Анатолій Тимофійович Авдієвський — один із найвпливовіших постатей української хорової культури другої половини ХХ століття, диригент, композитор і педагог, ім'я якого нерозривно пов'язане з Національним заслуженим академічним українським народним хором імені Григорія Верьовки. Понад п'ятдесят років — з 1966-го й до останніх днів життя — він стояв на чолі колективу, який став одним із музичних символів України у світі. Головна «формула» його творчого шляху — уміння органічно поєднати автентичну народну пісню з академічною виконавською культурою, не втративши при цьому душі фольклорної традиції.
Анатолій Авдієвський народився 16 серпня 1933 року в селі Федвар (нині — село Підлісне Кропивницького району Кіровоградської області) — в один із найтрагічніших періодів української історії, у розпал Голодомору. Родина, у якій зростало п'ятеро дітей, а Анатолій був найстаршим, змогла вижити, переїхавши на Одещину, де батьки працювали в радгоспі. Батько, Тимофій Іванович, родом із села Авдіївка на Чернігівщині.
Скрутні повоєнні роки змусили хлопця рано взятися до праці: уже з 1949 року, у п'ятнадцять-шістнадцять років, він підробляв концертмейстером у містечку Дальник поблизу Одеси. Саме тут проявилися перші музичні здібності майбутнього маестро, які й визначили його подальший вибір професії.
Музичну освіту Анатолій Авдієвський здобував в Одесі. У 1953 році він закінчив диригентсько-хоровий відділ Одеського державного музичного училища, а в 1951–1958 роках паралельно працював учителем музики і співів та керівником хорових колективів у школах міста. У 1958 році він закінчив Одеську державну консерваторію імені А. В. Нежданової, де навчався у класах Дмитра Загрецького та Костянтина Пігрова — визнаних майстрів української хорової школи, чиї традиції він проніс через усе життя.
Кар'єру самостійного керівника Анатолій Авдієвський розпочав одразу після завершення навчання. У 1958–1963 роках він заснував і очолив Поліський ансамбль пісні і танцю «Льонок» у Житомирі, паралельно викладаючи хорове диригування в Житомирському музичному училищі. Саме в цей період він познайомився з майбутньою дружиною Майєю Пантелеймонівною — танцівницею ансамблю.
У 1963–1966 роках Авдієвський працював художнім керівником і головним диригентом Черкаського українського народного хору (нині — Черкаський державний академічний заслужений український народний хор).
Поворотним моментом у житті митця стало запрошення очолити Український народний хор імені Григорія Верьовки — колектив, заснований легендарним композитором і хормейстером Григорієм Верьовкою. З 1966 року Авдієвський прийняв естафету від свого попередника, ставши художнім керівником, головним диригентом, а згодом і генеральним директором хору. На цій посаді він залишався до кінця життя — 7 березня 2016 року маестро відсвяткував 50-річний ювілей керівництва колективом, який до того часу вже мав статус Національного заслуженого академічного українського народного хору України.
Одночасно з диригентською діяльністю Авдієвський провадив активну педагогічну роботу: у 1971–1976 роках викладав у Київській державній консерваторії (нині — Національна музична академія України імені П. І. Чайковського), у 1977–1980-х — у Київському інституті культури, а з 1980 року — у Київському педагогічному інституті (нині — Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова), де від 1986 року обіймав посаду професора та завідував кафедрою методики музичного виховання, співів і хорового диригування. З 2000 року він також обіймав посаду проректора — директора Інституту мистецтв цього університету.
Від 1991 року Авдієвський очолював Всеукраїнську музичну спілку (з 1998-го — Національну всеукраїнську музичну спілку), а з 1995 року був президентом Національного музичного комітету України Міжнародної музичної ради ЮНЕСКО.
Ставши керманичем хору Верьовки, Авдієвський суттєво розширив і оновив його репертуар. Він увів до звучання колективу зразки автентичного фольклору, хорові мініатюри а капела українських композиторів-класиків і митців ХХ століття, а також масштабні твори у супроводі симфонічного оркестру — зокрема кантату-поему «Хустина» Левка Ревуцького. Завдяки цьому професійний рівень хору суттєво зріс, а його звукова палітра розширилася — від суто народної до академічної манери співу.
Новаторським кроком стало введення до складу народного хору академічного сопрано, що дало змогу виконувати твори сучасних композиторів, зокрема хор «За байраком байрак» Бориса Лятошинського. Під орудою Авдієвського хор здійснив прем'єрні виконання значних творів сучасної української музики — зокрема фольк-опери «Цвіт папороті» Євгена Станковича (1978) та хорового концерту «Гори мої, гори» Володимира Зубицького (1987). Митець виступив і хормейстером-постановником опери «Цвіт папороті» та ораторії «Чорна елегія» Є. Станковича.
За роки роботи Авдієвський провів понад три тисячі концертів, гастролюючи з хором у багатьох країнах світу. Він також відомий і як композитор: у творчому доробку хормейстера — близько вісімдесяти оригінальних авторських творів і обробок народних пісень. Серед його авторських хорів — «Привітальна хороводна», «Місяць яснесенький», «Не громи в степах гудуть» (на слова Дмитра Луценка), «Над широким Дніпром» (на слова В. Лагоди). Він також створив численні обробки українських народних пісень — «Колискова», «Павочка ходить», «Діброва зелена», «Чуєш, брате мій», «Думи мої», а також обробки пісень інших народів світу — російських, польських, чеських, іспанських, бразильських, корейських.
Серед вихованців Анатолія Авдієвського — народна артистка України Людмила Клименко, а також численні хормейстери й педагоги, що продовжили традиції української хорової школи.
Творчі та громадські заслуги Анатолія Авдієвського відзначені численними званнями й нагородами. Він — народний артист України, народний артист СРСР (1983), лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1968) та Державної премії СРСР (1978). У 1995 році митець став академіком Академії педагогічних наук України, а в 1996-му — дійсним членом (академіком) Академії мистецтв України.
Найвищої державної відзнаки Авдієвський удостоївся 16 серпня 2003 року: указом Президента України йому було присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави — «за самовіддане служіння Україні на ниві відродження національної культури, збереження і розвитку народної пісенної спадщини, багатогранну творчу діяльність».
Останні роки життя Анатолій Авдієвський, попри поважний вік, продовжував активно керувати хором Верьовки, викладати та очолювати музично-громадські організації країни. 7 березня 2016 року він відзначив рідкісний для митця ювілей — півстоліття беззмінного керівництва одним колективом. Менш ніж за три тижні по тому, 24 березня 2016 року, маестро не стало: він помер у Києві від серцевої недостатності на 83-му році життя. Похований Анатолій Тимофійович на Байковому кладовищі в Києві.
Хор Верьовки, який Авдієвський вів упродовж половини сторіччя, і сьогодні залишається одним із провідних народних колективів країни, а закладені маестро принципи поєднання фольклорної автентики з академічною виконавською культурою продовжують визначати обличчя української хорової школи. Твори, які він увів до репертуару хору, та власні композиторські роботи й обробки народних пісень і сьогодні звучать на концертних сценах.
Анатолій Авдієвський увійшов в історію української музичної культури як диригент, що зумів зберегти й водночас підняти на новий, академічний рівень традицію українського народного хорового співу, не втративши її автентичного духу. Для «Українського Музичного Світу» постать маестро — приклад відданого й безперервного служіння національній пісенній спадщині, яке тривало впродовж усього творчого життя.
