону, заселеного українцями-лемками, який на той час входив до складу Польщі (нині ця територія перебуває у складі Республіки Польща). Вона була середньою з трьох сестер: старшою за неї була Даниїла (1929), молодшою — Ніна (1933). Дитячі роки майбутньої співачки минули в лемківському середовищі з його самобутньою піснею, обрядовістю та говіркою, які згодом стали невіддільною складовою репертуару й виконавської манери тріо сестер Байко.
У 1945 році родина Байків, як і чимало інших українських родин Закерзоння, була переселена на територію Радянської України — до міста Буськ на Львівщині. Це переселення було частиною масштабних повоєнних міграційних процесів, що торкнулися українського населення прикордонних із Польщею земель у другій половині 1940-х років. На новому місці родині довелося заново облаштовувати життя, однак пам'ять про лемківську пісню сестри згодом винесли на професійну концертну сцену. Саме на Львівщині минули отроцтво та юність Марії Байко, тут-таки розпочався і її шлях у музичній освіті.
Музична обдарованість сестер Байко виявилася ще в підлітковому віці. Марія здобувала початкову фахову освіту у Львівському музично-педагогічному училищі імені Філарета Колесси, де навчалася на відділі бандури, а згодом продовжила навчання у Львівській державній консерваторії імені Миколи Лисенка. У консерваторії, яку вона закінчила в 1958 році, Марія Байко здобувала вокальну підготовку в класі відомого педагога Одарки Бандрівської — знаної української співачки й вокального педагога, чия школа виховала не одне покоління українських виконавців, — а гру на бандурі опановувала в класі Володимира Герасименка. Таке поєднання академічної вокальної школи з інструментальною підготовкою на народному інструменті визначило подальший творчий шлях співачки: у виступах тріо спів незмінно супроводжувався грою на бандурах, що надавало концертним програмам сестер особливого національного колориту.
Спільні виступи трьох сестер розпочалися ще в студентські роки — з 1953 року вони почали виступати разом як вокальний ансамбль. Уже на ранньому етапі колектив здобув визнання: 1957 року, на VІ Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Москві — одному з найбільших на той час міжнародних мистецьких форумів — сестри Байко були відзначені золотою медаллю. Після закінчення консерваторії, з 1958 року, тріо сестер Байко розпочало офіційну концертну діяльність у складі Львівської філармонії і відтоді впродовж багатьох десятиліть залишалося одним із провідних вокальних ансамблів філармонії, а Марія Байко — його незмінною учасницею.
Репертуар тріо був надзвичайно широким і налічував, за наявними відомостями, понад триста творів. Основу його становили українські народні пісні, серед яких особливе місце посідали пісні рідної для сестер Лемківщини — краю, чию пісенну й обрядову спадщину сестри плекали й популяризували впродовж усієї творчої кар'єри. У концертних програмах звучали також обробки народних пісень авторства Станіслава Людкевича та Філарета Колесси, твори українських класиків — Кирила Стеценка, Миколи Леонтовича, а також зразки західноєвропейської класичної музики — твори Вольфганга Амадея Моцарта, Ріхарда Вагнера та Фелікса Мендельсона. Спеціально для тріо сестер Байко писали музику українські композитори Микола Колесса та Павло Майборода, що засвідчує визнання, яке здобув колектив серед сучасних йому українських авторів. Виступи тріо відбувалися як а капела, так і в супроводі фортепіано.
Колектив гастролював не лише в Україні та республіках колишнього Радянського Союзу, а й за кордоном — у Польщі, Чехословаччині, Угорщині, Німеччині, Бельгії, Канаді, Франції та Сполучених Штатах Америки, репрезентуючи українську пісенну культуру, зокрема лемківський фольклор, перед міжнародною аудиторією. Творчість тріо зафіксована на низці грамплатівок (збірки «Співають сестри Байко» 1959, 1972 та 1976 років, компакт-диск 2002 року) та в кількох документальних і концертних фільмах, серед яких — «Сій, родися, жито-пшениця» (1969), «Співають сестри Байко» (1977), «Пісні П. Майбороди» (1982), «На три голоси» та «Українська баркарола» (обидва 1984 року), а також двосерійний фільм «Сестри Байко сьогодні» (2001).
Окрім виступів у складі тріо, Марія Байко провадила й самостійну концертну діяльність як солістка Львівської філармонії. Володіючи ліричним сопрано, вона виконувала українські народні пісні, романси та твори зарубіжних композиторів, вибудовуючи власні сольні концертні програми, що доповнювали й розширювали репертуар, виконуваний у складі тріо. Як солістка вона записала три грамплатівки та компакт-диск, а у складі тріо — ще п'ять альбомів разом із сестрами. Поєднання сольної кар'єри з участю в ансамблі дало змогу Марії Байко реалізувати себе і як камерну виконавицю з індивідуальним творчим обличчям, і як учасницю унікального родинного колективу, що впродовж багатьох років репрезентував українську пісенну культуру перед широкою аудиторією — як на батьківщині, так і на зарубіжних гастролях.
