В історії української музичної культури початку ХХ століття є постаті, чий творчий доробок нерозривно пов’язаний з драматичними подіями національно-визвольної боротьби. Однією з таких постатей є Антін Баландюк (1893—1953) — український композитор, скрипаль і педагог, учасник стрілецького руху, чиї пісні стали частиною культурної спадщини Українських січових стрільців (УСС). Хоча його ім’я не належить до найгучніших у пантеоні української музики, він залишив помітний слід як один із творців стрілецької пісні — унікального явища, що поєднало народну мелодику з духом визвольної боротьби першої третини ХХ століття.
Антін Баландюк народився 1893 року. Здобував освіту у Станіславові (нині Івано-Франківськ) — одному з важливих культурних центрів Галичини того часу. 1911 року він закінчив тамтешню учительську семінарію, що заклало основи його подальшої педагогічної діяльності. Період навчання в семінарії, зорієнтованій, зокрема, на підготовку вчителів для сільських і містечкових шкіл, передбачав опанування й музичних дисциплін, що сприяло розвитку музичних здібностей молодого Баландюка ще до початку його активної творчої діяльності.
Життя Антіна Баландюка кардинально змінилося з початком Першої світової війни. У 1914–1920 роках він був безпосереднім учасником воєнних подій та Української революції у лавах Українських січових стрільців, а згодом — Української Галицької армії. Це були роки, коли молоді галицькі інтелігенти, студенти, вчителі та митці масово вступали до стрілецьких формувань, вбачаючи в них не лише військову, а й культурно-націєтворчу силу.
Саме в стрілецькому середовищі розкрився музичний талант Баландюка. Він увійшов до складу Пресової квартири УСС — своєрідного культурно-мистецького осередку, що діяв при Українських січових стрільцях і опікувався питаннями пропаганди, документування історії стрілецтва та розвитку мистецтва серед вояків. Пресова квартира об’єднувала письменників, художників, музикантів і публіцистів, які прагнули засобами культури утверджувати українську національну ідентичність в умовах війни.
У 1920–1921 роках, після поразки визвольних змагань, Антін Баландюк перебував у таборі для полонених у місті Тухоля (Польща) — одному з таборів, через які пройшли тисячі колишніх вояків Української Галицької армії.
Перебуваючи серед Січових стрільців, Баландюк проявив себе як активний учасник музичного життя формування. Він став ініціатором та учасником мандолінового гуртка УСС — одного з музичних осередків, що виникали у стрілецькому середовищі для підтримання культурного життя вояків навіть у польових умовах. Крім того, він увійшов до складу струнного (смичкового) квартету УСС — камерного ансамблю, що об’єднав чотирьох музикантів-стрільців: окрім самого Баландюка, до квартету входили Михайло Гайворонський, Ярослав Барнич та Роман Лесик. Ці постаті згодом самі стали помітними діячами української музичної культури: Гайворонський — композитором і диригентом, організатором духового оркестру Січових стрільців, Барнич — композитором, диригентом і одним із засновників модерної української оперети.
Струнний квартет УСС, що сформувався у 1916 році — у період відносного затишшя на фронті, — став яскравим прикладом того, як в екстремальних умовах війни продовжувало жити мистецьке начало. Світлина квартету у складі Романа Лесика, Антіна Баландюка, Ярослава Барнича та Михайла Гайворонського залишається одним із символічних документів культурного життя стрілецтва.
Антін Баландюк відомий насамперед як автор мелодій до стрілецьких пісень — жанру, що виник безпосередньо в середовищі УСС і згодом набув статусу окремого явища української музичної культури. Серед його творів — пісня «Ой зацвіла черемха» на слова Романа Купчинського, одного з найплідніших поетів-піснярів стрілецького руху. Ще одним твором Баландюка є «Гімн Коша», також відомий під назвою «За сімома горами», написаний на вірш Антона Лотоцького.
Крім пісенної творчості, Баландюк писав хорові та сольні твори. Частина з них уперше побачила світ 1918 року у Львові в збірнику «Червона калина» — одному з важливих видань, що документували мистецьку діяльність стрілецтва та популяризували твори, створені безпосередньо в його середовищі.
