Іван Стрічка (дати народження і смерті точно не встановлені; діяльність припадає на першу третину XIX століття) — український кобзар-бандурист родом із Лівобережжя. Він один із перших народних співців, чиє ім'я збереглося завдяки записам фольклористів. Від нього походять одні з найцінніших ранніх записів українських народних дум, зокрема варіант думи про Самійла Кішку. Науковці вважають цей текст одним із найдосконаліших зразків українського героїчного епосу. Стрічка жив до появи звукозапису та систематичних нотувань кобзарських мелодій, тож відомостей про нього небагато. Проте внесок його репертуару в збереження думового епосу дослідники визнають одностайно.
За відомостями довідкової літератури, Іван Стрічка походив із села Березівка. У XIX столітті воно належало до Полтавської губернії, сьогодні це Чернігівщина. Він був незрячим, як і більшість кобзарів того часу, і заробляв на життя мандрівним співом. Його виконавська діяльність була пов'язана з навколишньою місцевістю, зокрема з околицями Ромна. Саме там його зустріли збирачі фольклору.
Відомо, що кобзарем був і його син Сакон Стрічка. Отже, мистецтво співу під бандуру передавалося в цій родині з покоління в покоління. Для кобзарської традиції це було звичною, хоча й не єдиною формою навчання.
Точних дат життя Івана Стрічки немає. В академічному виданні українських дум, підготовленому Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, рік його народження наведено орієнтовно: близько 1800 року. В інших довідкових джерелах смерть Івана Стрічки датують приблизно 1832–1833 роками. Водночас дослідники зазначають, що невідомо достеменно, хто помер раніше, батько чи син. Ці відомості суперечать одна одній і досі остаточно не з'ясовані.
Діяльність Івана Стрічки припадає на час, коли кобзарство було живою частиною народного побуту. Особливо це стосується Полтавщини, Чернігівщини та Харківщини. Ці землі були основними осередками кобзарського та лірницького мистецтва. Кобзарі, переважно незрячі, мандрували від села до села, виступали на ярмарках, біля церков, на сільських майданах. Вони об'єднувалися в цехи й братства зі своєю системою навчання, яке тривало кілька років, та з обрядами посвяти.
Основу кобзарського репертуару становили думи. Це великі епічні твори, що виконувалися патетичним речитативом у супроводі кобзи, бандури чи ліри. У думах ішлося про козацькі походи, турецьку неволю, втечі з полону, героїзм і загибель козаків, а також про родинні стосунки й моральні цінності. Крім дум, кобзарі співали історичні та побутові пісні, духовні псалми й канти.
На початку XIX століття інтерес до народної поезії почала виявляти освічена частина суспільства. Саме тоді з'явилися перші друковані збірки українських пісень і дум. Фольклористи вперше почали фіксувати не лише тексти, а й імена виконавців. Іван Стрічка належить до перших кобзарів, чиє ім'я увійшло в історію науки.
Найважливіші відомості про Івана Стрічку пов'язані з діяльністю фольклориста й етнографа Платона Лукашевича. Він навчався в Ніжинській гімназії вищих наук разом із Миколою Гоголем, а згодом закінчив Рішельєвський ліцей в Одесі. Під час подорожі до Праги Лукашевич познайомився з чеськими діячами слов'янського відродження і під їхнім впливом почав збирати українські народні пісні.
1832 року, за відомостями дослідників, Лукашевич неподалік Ромна записав від Івана Стрічки думу про Самійла Кішку. Від цього ж кобзаря він записав думу про Івася Коновченка (Удовиченка) та інші твори. В академічному виданні дум частина записів від Стрічки датована 1835 роком. Це може свідчити про кілька зустрічей фольклориста з кобзарем, однак питання точного датування залишається відкритим.
1836 року в Петербурзі вийшла збірка Лукашевича «Малороссийские и червонорусские народные думы и песни». Вона була видана без імені упорядника. До неї ввійшли 176 народних пісень різних жанрів, а також думи. Частина дум, зокрема про Самійла Кішку, у цій збірці вперше з'явилася друком. Інші, серед них дума про Івана Коновченка, були подані в нових варіантах.
У самій збірці не зазначено, від кого записано тексти. Пізніше сам Лукашевич повідомляв, що думу про Самійла Кішку він записав 1832 року. Частину його нотаток уже після смерті збирача оприлюднили Василь Горленко та Борис Грінченко. Рукописи Лукашевича, зокрема автографи всіх дум зі збірки 1836 року, зберігаються в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського.
Найвідоміший твір, пов'язаний з іменем Івана Стрічки, — дума про Самійла Кішку. Вона розповідає про гетьмана, який довгі роки провів у турецькій неволі на галері, а потім разом із товаришами підняв повстання, захопив судно й повернувся на батьківщину. Сюжет має історичне підґрунтя: Самійло Кішка — реальна постать українського козацтва кінця XVI століття.
