Самійло Яшний — миргородський панотець кобзарів і хранитель епічної традиції Полтавщини
Самійло Харитонович Яшний (1813, Миргород — після 1903, Миргород) — український народний співець-кобзар, виконавець дум та народних пісень, багатолітній керівник миргородської кобзарсько-лірницької організації. Належить до покоління полтавських кобзарів XIX століття, які зберегли і передали наступникам давній епічний репертуар. Відомий насамперед як наставник кобзаря Михайла Кравченка та як герой портрета, створеного художником Опанасом Сластіоном 1903 року.
Самійло Яшний народився 1813 року в Миргороді на Полтавщині. Тоді місто було повітовим центром Полтавської губернії Російської імперії. Відомостей про його родину, дитинство та обставини, за яких він став кобзарем, у науковій літературі майже немає. Невідомо також, коли саме і через що він утратив зір. Для кобзарства XIX століття це звична ситуація: більшість народних співців були незрячими, а їхні біографії рідко записували докладно.
У біографічних довідниках зазначено, що грати на кобзі Яшний учився в кобзаря Семена Кошового. Ім'я Кошового дослідники згадують серед відомих кобзарів Полтавщини того часу. Отже, Яшний здобув фах так, як це було заведено: його навчав досвідчений майстер, який передавав учневі інструментальну техніку, репертуар і правила поведінки, прийняті в співацькому середовищі.
Щоб зрозуміти місце Самійла Яшного в історії, варто згадати, як було влаштоване кобзарство. Незрячі співці — кобзарі, бандуристи та лірники — здавна об'єднувалися в організації, подібні до ремісничих цехів або братств. Такі осередки існували на Чернігівщині, Полтавщині та Слобожанщині. Вони мали свої звичаї, правила навчання і внутрішню ієрархію. Учень кілька років жив і мандрував з наставником. Лише після завершення навчання і проходження обряду посвяти він ставав самостійним співцем і отримував право виступати.
На чолі такої організації стояв найавторитетніший співець. Його називали «панотцем» або «пан-майстром». Він стежив за дотриманням звичаїв, вирішував суперечки, ухвалював рішення про прийом і посвяту учнів, а також оберігав репертуар і традицію.
Самійло Яшний багато років був саме таким панотцем миргородської кобзарсько-лірницької організації. Тривале керівництво свідчить про великий авторитет серед колег. У біографічній літературі його також називають знавцем «миргородської науки», тобто звичаїв, навчальних правил і співацьких традицій, яких дотримувалися незрячі співці Миргородщини.
Основу репертуару Самійла Яшного становили українські народні думи та пісні. Повного переліку творів, які він виконував, не збереглося. Проте три твори названо в авторському написі на портреті Опанаса Сластіона, і саме ці назви повторюють довідкові видання.
«Брати азовські» («Втеча трьох братів з Азова», «Три брати азовські»). Це одна з найвідоміших і найпоширеніших українських дум. Вона розповідає про трьох братів, які тікають з турецької неволі. Двоє старших їдуть верхи й залишають наймолодшого, що йде пішки. Той гине в степу, а старші брати несуть провину за його смерть. Дума поєднує тему боротьби з неволею з моральними питаннями родинного обов'язку та братерства. Її записували від багатьох кобзарів XIX — початку XX століття.
«Удова і три сини». Ця дума належить до творів на побутово-моральну тему. Вона розповідає про вдову, яка сама виростила трьох синів. Подорослішавши, вони зневажили матір і вигнали її з дому. Згодом сини каються. Твір утверджує шану до батьків і засуджує невдячність. Такі думи займали важливе місце в репертуарі кобзарів, оскільки мали повчальний зміст.
«Дівка-бранка». Назва твору вказує на тему жіночої долі в неволі. Тема полону, туги за рідною землею і втраченою волею була однією з центральних в українському епосі.
Крім дум і пісень, незрячі співці традиційно виконували й релігійні твори — псалми та канти. Те, що в Яшного навчався співу псалмів Михайло Кравченко, дає підстави вважати, що такі твори він також знав і передавав учням.
Найважливішим наслідком діяльності Самійла Яшного стала підготовка учнів. Найвідомішим із них був Михайло Степанович Кравченко (1858–1917) з містечка Сорочинці, нині село Великі Сорочинці Миргородського району. Згодом він став одним із найвизначніших кобзарів Полтавщини кінця XIX — початку XX століття.
