У панорамі української академічної музики двадцятого та початку двадцять першого століть постать Віталія Дмитровича Кирейка займає особливе, фундаментальне місце. Як видатний композитор, музикознавець, педагог та музично-громадський діяч, він став уособленням безперервності національних класичних традицій. На тлі бурхливих стилістичних пошуків, експериментів та авангардних течій, які охопили світове та українське мистецтво у другій половині минулого століття, Віталій Кирейко залишився послідовним та вірним неоромантичним ідеалам, мелодичній щедрості та глибинному зв'язку з українським фольклором. Його велика творча спадщина є важливим складником світового музичного контексту саме завдяки своїй глибокій національній ідентичності, яка робить її унікальною, самобутньою та впізнаваною у глобальному культурному просторі. Твори композитора демонструють, що опора на національне коріння є шляхом до створення універсальних мистецьких цінностей, зрозумілих у будь-якому куточку світу.
Віталій Дмитрович Кирейко народився 23 грудня 1926 року в селі Широке, що нині належить до Криворізького району Дніпропетровської області. Його походження з родини сільських інтелігентів значною мірою визначило його майбутні ціннісні орієнтири та естетичні смаки. Батько майбутнього композитора, Дмитро Костянтинович, був учителем української мови та літератури, а також надзвичайно талановитим музикантом-аматором. Він володів грою на фортепіано та скрипці, і в кожному селі чи містечку, де родині доводилося жити та працювати, він організовував хорові колективи. Саме в цих сільських та шкільних хорах молодий Віталій вперше почув і на все життя запам'ятав твори видатних українських класиків: Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича, Михайла Вериківського, Кирила Стеценка. Мати композитора працювала вихователькою у дитячих закладах, що також сприяло атмосфері уваги до виховання, гуманізму та культури в родині. Дитинство майбутнього митця пройшло у постійному контакті з живою народною піснею, що заклало фундамент його музичного мислення.
У 1935–1941 роках Віталій Кирейко здобував освіту в середній школі міста Кобеляки на Полтавщині. Друга світова війна перервала нормальний плин життя, проте любов до музики та прагнення до професійного зростання згодом привели юнака до Києва. Повоєнний період став часом інтенсивного навчання та формування його професійної композиторської майстерності. Віталій Кирейко успішно вступив до Київської державної консерваторії (нині Національна музична академія України імені Петра Чайковського), яку закінчив у 1949 році. Визначальним фактором у його творчій біографії стало те, що він мав можливість навчатися у класі композиції видатного українського митця Лева Миколайовича Ревуцького. Саме професор Ревуцький, як прямий продовжувач традицій Миколи Лисенка, передав своєму талановитому учневі естафету високої композиторської техніки, безмежної поваги до народної пісні та суворої класичної форми. Під керівництвом свого видатного наставника Віталій Кирейко створив свій перший масштабний твір великої форми — кантату "Мати" на слова поета Максима Рильського, яка стала його дипломною роботою.
Після блискучого закінчення консерваторії Віталій Кирейко продовжив своє професійне та наукове вдосконалення в аспірантурі, навчання в якій він завершив у 1952 році. Він виявив себе не лише як практикуючий талановитий композитор, але і як глибокий дослідник української музичної спадщини. У 1953 році він успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства. Тема його ґрунтовного дослідження — "Обробки українських народних пісень для голосу з супроводом фортепіано радянських композиторів" — ще раз підкреслила його глибокий науковий та практичний інтерес до фольклорних джерел та методів їх академічного опрацювання.
Педагогічна діяльність Віталія Кирейка є не менш важливою і масштабною сторінкою його біографії. Майже чотирнадцять десятиліть, з 1949 по 1988 рік, він віддано присвятив викладанню у своїй альма-матер — Київській консерваторії. У 1961 році він отримав вчене звання доцента, а у 1978 році став професором. Віталій Дмитрович викладав композицію, інструментування та низку інших важливих музично-теоретичні дисциплін. Як педагог, він завжди вирізнявся високою академічною вимогливістю, ґрунтовним підходом до вивчення поліфонії, класичної гармонії та музичної форми. Він виховав цілу плеяду талановитих українських музикантів, серед яких відомий композитор Іван Щербаков та багато інших визнаних діячів мистецтва. Його викладацький метод базувався на глибокому переконанні, що справжнє новаторство та пошук власного стилю можливі лише на основі фундаментального засвоєння класичної спадщини минулого та досконалого володіння професійним композиторським ремеслом.
