Український диригент. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1967).
Біографія
Олександр Силович Пресич народився 27 серпня (9 вересня за новим стилем) 1909 року на станції Погранична, тепер Китай. 1934 року закінчив Київський музично-драматичний інститут імені Миколи Лисенка.
Очолював симфонічні оркестри: у 1934–1935 роках — у Кам'янці-Подільському, у 1935–1940 роках — у Запоріжжі. 1934 року в Кам'янці-Подільському розпочав педагогічну діяльність — працював викладачем духових інструментів музичного технікуму імені Миколи Лисенка.
Перед війною Олександр Силович працював в оркестрі Київського оперного театру. Коли німці наступали, Пресича, як молодого диригента, залишили в Києві для евакуації майна театру. Проте сім'я Пресичів не встигла покинути столицю. Донька Маргарита так згадувала цей період: «Пам'ятаю багато страшних картин і епізодів війни. Крик мами, коли тато, якого незадовго до цього оголосили загиблим, повернувся».
У 1946–1947 роках Пресич працював диригентом Львівського театру опери та балету. У 1947–1964 роках очолював симфонічний оркестр в Одесі.
У 1964–1971 роках Пресич був головним диригентом Донецького театру опери та балету. 1967 року Олександрові Силовичу надали звання «Заслужений діяч мистецтв УРСР».
1971 року повернувся в Одесу й останні десять років життя — у 1971–1981 роках — був головним диригентом оперної студії Одеської консерваторії.
Олександра Пресича нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, медалями.
Дружина Ганна Пресич була солісткою-вокалісткою Одеської філармонії. Їхня дочка Маргарита Пресич — актриса Одеського українського музично-драматичного театру імені Василя Василька.
В одному з інтерв'ю Маргарита Пресич розповіла:
«В моїй книжковій шафі стоїть татова фотографія, біля неї невеличка книжка „Про мистецтво жити гідно“. Ці слова, можна сказати, епіграф до батькового життя. Він був дуже талановитий музикант, але надто скромний і трудоголік, чесний, безкомпромісний. Ніколи не прагнув слави. Я щаслива тим, що виросла в цій родині. У нас вдома була царицею музика, панувала атмосфера відданості мистецтву».
Ізраїльський музикант Леві Шаар, який навчався в Одеській консерваторії, дав таку характеристику диригентові:
Пресич — людина найдобріша, мужня й терпляча. Головна ж його якість — працездатність. Саме цю якість він ненав'язливо розвивав у своїх учнях. Він сам переписував всі партії оркестру та штрихи струнників, щоб краще знати «дрібниці», без яких не може бути нормальної репетиційної роботи. Усі професійні тонкощі інструментів у всіх групах він знав напам'ять і міг говорити про це годинами. Любив він запрошувати до себе учнів і разом з ними слухати музику, розмірковуючи про стиль, про виконавство, про трактування.
Помер Олександр Пресич 20 квітня 1981 року в Одесі на 72-му році життя.
Творчість
Серед вистав, здійснених за участю Пресича, опери:
«Дон Карлос», «Ріголетто», «Аїда» Джузеппе Верді,
«Фауст» Шарля Гуно,
«Князь Ігор» Олександра Бородіна,
«Мазепа», «Євгеній Онєгін» Петра Чайковського,
«Семен Котко» Сергія Прокоф'єва,
«Тихий Дон» Івана Дзержинського.
У сезоні 1942/43 років у Києві був диригентом постаноки опери «Травіата» Джузеппе Верді.
Пресич також здійснював концертну діяльність. Він, зокрема, керував виконанням 9-ї симфонії Бетховена за участю капели «Думка», «Реквієму» Верді за участю капели «Трембіта».