Паралельно з концертною діяльністю Марія Байко впродовж багатьох років викладала спів у Львівській консерваторії імені Миколи Лисенка (нині — Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка). З 1982 року вона обіймала посаду професора кафедри сольного співу цього навчального закладу. Педагогічну діяльність, кожна у своїй царині, провадили й обидві її сестри: Даниїла — у Львівському музично-педагогічному училищі, а Ніна — у навчальних закладах Києва. Таким чином, педагогічний доробок родини Байко не обмежувався однією освітньою інституцією, а охоплював кілька поколінь музикантів у різних навчальних закладах України.
Через клас Марії Байко пройшло не одне покоління українських співаків, які здобували в неї фахову вокальну підготовку та переймали засади академічної школи, поєднаної з глибоким знанням української пісенної традиції. Серед її вихованців — виконавці, які згодом здобули визнання, зокрема на оперних сценах, — з-поміж них називають Василя Сліпака. Таким чином, творчий доробок Марії Байко не обмежився концертною естрадою, а й дав відчутний імпульс розвитку вокальної педагогіки у Львові, забезпечивши наступність виконавської школи, закладеної свого часу її власними вчителями.
Творчі заслуги Марії Байко було відзначено на державному рівні неодноразово. За наявними відомостями, у 1969 році їй присвоєно почесне звання заслуженої артистки Української РСР. У 1976 році тріо сестер Байко стало лауреатом Державної премії України імені Тараса Шевченка — однієї з найпрестижніших відзнак у галузі української культури та мистецтва. У 1979 році Марії Байко присвоєно почесне звання народної артистки України — найвищого на той час творчого звання в системі почесних відзнак республіки. Серед її нагород — орден «Знак Пошани» та медаль «За трудову відзнаку». У листопаді 2008 року, вже за часів незалежної України, вона була нагороджена орденом Княгині Ольги III ступеня — державною нагородою України, якою відзначають визначних жінок за заслуги перед державою, вагомий особистий внесок у соціально-економічний і культурний розвиток України.
Сином Марії Байко є Володимир Одрехівський — ректор Львівської національної академії мистецтв. Таким чином, зв'язок родини Байко з українською мистецькою освітою продовжився і в наступному поколінні.
Марія Байко пішла з життя 18 листопада 2020 року у Львові — місті, з яким були пов'язані її навчання, творче становлення та вся подальша мистецька й педагогічна доля. Прощання з нею відбулося в львівському храмі святого Михаїла, а похована вона на Личаківському цвинтарі. Її відхід став значною втратою для української музичної культури, адже разом із нею відходила ціла епоха існування унікального ансамблю, що понад півстоліття репрезентував українську, зокрема лемківську, пісенну традицію на найвищому виконавському рівні.
Значення творчості Марії Байко для української музичної культури важко переоцінити. У часи, коли лемківська спільнота внаслідок повоєнних переселень опинилася розпорошеною й відірваною від рідної землі, саме такі колективи, як тріо сестер Байко, ставали живими носіями й хранителями пісенної пам'яті цього краю, донісши її звучання до широкої аудиторії — як в Україні, так і далеко за її межами. Поєднання автентичної народної манери співу з високою академічною вокальною культурою зробило виконавський стиль сестер Байко впізнаваним і по-своєму зразковим, а багаторічна концертна діяльність Марії Байко — вагомим внеском у розвиток української вокальної традиції другої половини ХХ століття.
Водночас педагогічна діяльність Марії Байко у стінах Львівської консерваторії забезпечила передання набутого нею виконавського досвіду новому поколінню українських співаків, поєднавши в її творчій біографії шлях блискучої виконавиці зі шляхом наставниці, що виховала плеяду вокалістів. Постать Марії Байко залишається в історії української музичної культури як приклад органічного поєднання родинної згуртованості, глибокого зв'язку з рідною пісенною традицією Лемківщини та високої академічної вокальної школи, здобутої в стінах Львівської консерваторії. Її творчий шлях — від дитинства на Лемківщині через студентські роки у Львові, десятиліття концертної діяльності в тріо сестер Байко й сольних виступів на сцені Львівської філармонії до багаторічної професорської роботи — є частиною ширшої історії збереження й розвитку української музичної спадщини у ХХ та на початку ХХІ століття.
