Володимир Миколайович Апатський (29 серпня 1928, Мінськ — 27 вересня 2018, Київ) — видатний український фаготист, педагог і мистецтвознавець, доктор мистецтвознавства, професор Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, народний артист України, член-кореспондент Академії мистецтв України (з 1997 року — Національної академії мистецтв України). Він увійшов в історію українського музичного виконавства як засновник власної виконавської школи гри на фаготі, вихователь кількох поколінь музикантів-духовиків і автор наукових праць з теорії та методики виконавства на духових інструментах, які й нині залишаються основою фахової підготовки фаготистів в Україні.
Володимир Апатський народився 29 серпня 1928 року в Мінську. У чотирирічному віці він втратив батька і зростав у складних побутових умовах, характерних для тогочасного часу. Ще в дитинстві майбутній музикант захопився музикою: грав на народних інструментах — гітарі, мандоліні, згодом почав імпровізувати на фортепіано, а також грав на трубі в самодіяльному оркестрі. Ці ранні заняття музикою, попри відсутність спеціальної освіти, заклали основи його майбутнього професійного шляху.
У 1944 році Апатський вступив одночасно до Білоруського політехнічного технікуму та Мінського музичного училища, які закінчив 1948 року. Того ж року він спробував поєднати навчання у двох вищих навчальних закладах — вступив до Білоруської державної консерваторії на клас фагота та до Білоруського державного політехнічного інституту на енергетичний факультет. Проте поєднувати навчання в обох закладах виявилося надто складно, тож за рік він залишив політехнічний інститут, зосередившись на музичній освіті. Клас фагота в консерваторії він проходив у педагога А. С. Кондрашова і 1953 року закінчив навчання з відзнакою.
Здобуття фахової освіти на цьому не завершилося: у 1956 році Апатський закінчив аспірантуру Ленінградської консерваторії імені М. А. Римського-Корсакова під керівництвом Г. З. Єрьомкіна, що дало йому ґрунтовну виконавську й теоретичну підготовку на рівні провідних музичних шкіл тогочасного Радянського Союзу.
Професійний шлях Володимира Апатського як оркестрового музиканта розпочався у Мінську, де в 1951–1953 роках він працював солістом симфонічного оркестру Великого театру опери і балету Білоруської РСР, а в 1953–1954 роках — солістом філармонійного оркестру. Далі його кар'єра пов'язана з Ленінградом: у 1954–1955 роках він був солістом оркестру Ленінградського Малого театру опери і балету, а в 1955–1957 роках — солістом оркестру Ленінградської філармонії.
У 1957 році Апатський переїхав до Києва, де понад два десятиліття — до 1984 року (за деякими даними, основний період солістської роботи тривав до 1981 року) — працював солістом симфонічного оркестру Київського театру опери та балету імені Т. Г. Шевченка. За роки виконавської діяльності він виконав партії першого фагота в багатьох творах світової симфонічної та оперної музики, здобувши визнання як один із провідних оркестрових музикантів України. Крім оркестрової роботи, Апатський здійснив низку сольних та ансамблевих фондових записів на Державному телебаченні і радіо України.
Ще в молоді роки виконавська майстерність музиканта була відзначена на конкурсному рівні: він став лауреатом ІІ премії Білоруського конкурсу музикантів-виконавців на духових інструментах (1952) та лауреатом І премії Всесоюзного фестивалю радянської молоді (1957).
Із 1967 року Володимир Апатський розпочав викладацьку діяльність у Київській державній консерваторії імені П. І. Чайковського (нині — Національна музична академія України імені П. І. Чайковського), де згодом здобув звання професора (1986). Педагогічна робота стала справою всього його подальшого життя. Окрім основного місця роботи, він викладав також у Національному університеті культури і мистецтв (Київ) та в Донецькій державній консерваторії, передаючи свій виконавський і методичний досвід студентам різних навчальних закладів.