Ця дума належить до найбільших за обсягом творів українського думового епосу. Варіант, записаний від Стрічки, дослідники здавна вважають одним із найповніших і найдосконаліших. Ще у XIX столітті в біографічній літературі його називали величним давнім списком думи, який становить головну цінність збірки Лукашевича. Пізніше цей запис регулярно передруковували в академічних виданнях українського епосу.
Записи від Стрічки цінні й тим, що показують, як звучав думовий епос у першій третині XIX століття. Це на кілька десятиліть раніше за пізніші записи від таких кобзарів, як Андрій Шут чи Остап Вересай. Тексти Стрічки дають змогу порівнювати різні варіанти одних і тих самих дум і простежувати, як змінювалася епічна традиція.
Від Івана Стрічки записано також думу про Івася Коновченка (Удовиченка). Це один із найпоширеніших думових сюжетів. Молодий козак, син удови, всупереч волі матері вирушає в похід і гине в бою. Запис від Стрічки, зроблений біля Ромна, належить до класичних варіантів цієї думи. Його використано, зокрема, у виданні «Українські народні думи та історичні пісні» 1955 року.
У довідковій літературі з репертуаром Івана Стрічки пов'язують також думи про втечу трьох братів з Азова, про Олексія Поповича, Федора Безрідного, самарських братів, прощання козака з сестрами, сестру та брата, вдову з Чичельниці. Крім дум, від нього, за відомостями дослідників, записано й низку пісень.
Окреме наукове питання пов'язане із записами Василя Ломиковського, історика й етнографа з Полтавщини. На початку XIX століття (дослідники називають 1805 рік або близько 1808 року) він записав низку дум від кобзаря на ім'я Іван. Прізвища співця в записах не зазначено. Частина цих текстів згодом увійшла до збірки Миколи Цертелєва, виданої в Петербурзі 1819 року. Це перша друкована публікація українських дум.
Деякі автори ототожнюють цього «кобзаря Івана» з Іваном Стрічкою. Якщо це так, до його репертуару слід зарахувати й унікальні думи, відомі лише з записів Ломиковського: про отамана Матяша, Івана Богуславця, вдову Івана Сірка та Сірченків, розмову Дніпра з Дунаєм. Тоді загальна кількість дум, пов'язаних з іменем Стрічки, сягає тринадцяти. Це один із найбільших думових репертуарів, зафіксованих від одного виконавця. Водночас у багатьох джерелах той співець фігурує як невідомий кобзар. Отже, ототожнення залишається гіпотезою, а не встановленим фактом.
Важливим свідченням про родину Стрічок є спогади Остапа Вересая (1803–1890), одного з найвідоміших кобзарів XIX століття. На схилі літ Вересай розповідав дослідникам про співців, яких знав особисто. Серед них він називав Івана Стрічку та його сина Сакона, теж кобзаря, і відгукувався про обох із великою повагою.
Це свідчення має для науки особливе значення. Воно підтверджує, що Стрічки були визнаними майстрами в середовищі самих кобзарів, а не лише цікавими для фольклористів інформантами. Крім того, воно пов'язує Івана Стрічку з наступним поколінням кобзарів, до якого належав Вересай, і засвідчує тяглість епічної традиції на Лівобережжі.
Ім'я Івана Стрічки збереглося і в місцевій усній традиції. У Березівці побутують перекази про кобзаря. Один із них записав 2008 року збирач фольклору Микола Зінчук і опублікував у серії «Українські народні казки». Ці оповіді є фактом народної пам'яті, а не історичним джерелом. Вони показують, що постать кобзаря залишилася значущою для мешканців села й через півтора століття після його смерті.
Внесок Івана Стрічки в українську культуру визначається насамперед тим, що від нього записано. Записи Лукашевича фіксували лише словесний текст, без мелодій. Тому про особливості його співу та гри на бандурі нічого певного сказати не можна. Проте тексти, збережені завдяки його пам'яті й майстерності, належать до фундаментальних пам'яток українського думового епосу.
У довідкових виданнях, зокрема в «Енциклопедії Сучасної України», ім'я Івана Стрічки згадується серед уславлених українських кобзарів поряд з Остапом Вересаєм, Андрієм Шутом, Іваном Кравченком-Крюковським та іншими майстрами. Його називають одним із перших кобзарів, на яких звернули увагу українські фольклористи.
Доля Івана Стрічки показова для історії кобзарства загалом. Більшість народних співців минулих століть залишилися безіменними. Імена окремих кобзарів дійшли до нас лише завдяки випадковим зустрічам зі збирачами фольклору. Для Стрічки такою зустріччю стала розмова з Платоном Лукашевичем поблизу Ромна. Завдяки їй одна з найвизначніших українських дум збереглася в повному й художньо довершеному варіанті.
Для сучасних бандуристів і дослідників записи від Івана Стрічки залишаються важливим джерелом. На них спираються під час вивчення поетики дум, реконструкції автентичного кобзарського репертуару та відтворення давньої виконавської традиції.
