Дмитро Ігорович Попов — український оперний співак (тенор), заслужений артист України, лауреат Міжнародного конкурсу оперних співаків Пласідо Домінго «Operalia». Колишній соліст Харківського театру опери та балету імені М. Лисенка й Національної опери України, від кінця 2000-х років він веде активну міжнародну кар'єру. Співак виступав у Королівській опері Ковент-Гарден, Метрополітен-опера, Віденській, Баварській, Дрезденській і Гамбурзькій державних операх, Паризькій національній опері, мадридському Театрі Реал, туринському театрі Реджо, Ліонській опері та на багатьох інших сценах. Його творчий шлях — один із найпомітніших прикладів того, як вихованець української вокальної школи утвердився серед провідних тенорів свого покоління.
Дмитро Попов народився 24 вересня 1980 року в місті Рубіжне тодішньої Ворошиловградської області (нині — Сіверськодонецький район Луганської області).
Професійну вокальну освіту він почав здобувати в Харківській консерваторії, де навчався у викладачів М. Манойла та Т. Веске. Згодом продовжив навчання в Києві, у Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського, яку закінчив у 2005 році в класі народного артиста України Олександра Вострякова. Саме харківський і київський етапи навчання сформували технічну основу його співу та заклали підвалини того репертуару, з яким він згодом вийшов на міжнародну сцену.
Сценічна діяльність Дмитра Попова розпочалася ще в роки навчання. У 2000–2002 роках він був солістом Харківського театру опери та балету імені М. Лисенка. У 2002 році співак став солістом Національної опери України в Києві, де працював до 2009 року.
Першою партією на київській сцені став Ленський в опері П. Чайковського «Євгеній Онєгін» — одна з класичних ролей ліричного тенора, з якої почався його професійний шлях в оперному театрі. У Національній опері він також уперше виконав низку провідних партій італійського репертуару: Річарда в «Балі-маскараді» Дж. Верді, Енцо в «Джоконді» А. Понк'єллі, Альфреда в «Травіаті» та Герцога в «Ріголетто» Дж. Верді.
Уже на початку кар'єри молодий співак здобув державне визнання: у 2003 році йому було присвоєно звання заслуженого артиста України. Його закордонні агенти й біографи наголошують, що він став наймолодшим оперним артистом, якого будь-коли удостоювали цього звання.
До 2009 року Дмитро Попов виступав також у складі тріо українських тенорів разом з Олександром Дяченком та Олегом Гурцем.
Міжнародний дебют співака відбувся у 2004 році в норвезькому місті Крістіансанн, де він виконав партію Альфреда в «Травіаті» Дж. Верді в постановці відомого британського режисера Джонатана Міллера. Далі послідувала співпраця з Латвійською національною оперою в Ризі, на сцені якої Попов співав Неморіно в «Любовному напої» Г. Доніцетті, Принца в «Русалці» А. Дворжака та Герцога в «Ріголетто».
Італійський дебют тенора відбувся в театрі Реджо в Турині, де він виконав партію Нікія в опері Ж. Массне «Таїс» під орудою диригента Джанандреа Нозеди. Ця співпраця з Нозедою згодом мала продовження і в концертних проєктах.
Переломним моментом кар'єри став 2007 рік, коли Дмитро Попов узяв участь у XV Міжнародному конкурсі оперних співаків «Operalia», заснованому Пласідо Домінго. Цей конкурс, що проходив того року в Парижі, вважається одним із найпрестижніших у світі для молодих оперних виконавців. Український тенор здобув на ньому другу премію, а також спеціальну відзнаку. Після конкурсу співак отримав численні запрошення від провідних європейських театрів.
У 2009 році Дмитро Попов дебютував у Німецькій опері в Берліні (Deutsche Oper Berlin) у партії Пінкертона в «Мадам Баттерфляй» Дж. Пуччіні; згодом він неодноразово повертався на цю сцену, виконуючи партії Каварадоссі в «Тосці», Рудольфа в «Луїзі Міллер» і Річарда в «Балі-маскараді». Того ж року він став солістом Штутгартської опери, де, зокрема, виконував партію Шевальє в опері Ф. Пуленка «Діалоги кармеліток». Від 2009 року співак мешкає в Німеччині.