Найбільш вагомим, монументальним внеском Віталія Кирейка у скарбницю української музики є його оперна творчість. Композитор свідомо, цілеспрямовано і послідовно звертався до найкращих зразків національної літератури, прагнучи максимально повно розкрити їхній психологічний та драматичний потенціал засобами високого оперного мистецтва. Усі його опери написані виключно на сюжети класичних українських творів.
Першим значним творчим тріумфом композитора та його візитною карткою стала опера "Лісова пісня", яка була завершена у 1957 році за однойменною геніальною драмою-феєрією Лесі Українки. Варто зазначити, що Віталій Кирейко сам виступив автором лібрето до цього твору. Прем'єра опери відбулася у травні 1958 року на сцені Львівського театру опери та балету імені Івана Франка і мала надзвичайний суспільний та мистецький резонанс. Опера була високо оцінена критиками та відзначена дипломом лауреата "Першої української театральної весни" першого ступеня. Вже наступного 1959 року саме постановкою "Лісової пісні" було урочисто відкрито Оперну студію Київської консерваторії. У цьому шедеврі композитор майстерно і тонко протиставив два світи: поетичний, одухотворений світ природи та суворий, реальний світ людей. Музична мова опери вражає слухачів своєю мелодійною красою, надзвичайним багатством оркестрових барв та дуже делікатним, органічним використанням інтонацій волинського фольклору.
У 1966 році Віталій Кирейко створив ще одне масштабне полотно — оперу "У неділю рано зілля копала" за мотивами відомої повісті Ольги Кобилянської (лібрето до якої написав Микола Зоценко). Тут композитор повністю занурився у неповторну стихію буковинського мелосу, створивши надзвичайно напружену психологічну музичну драму про фатальне кохання, зраду та невідворотну помсту.
Особливе, сакральне місце у його творчості завжди посідала постать Лесі Українки. Окрім згаданої "Лісової пісні", згодом він написав оперу "Бояриня", сміливо звернувшись до одного з найскладніших, найглибших та історично важливих драматичних творів письменниці. Також перу композитора належить опера "Марко в пеклі". У всіх своїх оперних партитурах Віталій Кирейко продовжував і розвивав лінію глибокої психологічної музичної драми, де вокальні партії вирізняються кантиленністю, мелодизмом та природністю мовної декламації, а великий симфонічний оркестр виступає не просто акомпаніатором, а повноправним учасником безперервного драматичного розвитку дії.
Не менш яскравою та значущою сторінкою багатогранної творчості Віталія Кирейка є його балетна музика. Він є автором чотирьох великих романтичних балетів, які суттєво збагатили український національний хореографічний репертуар.
Справжнім історичним кроком стало створення у 1960 році балету "Тіні забутих предків". Віталій Кирейко став першим серед майстрів мистецтв, хто звернувся до однойменної повісті Михайла Коцюбинського і переніс цей літературний шедевр на театральну сцену. Лібрето до цього балету написали Флоріан Коцюбинський та видатна діячка українського балету Наталія Скорульська. У цій складній партитурі композитор з неймовірною художньою майстерністю відтворив неповторний містичний колорит Карпат, гуцульські народні обряди, енергійні танцювальні ритми (зокрема коломийки) та специфічні інструментальні тембри. Музика стала пронизливою розповіддю про трагічне кохання Івана та Марічки, піднявши регіональний фольклор до рівня високої класичної трагедії.
Серед інших хореографічних творів митця варто обов'язково виділити балет "Відьма", написаний за поемою Тараса Шевченка, монументальний балет "Оргія" за мотивами драми Лесі Українки, а також світлий за настроєм балет "Сонячний камінь". Усі ці масштабні твори незмінно демонструють високу симфонізацію балетної музики, яка є питомою ознакою композиторського стилю Кирейка. У його естетиці танець є не просто набором рухів, а візуалізацією глибокого музично-психологічного процесу.
Симфонічний та камерний доробок Віталія Кирейка відрізняється вражаючою масштабністю та жанровою різноманітністю. Він є автором кількох симфоній, які гідно продовжують традиції українського епічного та лірико-драматичного симфонізму. Його оркестрове письмо характеризується класичною ясністю фактури, залізною логічністю форми та неймовірним багатством тембральної палітри. Композитор також створив низку концертів для різних солюючих інструментів з симфонічним оркестром, даючи можливість виконавцям продемонструвати як віртуозну технічну підготовку, так і глибину емоційного вираження матеріалу.