Сучасник і побратим Баландюка Михайло Гайворонський, характеризуючи його творчу вдачу, зазначав, що серед стрільців був талановитий пісняр Антін Баландюк, який через власну скромність неохоче показував свої твори, унаслідок чого стрілецтво отримало від нього лише кілька пісень. Ця характеристика пояснює, чому творчий доробок Баландюка, попри визнаний талант, залишився порівняно невеликим за обсягом.
Дослідники стрілецької пісні також згадують Антіна Баландюка серед авторів, чиї публіцистичні тексти висвітлювали бойові дії УСС, — поряд із такими постатями, як Василь Бобинський та Микола Угрин-Безгрішний, що свідчить про його участь не лише в музичному, а й у літературно-публіцистичному житті Пресової квартири.
Після завершення активної фази визвольних змагань і перебування в таборі для полонених Антін Баландюк повернувся до мирного життя. 1923 року він закінчив Львівський музично-педагогічний інститут за класом скрипки, який викладав Йосип Москвичев. Здобута фахова музична освіта дозволила Баландюку продовжити педагогічну кар’єру вже на професійному рівні.
Надалі він працював учителем із класу скрипки та співу в школах Станіславова. Ця педагогічна діяльність тривала протягом міжвоєнного періоду, коли Станіславів залишався одним із важливих осередків української культурної праці в Галичині. Через музичну освіту, яку Баландюк давав своїм учням, продовжувалася традиція виховання нових поколінь музикантів у дусі, закладеному ще у стрілецькому середовищі.
Діяльність струнного квартету УСС, до якого належав Антін Баландюк, варто розглядати в ширшому контексті культурницької роботи Пресової квартири Українських січових стрільців. Це формування, засноване у лютому 1916 року, мало чітко сформульовану мету — підносити українську національну свідомість і честь, а також документувати участь українського народу у війні. У структурі Пресової квартири діяли відділи історичної хроніки, прикладного мистецтва, видавництва, музики та співу. Саме відділ музики й співу поставив перед собою завдання творити нові пісні та мелодії — завдання, у виконанні якого Антін Баландюк брав безпосередню участь поряд із такими музикантами, як Михайло Гайворонський, Ярослав Барнич та Роман Лесик.
Стрілецька пісня як явище стала одним із найбільш тривких мистецьких набутків Українських січових стрільців — вона поєднала народнопісенну мелодику з патріотичним і водночас глибоко ліричним звучанням. До числа перших авторів стрілецьких пісень — безпосередніх учасників воєнних подій — дослідники традиційно відносять, окрім Баландюка, Михайла Гайворонського, Романа Купчинського, Левка Лепкого, Миколу Угрина-Безгрішного та Антона Лотоцького.
Антін Баландюк помер 1953 року. Про останній період його життя збереглося менше документальних відомостей порівняно з роками його активної участі у визвольних змаганнях та стрілецькому мистецькому русі.
Більшість рукописних творів Антіна Баландюка нині зберігається у відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника. Це зібрання є важливим джерелом для дослідників історії стрілецької пісні та музичної культури Українських січових стрільців загалом, оскільки дозволяє детальніше вивчати творчий доробок композитора, значна частина якого через його власну скромність за життя не набула широкого поширення.
Постать Антіна Баландюка є показовим прикладом того, як покоління галицьких музикантів початку ХХ століття поєднувало професійну музичну освіту з активною громадянською позицією та безпосередньою участю у визвольних змаганнях. Його творчість, хоч і не масштабна за кількістю збережених творів, органічно вписується в контекст стрілецької пісні — культурного феномену, який визначив звучання цілої епохи в історії української музики. Разом із побратимами по струнному квартету УСС — Михайлом Гайворонським, Ярославом Барничем та Романом Лесиком — Антін Баландюк доклався до формування мистецької традиції, що поєднала бойовий дух стрілецтва з глибокою ліричністю української пісенної культури.
Сьогодні ім’я Антіна Баландюка залишається пов’язаним передусім із двома аспектами його діяльності: як одного з композиторів-піснярів стрілецького руху та як учасника унікального камерного ансамблю — струнного квартету УСС, що виник у надзвичайних умовах війни, але залишив по собі помітний слід у культурній пам’яті українського народу.
