Видатний український баритон створив на оперній сцені понад 30 різнопланових образів, зачарувавши назавжди світову публіку своїм неповторним тембром та бездоганною вокальною технікою.

Сьогодні, 28 серпня виповнюється 80 років з Дня народження видатного українського співака, оксамитового баритона Романа Майбороди (1943-2018), який полишив яскравий і незабутній слід в історії українського оперного мистецтва.

Роман Майборода народився у селі Кирияківка на Полтавщині в родині відомого українського композитора Георгія Майбороди, автора опер «Тарас Шевченка», «Ярослав Мудрий» та «Мілана». Його дядько Платон Майборода також був не менш успішним композитором-піснярем, автором пісень: «Про Рушник», «Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі» та інших.

Зростаючи у музичному середовищі, хлопець також вирішив пов’язати долю з мистецтвом, ставши оперним співаком.

Видатний оперний співак та професор консерваторії Роман Майборода. Фото з архіву Національної опери України
За спогадами Романа Майбороди, його знамениті батько й дядько бачили в ньому чудовий потенціал для диригента, але аж ніяк не співака. А до його занять співами імениті родичі спочатку ставилися досить скептично.

«Краще хороший диригент, ніж поганий співак», — вважав його батько.

Спершу хлопець погодився, вступивши до музичного училища на диригентський факультет, однак все одно хотів лише співати, однак до консерваторії нащадка відомих митців не взяли.

— Ну, як я не поступив до консерваторії? Перший рік — не поступив. Другий рік — не поступив. Продивлявся по п’ять раз списки абітурієнтів — нема прізвища. А потім уже прийшла реальність, що мене немає. Другий рік, третій, і на четвертий рік, тільки підготувавшись як слід, тоді вже я став студентом Київської консерваторії, де навчався в класі Тетяни Михайлової, — згадував в одному з інтерв’ю Роман Майборода.

Завдяки щоденній та наполегливій праці, співакові вдалося не лише досконально опанувати секрети оперного мистецтва, але й стати переможцем декількох престижних вокальних конкурсів, серед яких: всесоюзний конкурс вокалістів імені Глинки у Вільнюсі (1971, II премія), Міжнародний конкурс у Тулузі (1974, III премія), гран-прі та золота медаль Міжнародного конкурсу молодих оперних співаків (Софія, 1976).

З 1971 — 2012 року Роман Майборода був провідним солістом Національного театру опери та балету імені Тараса Шевченка.

У доробку митця — понад тридцять партій, які за своєю емоційною напругою і технічною складністю є вершинами вокально-сценічного мистецтва: Барон Скарпіа, Марсель в операх «Тоска» і «Богема» Дж. Пуччіні, найскладніші та найдраматичніші партії вердіївського репертуару: Ріголетто, Набукко, Амонасро, Ренато, Симон, Яго, Ді Луна, Жорж Жермон в київських та іноземних постановках опер «Ріголетто», «Набукко», «Аїда», «Бал-маскарад», «Симон Бокканегра», «Отелло», «Трубадур», «Травіата»; Мазепа, Євгеній Онєгін, Князь Ігор, Дон Жуан в однойменних операх П. Чайковського, О. Бородіна, В., А. Моцарта та інші.

З Людмилою Юрченко (Фенена) у виставі «Набукко» Джузеппе Верді
Також Роман Майборода вважався одним з найяскравіших виконавців-інтерпретаторів української класичної й сучасної оперної музики, зокрема творів його батька, композитора Георгія Майбороди. Серед виконаних ним партій — Остап, Микола («Тарас Бульба», «Наталка Полтавка» М. Лисенка), Максим, Мартин, Гаральд («Арсенал», «Милана», «Ярослав Мудрий» Г. Майбороди), Омар («Купало» А. Вахнянина). У концертному репертуарі мав безліч українських народних пісень, солоспівів, романсів, творів сучасних українських композиторів, зокрема, рідного дядька Платона Майбороди.

Навіть вже в роки роботи у театрі, коли співак виконував найскладніші партії баритонового репертуару, підкорити серце батька вдалося не одразу.

«Я був в поїздці з Георгієм Майбородою. Були його авторські концерти, і мені прийшлось співати арію Максима з опери „Арсенал“. І він сказав: знаєш, Романе, а може, будуть люди. І оце по цій фразі я зрозумів, що він погодився», — розповідав співак.

Степан Фіцич та Роман Майборода у виставі «Тарас Бульба»
Роман Майборода розповів, що ці слова значили для нього дуже багато, адже батько був завжди суворий у своїх оцінках. Взагалі ніколи не говорив «добре». або «дуже добре». Найвища похвала: «Нічого, нічого…».

Роман Майборода успішно виступав не лише на сцені рідного театру, але й за кордоном, здобувши славу «вердіївського баритона».

З великим успіхом співак виступав на сценах театрів у Ризі, Таллінні та Варшаві, а у сезон 2000—2001 років був запрошений у Мадридську Королівську оперу.

У складі колективу, концертних груп, як запрошений соліст гастролював у Франції, Німеччині, Швейцарії, Італії, Іспанії, Канаді, Японії, Греції, Чехії, Латвії, Естонії, Польщі та інших країнах.

На думку музикознавців, Роман Георгійович Майборода був яскравим представником українського музичного мистецтва кінця ХХ-початку ХХІ століття, видатний співак, з ім’ям якого пов’язана одна із найзначніших сторінок сучасного оперного мистецтва.

У творчій манері співака поєднано технічну вокальну довершеність і справжню, непідробну природну красу голосу, артистизм і вміння надати кожному своєму герою психологічної правдивості.

За визначні здобутки у мистецтві, співак отримав почесне звання народного артиста України (1989) та став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка (2002).

Людмила Монастирська та Роман Майборода у виставі «Аїда», Київ 2011 рік.
У 2012 році співак вирішив завершити вокальну кар’єру, повністю сконцентрувавшись на викладацькій роботі в Національній музичній академії України.

«Не хочу боротися з часом. Ліпше піти зі сцени за рік раніше, ніж на годину пізніше», — вважав Роман Майборода,

Роботі з ним завдячують своїми успіхами багато провідних майстрів сучасного українського вокального мистецтва. Його студенти з гордістю називають себе учнями Романа Майбороди, співака, який полишив яскравий і незабутній слід в історії українського музичного мистецтва.

Корифей столичної оперної сцени раптово пішов з життя 4 вересня 2018 році на 76 році життя.

Лариса Тарасенко, мистецтвознавиця, архіваріуска та дослідниця Національної опери України згадує співака:

«На початку вересня вже мине 5 років, як Роман Георгійович залишив цей світ. Його прекрасний голос завжди зачаровував, а в численних записах продовжує чарувати своєю силою і красою, внутрішньою наповненістю і неповторною тембральністю. Кожен його виступ, кожна роль визначалася довершеність музичного виконання, а також великим талантом та поетичною натхненністю…».

Тетяна АСАДЧЕВА

Джерело: vechirniy.kyiv.ua