Menu
Menu
07.08.2023

Борисові Гмирі — 120 років: чим унікальна постать видатного українського співака

Про цього блискучого майстра опери поет Дмитро Білоус сказав, що його голосом Україна розмовляє з Богом.

5 серпня виповнюється 120 років від дня народження видатного українського співака Бориса Гмирі (1903-1969).

Його вважають одним з найславетніших українців за тисячолітню історію нашого народу, а на думку музикознавців у його оксамитовому та унікальному за тембром голосі сконцентровані генетичний код та національний дух українців.

У день пам’яті легендарного артиста, «Вечірній Київ» згадує його життєвий і творчий шлях.

Борис Гмиря народився у незаможній робітничій родині в містечку Лебедин Харківської губернії (нині Сумської області). Батько працював муляром, мати — швачкою, але родина жила настільки бідно, що хліб ділили за допомогою нитки.

Хлопчик закінчив церковнопарафіяльну школу і з одинадцятирічного віку був змушений працювати кур’єром у суді та наймитом. Через 5 років він перебрався до Севастополя, де працює різноробом на припортовому заводі, згодом портовим вантажником, кочегаром та матросом шхуни «Святий Павло». На важких роботах майбутній співак отримав травму спини, яка надалі позначиться на його здоров’ї, спричинивши багато неприємностей у житті.

У 18 років юнак повертається до Лебедина, де працює секретарем земельного відділу. За кілька років він очолив сільський клуб у Решетилівці, а пізніше перебрався до Полтави, де обійняв посаду відповідального секретаря у товаристві «Геть неписьменність!». Борис був наполегливий у підвищенні свого освітнього рівня на вечірньому робітничому факультеті, і після чотирьох років навчання здобуває повну середню освіту.

У 1930 році Борис Гмиря приїжджає до Харкова і вступає до інженерно-будівельного інституту, який через п’ять років закінчує з відзнакою. Гмирю приймають до аспірантури Харківського науково-дослідного інституту споруд. За два аспірантські роки він публікує одну наукову статтю.

За ці сім років навчання у житті Бориса Гмирі відбувається багато подій, які повернули його долю та кар’єру у новому напрямку. Він одружується з Ганною Грецькою, студенткою, майбутньою вчителькою. Молода пара оселилася на Шатилівці, звідки до місць навчання Борис добирався велосипедом.

Важким випробуванням для родини Гмирь стали страшні дні Голодомору 1932-1933 років, внаслідок якого померли батько та сестра співака. Дізнавшись про це, він терміново приїхав до Лебедина, врятувавши матір літром молока, який привіз із собою.

У своїх щоденниках, які Борис Гмиря почав вести у 1936 році він з особливою теплотою та ніжністю писав про свою матір.

Під час навчання в інституті Борис Гмиря брав активно участь у мистецькій самодіяльності, співав та навіть керував хором студентів. Згодом взяв участь у прослуховуванні до Харківської консерваторії. Члени приймальної комісії високо оцінили голос і виконання твору, але й були здивовані тим, що майбутній співак абсолютно не знав нотної грамоти.

Однак за унікальний вокальний талант, Бориса зараховують до класу відомого професора Павла Голубєва. Для студента зробили великий виняток, дозволивши навчатися одночасно у двох вишах — відповідне розпорядження на прохання викладачів консерваторії зробив особисто нарком освіти УРСР Микола Скрипник.

За рік навчання Борис стає одним з кращих студентів, а вже на третьому курсі він дебютує на сцені Харківського театру опери та балету, де й працює до закінчення з відзнакою консерваторії 1939 року.

На думку музикознавців, вже на той час він був чудовим та професійним співаком, тож невдовзі Борис Гмиря стає солістом Київського театру опери та балету імені Тараса Шевченка.

З перших виступів слухачів зачаровував його сильний, м’який, оксамитовий бас-кантанте найширшого діапазону, щирість та емоційність, висока виконавська культура та техніка. Його називали «королем опери», «Великим Борисом», співаком-філософом, а голос — басо- «абсолюто».

Окрім оперних партій, в широкому репертуарі видатного співака були понад три сотні українських пісень і романсів; кілька сотень творів західних класиків.

Свого часу Борис Гмиря став першим українським співаком, який виконав сольну програму з творів на слова Тараса Шевченка. Також він став першим виконавцем забороненого твору братів Лепких «Чуєш, брате мій». При кожному виконані він наполягав на оголошенні авторів — брати Лепкі, якщо ж конферансьє «забував», то оголошував сам.

«Його спів треба описувати віршами, бо Гмиря — неперевершений, осяйний поет звуків і камерного співу. Його променистий голос, який глибоко проникає в душу, облагороджував і поетизував усе, про що він оповідав» — зазначав видатний український диригент Веніамін Тольба.

Окрім музичної творчості, співак мав чимало різноманітних хобі: він добре ліпив і навіть брав участь у створенні свого бюста. Ще одним захопленням Борис Гмирі були переклади віршів творів з іноземних рідною мовою.

У вільний час артист також захоплювався риболовлею, полюванням, любив займатися автомобілем, розбирався в моторах. Але найбільшою його любов’ю залишалося музичне виконавство творів, що навіть через півстоліття після смерті видатного артиста залишається неперевершеним та еталонним.

Цікаво склалося й особисте життя видатного співака. Перша дружина Бориса Гмирі Анна Іванівна Грецька важко хворіла і померла у 1950 році. Своє друге кохання Борис Романович зустрів на відпочинку — жінка на ім’я Віра була фізіологом, її чоловік пропав безвісти у роки війни. Жили вони спокійно та мирно — він любив, як кохана готує, підтримував її під час написання наукових робіт, вона — відповідала за злагоду та тепло у домі.

1 серпня 1969 року, внаслідок серцевого нападу, Борис Гмиря раптово пішов з життя. Похований у Києві на Байковому цвинтарі.

В пам’ять про легендарного співака названа вулиця на столичних Осокорках.

Його дружина Віра Августівна пережила чоловіка на 27 років, доклавши максимум зусиль, щоб зберегти архів та музичну спадщину Бориса Гмирі.

Світова спільнота висловила співакові своє захоплення, коли у 1962 році внесла його ім’я до міжнародного довідника «Who is who?», а у 1992 році — до сотні найвідоміших українців за всю історію України.

Міжнародна організація ЮНЕСКО у своєму посланні від 11 вересня 2003 року до 100-річчя видатного українського вокаліста зазначила:

«Борис Гмиря відомий як „Борис Великий“ і його величний бас визнаний як унікальний феномен, що належить не лише Україні, а й культурі в цілому. Вокальна спадщина співака є неоціненним внеском у скарбницю світового виконавського мистецтва. Його філософські й епістолярні праці також становлять велику цінність для світової культури».

Тетяна АСАДЧЕВА

Джерело: «Вечірній Київ»

Стрічка новин
X
Menu
2024 © Ukrainian Musical World
General partner:
Opera World