За роки педагогічної діяльності Апатський створив українську школу виконавства на фаготі, яка здобула високу репутацію в музичному світі. Він виховав плеяду українських фаготистів, серед яких — численні лауреати всеукраїнських і міжнародних конкурсів; за різними даними, кількість вихованих ним лауреатів перевищує сімдесят. Серед його учнів — Ю. Дондаков, О. Клічевський, М. Костюк, Т. Осадчий та інші музиканти, чиї імена відомі у фаготному виконавстві. Випускники класу Апатського успішно працюють в оркестрах не лише України, а й інших країн — зокрема в оркестрах Москви, Санкт-Петербурга, Берліна, Мадрида, Сеула, Софії.
Особливе місце в діяльності Володимира Апатського посідає його наукова робота в галузі теорії й методики виконавства на духових інструментах. У 1993 році він захистив дисертацію і здобув науковий ступінь доктора мистецтвознавства. Його дослідження вирізнялися новаторським для свого часу підходом: Апатський створив новий напрям у вивченні музичного виконавства, що ґрунтувався на точних акустичних вимірюваннях — тобто поєднав традиційну виконавську методику з інструментальними, природничо-науковими методами дослідження звуковидобування, дихання та амбушюру духовика.
Серед його друкованих праць — стаття «Деякі проблеми сучасного виконавства на духових інструментах» (1969), «О динамике игры на фаготе» (1971), «Опыт экспериментального исследования дыхания и амбушюра духовика» (1976), «Духовое вибрато» (1979), співавторська «Методика обучения игры на фаготе» (Москва, 1988), «Амбушюр фаготиста» (1989), узагальнювальна праця «Теорія виконавства і методика навчання гри на духових інструментах» (Київ, 1994), а також стаття «Віхи історії духового виконавства в Україні» (1999). У 1989 році Апатський також упорядкував і видав збірку статей «Теорія і практика гри на духових інструментах», до якої увійшли роботи провідних українських і російських педагогів-духовиків — Є. Носирєва, К. Мюльберга, Є. Сурженка, М. Пушечникова, І. Якустіді; збірка охоплювала широке коло питань історії, теорії та практики виконавства на духових інструментах.
Ці праці й нині залишаються базовими навчально-методичними джерелами для студентів і викладачів духових відділів музичних навчальних закладів України.
Володимир Апатський брав активну участь у розбудові професійної спільноти музикантів-духовиків України. З 1991 року він обіймав посаду віце-президента Спілки музикантів-духовиків України, а також був членом Міжнародної асоціації виконавців на духових інструментах. Ця діяльність сприяла консолідації українських виконавців-духовиків, обміну методичним досвідом і підвищенню престижу духового виконавського мистецтва в Україні.
Наукові та мистецькі заслуги Володимира Апатського були відзначені численними державними й академічними нагородами та званнями. Він мав звання заслуженого артиста УРСР, а Указом Президента України від 26 березня 1996 року йому було присвоєно почесне звання народного артиста України. У 1986 році він здобув звання професора Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, у 1993 році — науковий ступінь доктора мистецтвознавства, а в 1997 році був обраний членом-кореспондентом Академії мистецтв України (нині — Національна академія мистецтв України).
Серед державних нагород Апатського — медаль «Захиснику Вітчизни» (1999), орден «За мужність» III ступеня (1999), орден «За заслуги» III ступеня (2006) та орден «За заслуги» II ступеня (2011). У 2008 році він був відзначений Золотою медаллю Академії мистецтв України «За видатні досягнення в музичному мистецтві».
Володимир Миколайович Апатський посідає особливе місце в історії українського музичного виконавства як музикант, який поєднав високу виконавську майстерність оркестрового соліста, ґрунтовну наукову роботу дослідника-мистецтвознавця та багаторічну педагогічну діяльність. Створена ним українська фаготна школа, що спирається на розроблену методику, зокрема на застосування акустичних досліджень у навчанні гри на духових інструментах, здобула визнання не лише в Україні, а й далеко за її межами — про це свідчить успішна кар'єра його учнів в оркестрах багатьох країн світу. Наукові й методичні праці Апатського продовжують слугувати основою фахової підготовки виконавців на духових інструментах в українських музичних навчальних закладах, а його багаторічна праця в Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського залишила помітний слід у розвитку вітчизняної виконавської педагогіки.