У сфері камерно-інструментальної музики Віталій Кирейко залишив прекрасні струнні квартети, фортепіанні тріо, сонати для скрипки та фортепіано, сонати для віолончелі, а також численні різнохарактерні п'єси для фортепіано соло. Ця частина його великої спадщини вирізняється особливою інтимністю висловлювання, дуже тонкою поліфонічною роботою та вишуканістю гармонічної мови.
Окремої, надзвичайно пильної уваги заслуговує вокальна та хорова творчість композитора. Він є автором величезної кількості солоспівів (романсів) та хорових творів. Як тонкий знавець і шанувальник української поезії, Кирейко звертався до безсмертних текстів Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Павла Тичини, Максима Рильського та багатьох інших вітчизняних майстрів слова. Його вокальні мініатюри є зразком ідеального, нерозривного злиття поетичного слова та музичної інтонації. Композитор віртуозно володів складним жанром хорової мініатюри, продовжуючи традиції славетного українського хорового співу без інструментального супроводу (a cappella).
У той час, коли чимало його сучасників у шістдесяті та сімдесяті роки двадцятого століття активно захоплювалися європейським повоєнним авангардом, додекафонією, алеаторикою та сонорною технікою письма, Віталій Кирейко свідомо і твердо обрав шлях збереження та безперервного розвитку класико-романтичної традиції. Його музична мова непохитно базується на розширеній тональності, чіткій структурній логіці та спирається на найглибші пласти українського пісенного та танцювального фольклору.
Проте важливо розуміти, що його фольклоризм ніколи не був прямолінійним, поверховим чи суто етнографічно-ілюстративним. Кирейко дуже рідко просто цитував народні мелодії. Натомість він мислив фольклорними категоріями, створюючи власні авторські музичні теми, які за своєю природою, ладовою та інтонаційною будовою були абсолютно споріднені з автентичною народною музикою. Його стиль музикознавці цілком справедливо характеризують як український неоромантизм. Головним виражальним засобом у його музиці за будь-яких обставин залишалася мелодія — завжди широка, виразна, кантиленна та вокальна за своєю природою. Саме завдяки цій якості музика Кирейка завжди знаходила живий відгук у серцях слухачів, залишаючись зрозумілою, світлою та емоційно близькою широкій аудиторії.
Сучасна українська музика у світовому контексті представлена різними, часом полярними напрямами та стилями. Творчість Віталія Кирейка репрезентує у цьому складному глобальному контексті консервативне (у найвищому та найкращому розумінні цього слова), традиціоналістське крило. Світова культурна спільнота цінує в мистецтві передусім автентичність та збереження власного обличчя. Саме через своє глибоке закорінення в національний ґрунт музика Кирейка набуває загальнолюдського, універсального звучання, зрозумілого без перекладу. Його твори виконувалися далеко за межами України, гідно презентуючи світові незмінно високий професійний рівень української академічної композиторської школи.
Визначні заслуги композитора отримали своє належне визнання на високому державному рівні. Ще з 1950 року він був незмінним членом Національної спілки композиторів України. У 1977 році Віталій Дмитрович Кирейко був удостоєний високого почесного звання Народного артиста УРСР (а також звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР). У 1985 році він став лауреатом престижної Державної премії імені Миколи Лисенка, що є глибоко символічним фактом з огляду на його пряму творчу спадковість від видатного фундатора української класичної музики. Вже у часи незалежної України, у 2001 році, за свій вагомий особистий внесок у розвиток та збереження національного музичного мистецтва його було нагороджено орденом "За заслуги" третього ступеня.
Віталій Дмитрович Кирейко прожив надзвичайно довге, сповнене праці та надзвичайно плідне творче життя. Видатний митець відійшов у вічність на дев'яностому році життя, 19 жовтня 2016 року у місті Києві, залишивши нащадкам колосальний музичний архів.
Постать Віталія Кирейка є невіддільною та фундаментальною частиною великої історії української музики. Його творча спадщина — це міцний міст, який надійно з'єднав класичні традиції кінця дев'ятнадцятого століття із сучасним поліфонічним музичним простором. У своїх численних операх, балетах, симфоніях та вишуканих камерних творах він переконливо продемонстрував, що національна ідентичність, опора на багатий фольклор та класична ясність форми зовсім не є архаїзмом. Навпаки, вони становлять вічне та невичерпне джерело для створення справжнього, живого високого мистецтва. Для ресурсів, присвячених популяризації українських культурних діячів, постать Віталія Кирейка беззаперечно має бути одним із ключових орієнтирів, що наочно демонструє велич, духовну шляхетність та глибину вітчизняної академічної музичної традиції.