У 2011 році Дмитро Попов здійснив кілька важливих дебютів. У Королівській опері Ковент-Гарден у Лондоні він виконав партію Ликова в новій постановці «Царської нареченої» М. Римського-Корсакова. У Баварській державній опері в Мюнхені він співав Принца в «Русалці» Дворжака, а в мадридському Театрі Реал — графа Водемона в «Іоланті» Чайковського в постановці Пітера Селларса під орудою Теодора Курентзіса.
У 2012 році співак дебютував в Опері Монте-Карло в партії Андрія в «Мазепі» Чайковського, а також узяв участь у концертному виконанні опери М. Глінки «Життя за царя» («Іван Сусанін») на фестивалі Радіо Франс у Монпельє. Сезон 2012/2013 він розпочав дебютом у Ліонській опері в ролі Макдуфа в «Макбеті» Верді.
Справжній міжнародний прорив стався у 2013 році, коли Дмитро Попов уперше виконав у Ковент-Гардені партію Рудольфа в «Богемі» Пуччіні. Ця вистава транслювалася в кінотеатрах багатьох країн світу, що принесло співакові широку популярність серед міжнародної публіки. Того ж року в Сіднеї, на сцені Опери Австралії, він уперше заспівав Хозе в «Кармен» Ж. Бізе — партію, яка згодом стала однією з центральних у його репертуарі.
У середині 2010-х років Дмитро Попов виконував партію Альфреда у Віденській державній опері; на одній із цих вистав його партнером у ролі Жермона був Пласідо Домінго. У 2016 році тенор дебютував у нью-йоркській Метрополітен-опера в ролі Рудольфа в «Богемі» і відтоді регулярно виступає на цій сцені: у сезоні 2019/2020 він співав там Альфреда в «Травіаті», а в сезоні 2024/2025 знову повернувся до партії Рудольфа.
Серед інших важливих сцен, на яких виступав співак, — Цюрихська опера, Гамбурзька державна опера, Дрезденська Земпер-опера, Паризька національна опера, Кельнська опера, Капітолій у Тулузі, Норвезька опера в Осло, Національний театр у Празі, Глайндборнський фестиваль у Великій Британії та театр Сан-Карло в Неаполі. У Тулузі він виконував партію Річарда в «Балі-маскараді», у Баварській опері — Самозванця в «Борисі Годунові» М. Мусоргського, у Паризькій опері — Пінкертона та Водемона, у Дрезденській опері — Каварадоссі, Рудольфа та Полліона в «Нормі» В. Белліні.
Дмитро Попов починав як ліричний тенор, і такі партії, як Ленський, Альфред, Неморіно, Герцог і Рудольф, становили основу його раннього репертуару. З роками його голос набув більшої щільності та драматичної сили, що дозволило співакові звернутися до партій лірико-драматичного (спінто) характеру. Музичні критики відзначають яскравий, насичений тембр, упевнені верхні ноти та виразну сценічну гру артиста.
Центральне місце в репертуарі тенора посідають твори Дж. Пуччіні («Богема», «Тоска», «Мадам Баттерфляй») і Дж. Верді («Травіата», «Ріголетто», «Бал-маскарад», «Луїза Міллер», «Макбет»). Значну частину репертуару становить і слов'янська опера: «Євгеній Онєгін», «Іоланта» та «Мазепа» Чайковського, «Царська наречена» Римського-Корсакова, «Борис Годунов» Мусоргського, «Русалка» Дворжака. Серед французьких партій — Хозе в «Кармен» Бізе та Нікій у «Таїс» Массне. Партія Хозе протягом останніх років стала однією з найчастіше виконуваних: співак представляв її, зокрема, у Віденській державній опері, на Глайндборнському фестивалі, у театрі Сан-Карло в Неаполі та в Сан-Себастьяні. Загалом до початку 2020-х років у його репертуарі налічувалося близько трьох з половиною десятків оперних та вокально-симфонічних творів.
