Никін Петрович Безщасний — український кобзар-бандурист родом із Кубані, представник когорти народних музикантів-виконавців, чия діяльність і саме життя обірвалися внаслідок сталінських репресій проти кобзарського середовища на початку 1930-х років. Він походив зі станиці Полтавської на Кубані — одного з осередків, де через понад століття після переселення чорноморських (запорізьких) козаків на кубанські землі продовжувала жити традиція гри на кобзі й бандурі, перенесена сюди переселенцями з України. Разом зі своїм братом Кононом Петровичем Безщасним, бандуристом-віртуозом, чия концертна діяльність тривала понад три десятиліття, Никін Безщасний належав до родини, у якій кобзарське мистецтво передавалося як важлива родинна й громадська справа.
Життя Никіна Безщасного припало на добу, коли кубанське кобзарство — самобутнє явище, що поєднувало козацьку військову традицію з виконавською практикою сліпих і зрячих народних співців-музикантів, — переживало останній період свого відносно вільного існування перед тим, як наприкінці 1920-х і в 1930-х роках було практично знищене державною політикою переслідувань. Саме в цьому контексті — трагічної долі цілого покоління кубанських кобзарів і бандуристів — і слід розглядати ту небагату, але документально засвідчену інформацію, яка збереглася про Никіна Безщасного.
Станиця Полтавська на Кубані, звідки походив Никін Безщасний, як і чимало інших кубанських станиць, отримала назву на честь українського міста і була заснована переселеними сюди наприкінці XVIII століття нащадками запорізького козацтва. У станицях подібного типу впродовж XIX — початку ХХ століття зберігалася й розвивалася українська пісенна та інструментальна традиція, зокрема кобзарсько-бандурне виконавство, яке на Кубані мало виразний військовий, козацький характер: кобзарі й бандуристи нерідко виступали при козацьких частинах, супроводжуючи своєю грою військовий побут і урочистості.
Брат Никіна Безщасного, Конон Петрович Безщасний (1884–1967), був одним із найвідоміших кубанських бандуристів-віртуозів свого часу: його концертна діяльність тривала 32 роки, він керував кобзарською студією при українській педагогічній школі в станиці Полтавській, виступав по всій Кубані, у Великій Україні, а також, уже в умовах вимушеної евакуації, у Казахстані. Гра Конона Безщасного здобула визнання, зокрема з боку академіка Дмитра Яворницького. Никін Безщасний, за наявними відомостями, був учнем відомого кобзаря і популяризатора бандурного мистецтва Василя Ємця та виступав як кобзар-бандурист-вояк — тобто в тій самій традиції музиканта, пов'язаного з козацьким військовим середовищем, що й численні інші кубанські виконавці того часу. Відомо, що Никін Безщасний виступав у складі бандуристського тріо разом із братом Кононом та ще одним кубанським бандуристом, Іваном Шереметом, у складі кубанського військового колективу.
Початок 1930-х років став для кубанського кобзарства часом масових переслідувань: музикантів, пов'язаних із традиційною культурою козацької Кубані, звинувачували в участі в «контрреволюційних» та «націоналістичних» організаціях. Саме в цей період — одночасно з арештом його брата Конона у 1931 році — репресій зазнав і Никін Безщасний. Достовірні дані про рік його народження та точну дату арешту не збереглися.
Відомо, що Никіна Безщасного було заслано на примусові роботи на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу — одного з найбільших і найтяжчих об'єктів системи радянських виправно-трудових таборів на початку 1930-х років, на якому загинули тисячі ув'язнених. Там, на цьому будівництві, Никін Безщасний і помер від виснаження. На відміну від нього, його брат Конон Безщасний, попри п'ятирічний термін ув'язнення в таборах і подальшу депортацію родини до Сибіру, вижив і дожив до похилого віку, повернувшись згодом на Кубань.
Доля Никіна Безщасного — один із багатьох, здебільшого недостатньо документованих випадків знищення представників традиційного кубанського кобзарського середовища в роки сталінських репресій. Через брак архівних матеріалів більшість подробиць його життя — точні дати народження й смерті, обставини навчання, повний перелік місць і подій його виконавської діяльності — на сьогодні лишаються невідомими або не підтвердженими достатньою кількістю джерел. Це типова ситуація для біографій кубанських кобзарів і бандуристів першої третини ХХ століття: організована традиція, що спиралася здебільшого на усну передачу майстерності та на локальні, станичні форми побутування, не залишила по собі системного архіву, а покоління носіїв цієї традиції було значною мірою знищене або розпорошене репресіями й наступними історичними потрясіннями.
Збережені відомості про Никіна Безщасного та його родину дійшли передусім завдяки дослідницькій роботі з відновлення пам'яті про репресованих кобзарів і бандуристів Кубані, здійсненій українськими дослідниками кобзарського мистецтва в діаспорі та в незалежній Україні. Ця робота, що спиралася на спогади нащадків, розрізнені документи й свідчення сучасників, дала змогу зафіксувати бодай основні факти біографії тих кубанських музикантів, чиї імена інакше могли б лишитися остаточно забутими.
Постать Никіна Безщасного важлива не масштабом збереженої творчої спадщини — адже жодних записів чи нотних фіксацій його виконавства не збереглося, — а тим, що вона документально засвідчує трагічну долю цілого явища: кубанського кобзарства як самобутньої гілки української музичної традиції, тісно пов'язаної з козацьким військовим побутом і зруйнованої державними репресіями впродовж короткого історичного проміжку на початку 1930-х років. Разом зі своїм братом Кононом, чия доля склалася інакше, але так само позначена репресіями, Никін Безщасний уособлює покоління кубанських музикантів-кобзарів, чиє мистецтво живилося традицією запорізького козацтва, перенесеною на Кубань, і яке в масштабах усього ХХ століття практично не встигло знайти собі наступників.
Пам'ять про Никіна Безщасного сьогодні зберігається передусім у працях дослідників кобзарського мистецтва, присвячених відновленню імен репресованих кубанських кобзарів і бандуристів, — працях, що є на сьогодні основним джерелом знань про його життя і трагічну загибель.
