У панорамі українського музично-виконавського мистецтва другої половини ХХ століття постать Анатолія Васильовича Ануфрієнка посідає помітне та вагоме місце. Видатний український диригент, народний артист України та заслужений діяч мистецтв УРСР, він зробив значний внесок у розвиток театрального, симфонічного та естрадно-симфонічного шкільництва й виконавства. Його багаторічна творча діяльність охоплювала роботу в провідних мистецьких колективах республіки, зокрема в Київському театрі опери та балету, Державному естрадно-симфонічному оркестрі УРСР та ансамблі пісні і танцю «Таврія».
Шлях Анатолія Ануфрієнка демонструє послідовне сходження професійного музиканта, який здобув ґрунтовну освіту у двох найсильніших консерваторських центрах України — Київському та Львівському. Поєднуючи глибокі знання специфіки оркестрового інструментовки, диригентської техніки та сценографічної специфіки музичного театру, митець утверджував високі академічні стандарти виконання у найрізноманітніших жанрах — від класичної опери та балету до масштабних естрадно-симфонічних і фольклорно-етнографічних програм.
Анатолій Васильович Ануфрієнко народився 18 березня 1940 року в місті Ворошиловграді (нині — Луганськ). Формування його мистецьких зацікавлень припало на повоєнний період, коли в Україні активно відновлювалася мережа початкових та середніх спеціальних музичних навчальних закладів, а також формувалася нова генерація виконавських кадрів.
Прагнення здобути вищу професійну музичну освіту привело Ануфрієнка до столиці. Він вступив до Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського — провідного музично-освітнього закладу країни, де функціонувала потужна викладацька школа з багатими академічними традиціями. Навчаючись на оркестровому факультеті, молодий музикант опанував фундаментальні дисципліни, вивчив інструментознавство, оркестрову партитуру, історію світової та вітчизняної музики, а також здобув високу виконавську якість на своєму фаховому інструменті. У 1962 році він успішно завершив навчання на оркестровому факультеті Київської консерваторії.
Отримана оркестрова освіта дозволила Анатолію Ануфрієнку розпочати практичну роботу в професійному колективі, однак художні прагнення та схильність до масштабного музичного мислення спонукали його до подальшого поглиблення фахових знань у галузі диригування. З метою опанування складного й багатогранного фаху оперно-симфонічного диригента він вступив до Львівської державної консерваторії імені М. В. Лисенка — осередку із давньою європейською диригентською традицією, закладеною видатними майстрами західноукраїнської школи. У 1977 році Ануфрієнко здобув другу вищу освіту, закінчивши факультет оперно-симфонічного диригування Львівської консерваторії. Синтез двох консерваторських шкіл — київської та львівської — сформував унікальний багаж знань, фахову гнучкість та глибоку текстуальну культура малювання й прочитання партитур.
Творче становлення Анатолія Ануфрієнка як практикуючого музиканта й диригента тісно пов'язане з Київським державним академічним театром опери та балету імені Т. Г. Шевченка (нині — Національна опера України). Роботу в цьому провідному академічному закладі він розпочав у 1961 році, ще під час навчання на останньому курсі Київської консерваторії, і продовжував її протягом майже двох десятиліть — до 1979 року.
Період 1960–1970-х років в історії Київської опери відзначився високим рівнем виконавської культури, розширенням репертуарного діапазону та залученням видатних співаків, хормейстерів і диригентів. Працюючи в театральному оркестрі та за диригентським пультом, Анатолій Ануфрієнко досконало вивчив специфіку оперно-балетного жанру. Оперно-балетний театр вимагає від диригента не лише бездоганної координації оркестрової групи, але й глибокого розуміння законів сценічної драматургії, вокального дихання солістів, хормейстерської пластики та хореографічного ритму.
За роки роботи у Київському театрі опери та балету Ануфрієнко здобув колосальний практичний досвід проведення репетиційного процесу, роботи зі складними багатошаровими партитурами західноєвропейської класики, українського опера-симфонізму та сучасних творів тогочасних композиторів. Цей період став для нього справжньою академічною школою, яка остаточно сформувала його стиль: точний інтонаційний контроль, ритмічну дисципліну, баланс між оркестровою ямою та сценою, а також вимогливість до якості звуковидобування.
Новий важливий етап у творчій біографії Анатолія Ануфрієнка розпочався у 1979 році, коли його було призначено художнім керівником і головним диригентом Державного естрадно-симфонічного оркестру УРСР. Очоливши цей специфічний та масштабний колектив, митець спрямував свій досвід на підвищення його художнього й виконавського рівня.