Поряд з оперною сценою Дмитро Попов активно виступає як соліст у великих вокально-симфонічних творах. Особливе місце в його концертному репертуарі посідає поема С. Рахманінова «Дзвони», яку він виконував з оркестром Національної академії Санта-Чечилія в Римі під керуванням Антоніо Паппано, з Російським національним оркестром під орудою Мстислава Ростроповича, з Берлінським філармонічним оркестром під керуванням сера Саймона Реттла, з Кельнським оркестром Гюрцених та з Оркестром Парижа під орудою Джанандреа Нозеди.
Не менш значущим є його виконання Реквієму Дж. Верді: співак виступав з ним на фестивалі в Тенглвуді з Бостонським симфонічним оркестром під керуванням Андріса Нелсонса, з Лондонським філармонічним оркестром у Королівському фестивальному залі та на фестивалі BBC Proms, у сценічній версії Гамбурзької державної опери, а також у концертному турне Європою під орудою Теодора Курентзіса. З Бостонським симфонічним оркестром і Андрісом Нелсонсом він виконував і «Stabat Mater» А. Дворжака. До концертного репертуару співака належить також Дев'ята симфонія Л. ван Бетховена. Попов брав участь у Вербʼєрському фестивалі в Швейцарії, а в лондонському Вігмор-холі виступав із сольною камерною програмою разом із піаністом Ієном Бернсайдом.
Протягом кар'єри він співпрацював з такими диригентами, як Антоніо Паппано, Кент Нагано, Володимир Юровський, Джанандреа Нозеда, Марко Арміліато, Кадзусі Оно, Туган Сохієв, Андріс Нелсонс, Андрес Ороско-Естрада, сер Марк Елдер та Теодор Курентзіс.
Дмитро Попов записав партію тенора в «Дзвонах» Рахманінова з Берлінським філармонічним оркестром під керуванням Саймона Реттла (EMI, 2013). Він також виконав партію Водемона в записі «Іоланти» Чайковського з Кельнським оркестром Гюрцених під орудою Дмитра Китаєнка (OEHMS Classics). Його дебютний сольний альбом «Hymns of Love» вийшов на лейблі Orchid Classics; запис здійснено з Симфонічним оркестром Німецького радіо Берліна (Deutsches Symphonie-Orchester Berlin). У 2025 році вийшов запис «Дзвонів» Рахманінова з Лондонським симфонічним оркестром за участю співака.
Від 2017 року Дмитро Попов працює також як запрошений вокальний педагог в оперних театрах Кельна, Штутгарта, Осло, Сіднея та Мельбурна, передаючи свій досвід молодим співакам.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну співак неодноразово виступав на підтримку своєї країни. Зокрема, у лютому 2023 року він узяв участь у концерті «Пам'ять і надія» (Remembrance and Hope) в нью-йоркській Метрополітен-опера, приуроченому до першої річниці повномасштабної війни. У своїх інтерв'ю того часу він наголошував, що такі концерти мають нагадувати світові про війну, яка триває, і про потребу підтримувати Україну.
У середині 2020-х років Дмитро Попов продовжує інтенсивну міжнародну діяльність. У 2025 році він виконував партію Водемона у Віденській державній опері та Принца в «Русалці» в Осло, а в січні 2026 року — партію Пінкертона в Німецькій опері в Берліні. На сезон 2026/2027 заплановано, зокрема, його виступи в партії Альберта в опері Рахманінова «Скупий лицар» у Цюрихській опері та Пастуха в опері К. Шимановського «Король Рогер» у Гельсінкі.
Дмитро Попов належить до покоління українських оперних співаків, які на зламі XX–XXI століть вийшли на світову сцену й закріпилися в репертуарі провідних театрів Європи та Америки. Його шлях — від Харківської опери та Національної опери України до Ковент-Гардену, Метрополітен-опера та Віденської державної опери — засвідчує високий рівень української вокальної школи. Широкий репертуар, що поєднує італійську, французьку та слов'янську оперу, активна концертна діяльність із провідними оркестрами та диригентами світу, а також педагогічна робота роблять його однією з помітних постатей сучасного оперного мистецтва.
