
Валентин Вікторович Дитюк — український оперний співак (тенор), заслужений артист України (2017). У 2014–2022 роках був провідним солістом Національного академічного театру опери та балету України імені Тараса Шевченка. Лауреат міжнародних вокальних конкурсів, зокрема володар першої премії Міжнародного конкурсу вокалістів імені Михайла Глінки та Гран-прі Міжнародного конкурсу співаків імені Вергіліюса Норейки у Вільнюсі. Після 2022 року працює як запрошений соліст провідних європейських театрів, серед яких Німецька опера в Берліні, Національний театр у Празі, Туринський театр Реджо, Ізраїльська опера та Королівський театр Ковент-Гарден у Лондоні.
Валентин Дитюк народився 11 лютого 1991 року в Степногірську Василівського району Запорізької області. Його батьки й надалі мешкають у тих краях, у селі поблизу лінії фронту, і співак у своїх інтерв'ю неодноразово згадував про постійну турботу про родину.
Професійну вокальну освіту здобув у Національній музичній академії України імені Петра Чайковського в Києві, де навчався в класі професора Геннадія Кабки. Після закінчення академії вдосконалював майстерність в асистентурі-стажуванні під керівництвом професорки Марини Шагуч, а також працював з італійським концертмейстером-коучем Массіміліано Булло та литовським режисером Раймундасом Баніонісом. Поєднання національної вокальної школи з досвідом роботи з європейськими фахівцями значною мірою визначило подальший шлях співака до міжнародної сцени.
Перші помітні конкурсні успіхи прийшли до Валентина Дитюка ще під час навчання. У 2012 році він здобув першу премію на щорічному вірменському вокальному конкурсі «Відродження» та другу премію на конкурсі імені Миколи Лисенка в Києві.
Справжнім проривом став Міжнародний конкурс вокалістів імені Михайла Глінки, що відбувся в грудні 2014 року. Студент п'ятого курсу Національної музичної академії України здобув на ньому першу премію, а також спеціальні призи — як найкращий тенор конкурсу від Фонду Івана Козловського та приз глядацьких симпатій.
У 2017 році співак став володарем Гран-прі Міжнародного конкурсу співаків імені Вергіліюса Норейки у Вільнюсі — змагання, названого на честь видатного литовського тенора. Того ж року Валентинові Дитюку було присвоєно почесне звання заслуженого артиста України.
У 2014 році Валентин Дитюк став солістом Національної опери України в Києві й працював у трупі до 2022 року. Уже на початку кар'єри театр довірив молодому співакові відповідальні партії. Зокрема, у прем'єрі опери Джузеппе Верді «Набукко» партію Ізмаїла він виконав разом з народною артисткою України Анжеліною Швачкою. Київська преса тоді окремо наголошувала, що керівництво театру віддало цю роль не титулованим тенорам, а молодому дебютантові.
На київській сцені поступово сформувався основний ліричний репертуар співака: партії в операх Верді, Пуччіні, Доніцетті, Гуно та Чайковського. За словами самого Валентина Дитюка, за роки роботи він узяв участь приблизно у двадцяти нових постановках. Останнім його виступом в Україні став концертний показ опери Жака Оффенбаха «Казки Гофмана» 13 січня 2022 року. Наступного дня співак виїхав на постановку «Травіати» до Таллінна, а згодом мав розпочати тримісячні гастролі в Італії. Повномасштабне вторгнення Росії застало його за кордоном, і відтоді його творча діяльність зосереджена на європейських сценах.
Оперний шлях Валентина Дитюка тісно пов'язаний з Латвійською національною оперою в Ризі. За словами співака, саме там він дебютував в опері — у партії Ленського в «Євгенії Онєгіні» Петра Чайковського на запрошення тодішнього директора театру Андріса Жагарса. Згодом у Ризі він виконав заголовну партію у «Фаусті» Шарля Гуно, а сам співак називав цю постановку етапом, після якого почав регулярно отримувати по кілька запрошень на рік від європейських театрів. До Риги він повернувся в лютому 2025 року в партії Альфреда в «Травіаті» Верді.