Кравченко втратив зір у п'ятнадцять років. У сімнадцять, тобто близько середини 1870-х років, він почав учитися в Самійла Яшного, зокрема співу псалмів. Пізніше він навчався також у кобзаря Федора Гриценка-Холодного.
Кравченко став широко відомим. 1902 року він виступав на XII Археологічному з'їзді в Харкові та на Всеросійській кустарній виставці в Санкт-Петербурзі. 1905 року він виступив на XIII Археологічному з'їзді в Катеринославі, а 1911 року взяв участь у Шевченківському ювілейному концерті в Києві. Його думи записували Леся Українка, Опанас Сластіон, Порфирій Мартинович і особливо Філарет Колесса. 1908 року Колесса записав від Кравченка, серед іншого, думу «Втеча трьох братів з Азова», тобто той самий твір, що був у репертуарі Яшного. Кравченко склав і власні думи про події 1905 року в Сорочинцях.
Учнем Кравченка був відомий кобзар Петро Гузь. Так через учнів традиція, яку зберігав Самійло Яшний, дійшла до XX століття. Це один із прикладів того, як кобзарський досвід передавався від покоління до покоління безпосередньо, від учителя до учня.
Найважливішим документальним свідченням про Самійла Яшного є його портрет роботи Опанаса Сластіона (1855–1933). Сластіон був українським художником, етнографом і архітектором, який довгі роки жив і працював у Миргороді. Він глибоко цікавився кобзарським мистецтвом: записував думи, вивчав побут незрячих співців і створив цілу серію їхніх портретів. На початку 1900-х років він малював кобзарів і лірників, яких зустрічав у Миргороді, на ярмарках та в навколишніх селах. Серед героїв його робіт — Михайло Кравченко, Семен Зозуля та інші співці.
Портрет Самійла Яшного Сластіон виконав 1903 року в техніці чорної акварелі, туші та пера. Розмір аркуша — 29,7 × 19,3 см. На той час Яшному виповнилося близько дев'яноста років. Угорі аркуша художник залишив напис, який повідомляє, що це кобзар «Пан-отець» міста Миргорода Самійло Яшний, 90 років, і перелічує три твори з його репертуару: «Три брати Озовські», «Удова і три сини», «Дівка бранка».
Цей напис має велику цінність. Саме з нього походить більшість відомостей, які наука має про співця: його вік, статус у кобзарському середовищі та репертуар. Дослідники творчості Сластіона зазначають, що портрети Яшного і Кравченка художник виконав на темному декоративному тлі з листям, що вирізняє їх серед інших робіт серії.
Портрети Сластіона, зокрема й зображення Самійла Яшного, неодноразово публікувалися в альбомах і виданнях, присвячених українському кобзарству. Сьогодні вони є одним із головних візуальних джерел з історії кобзарського мистецтва.
Точна дата смерті Самійла Яшного невідома. Довідкові видання подають її як «після 1903 року» або «на початку XX століття». Помер він, імовірно, у рідному Миргороді. Документальних відомостей про останні роки його життя не збереглося.
Самійло Яшний не залишив після себе звукозаписів чи повних текстових записів свого репертуару, як це сталося з деякими його сучасниками, наприклад з Остапом Вересаєм. Проте його значення для історії українського кобзарства полягає в іншому.
По-перше, він був одним із останніх керівників традиційної кобзарської організації, яка діяла за давніми звичаями. Його довголіття — майже все XIX століття — дозволило йому стати живим зв'язком між старшими поколіннями співців і тими, хто працював уже на початку XX століття.
По-друге, Яшний підготував Михайла Кравченка, одного з найвідоміших кобзарів свого часу. Від Кравченка дослідники записали значну частину полтавського епічного репертуару, тож внесок Яшного опосередковано зберігся в цих записах.
По-третє, завдяки портрету Опанаса Сластіона образ Самійла Яшного став частиною візуальної історії українського кобзарства. У науково-популярній літературі його ім'я згадують поряд з іменами Андрія Шута, Остапа Вересая, Івана Кравченка-Крюковського, Федора Холодного та Семена Кошового як одного з помітних представників кобзарства XIX століття на Полтавщині, Чернігівщині та Слобожанщині.
Біографія Самійла Яшного, як і біографії багатьох народних співців, збереглася лише фрагментарно. Проте відомі факти дозволяють назвати його важливою постаттю миргородської кобзарської традиції. Він був її керівником, хранителем і наставником, завдяки якому давні думи продовжували звучати наступні десятиліття.