Специфіка естрадно-симфонічного оркестру полягає у синтезі двох різних оркестрових стихій: класичної симфонічної струнно-дерев'яної групи та естрадно-джазової ритм-секції та мідних духових інструментів. Для керівника такого колективу важливо зберегти високу строгість і шляхетність академічного симфонічного звучання, не втрачаючи при цьому динаміки, свінгової вільності та тембрової виразності, притаманних сучасному естрадному мистецтву.
Під керівництвом Анатолія Ануфрієнка Державний естрадно-симфонічний оркестр УРСР активно розширював свій концертний репертуар. Колектив залучався до виконання масштабних урядових і мистецьких програм, записав чимало творів українських композиторів для фондів Українського радіо та телебачення, а також супроводжував виступи провідних вокалістів та солістів-інструменталістів того часу. Диригент приділяв велику увагу збалансованості оркестрових груп, детальному опрацюванню гармонічної фактури та підтримці високої виконавської дисципліни.
Завдяки діяльності Ануфрієнка на посаді головного диригента оркестр закріпив за собою статус високопрофесійного виконавського організму, здатного якісно втілювати складні партитури, які поєднували елементи симфонізму, монументальної кантатно-ораторіальної музики та популярних жанрів.
У 1988 році Анатолій Ануфрієнко очолив новий мистецький колектив, обійнявши посаду художнього керівника ансамблю пісні і танцю «Таврія». Цей перехід ознаменував звернення диригента до сфери професійного народно-хорового та хореографічного мистецтва.
Ансамбль пісні і танцю як синтетичний художній організм вимагає від художнього керівника комплексної координації кількох ланок: хорової групи, оркестру народних або комбінованих інструментів та балетної трупи. На цій посаді Ануфрієнко застосував свій багаторічний досвід робота з великими оркестровими партитурами для вдосконалення оркестрового й хорового звучання ансамблю.
Працюючи з ансамблем «Таврія», митець приділяв значну увагу збереженню, інтерпретації та популярності традиційного фольклорно-музичного матеріалу південного регіону України. Він дбав про розширення репертуару, впровадження нових високохудожніх обробок українських народних пісень, інструментальних награвань та вокально-хореографічних композицій. Поєднання академічної строгості диригентського методу Ануфрієнка з яскравістю та самобутністю народного мелосу дозволило ансамблю «Таврія» вийти на новий якісний рівень концертного виконання.
Багаторічна плідна діяльність Анатолія Васильовича Ануфрієнка у галузі музичного мистецтва, його внесок у розбудову вітчизняного оркестрового та театрально-концертного виконавства отримали офіційне державне та суспільне визнання.
У 1985 році за заслуги у розвитку радянського та українського музичного мистецтва, високу виконавську майстерність і плідну організаційну працю Анатолію Ануфрієнко було присвоєно почесне звання «Заслужений діяч мистецтв УРСР».
Здобуття Україною незалежності відкрило нові перспективи для розвитку національного мистецтва, і досвідчений диригент продовжував віддано служити українській культурі. У 1995 році за видатний особистий внесок у збагачення національної музичної спадщини, високий професіоналізм та багаторічну творчу діяльність Анатолію Васильовичу Ануфрієнку було присвоєно найвище творче звання — «Народний артист України».
Життєвий і творчий шлях видатного диригента закінчився 11 жовтня 1998 року в Києві. Поховали Анатолія Васильовича Ануфрієнка на Лісовому кладовищі в столиці України.
Історико-музикознавчий аналіз діяльності Анатолія Ануфрієнка дає підстави розглядати його як одного із характерних представників української диригентської школи другої половини ХХ століття. Головні риси його професійного профілю сформувалися завдяки універсальності освіти та широті практичного досвіду.
По-перше, його робота в Київському театрі опери та балету заклала міцний фундамент розуміння оперного класицизму та академічного симфонізму. По-друге, діяльність у Державному естрадно-симфонічному оркестрі УРСР продемонструвала його здатність успішно працювати у складних синтетичних жанрах, піднімаючи естрадно-симфонічне виконавство до високих класичних стандартів. По-третє, керівництво ансамблем пісні і танцю «Таврія» засвідчило глибоку повагу митця до національних джерел, фольклору та народно-поетичної традиції.
Анатолій Ануфрієнко увійшов в історію української музичної культури як висококласний фахівець, який володів досконалою диригентською технікою, глибоким відчуттям стилю виконаних творів і високим почуттям відповідальності за художній результат. Накопичений ним досвід та сформовані виконавські традиції залишаються вагомою складовою загального літопису українського академічного й естрадно-симфонічного мистецтва.