У 2017 році співак успішно дебютував в Опері Ліона в партії Моцарта в опері Миколи Римського-Корсакова «Моцарт і Сальєрі». Серед його ранніх закордонних робіт — також партія Водемона в «Іоланті» Чайковського в Клайпедському музичному театрі в Литві та виступи в Опері Діжона.
Однією з постійних сцен для Валентина Дитюка стала Нова ізраїльська опера. Тут він виконав партію Пінкертона в «Мадам Баттерфляй» Джакомо Пуччіні (2018, в Єрусалимі), Ріккардо в «Бал-маскараді» Верді (2019), знову Пінкертона (2022), Молодого цигана в «Алеко» Сергія Рахманінова (2023) та Рудольфа в «Богемі» Пуччіні (2025).
У сезоні 2019–2020 років 28-річний тенор дебютував на сценах двох італійських театрів: у Муніципальному театрі Джузеппе Верді в Салерно він виконав партію Рудольфа в «Богемі», а у Філармонійному театрі у Вероні — Пінкертона в «Мадам Баттерфляй». Згодом у Салерно він співав також Герцога в «Ріголетто» Верді та Неморіно в «Любовному напої» Гаетано Доніцетті. Дебют у туринському Театрі Реджо відбувся в партії Рудольфа в «Богемі». На сезон 2026–2027 років оголошено дебют співака в міланському театрі Ла Скала в партії Рудольфа.
Від початку 2020-х років Валентин Дитюк регулярно співпрацює з Німецькою оперою в Берліні (Deutsche Oper Berlin). Тут він дебютував у партії Арріго в «Сицилійській вечірні» Верді, виконував заголовну партію у «Фаусті» Гуно та партію Флорестана у «Фіделіо» Людвіга ван Бетховена. Берлінська критика, відгукуючись на виставу «Фіделіо» у квітні 2024 року, відзначила, що театр знайшов тенора, здатного переконливо виконати складну арію Флорестана у в'язниці. У травні 2025 року співак виступив тут у французькій редакції «Сицилійської вечірні» — «Les Vêpres siciliennes» — у партії Анрі. На берлінській сцені він також виконав заголовну партію в опері Верді «Дон Карлос».
10 лютого 2023 року Валентин Дитюк дебютував у Національному театрі в Празі в партії Пінкертона в «Мадам Баттерфляй», а згодом повернувся туди в партії Рудольфа в «Богемі». В Естонській національній опері в Таллінні він виконував партії Ромео в опері Гуно «Ромео і Джульєтта» та Альфреда в «Травіаті», а також партію Фауста в драматичній легенді Гектора Берліоза «Засудження Фауста». У театрі Палау де лес Артс у Валенсії він співав Водемона в «Іоланті» Чайковського.
Важливою віхою кар'єри співака став дебют у Королівському театрі Ковент-Гарден у Лондоні у вересні 2025 року. Валентин Дитюк виконав партію Анрі в «Сицилійській вечірні» Верді у французькій редакції в постановці режисера Штефана Гергайма, замінивши в складі виконавців корейського тенора Сокджона Бека. Диригувала виставою Сперанца Скаппуччі, партнерами українського співака були Квінн Келсі (Гі де Монфор), Джойс Ель-Хурі (Олена) та Ільдебрандо Д'Арканджело (Прочида). Вистави тривали з 19 вересня до 6 жовтня 2025 року.
Британські та міжнародні рецензенти позитивно оцінили роботу українського тенора. Критики відзначали легкість і впевненість його верхнього регістру, широкий і потужний звук, а також переконливе сценічне втілення внутрішнього конфлікту героя, який дізнається, що його батько — французький губернатор, проти влади якого він бореться. Окремої уваги удостоїлася арія Анрі «O jour de peine».
Восени 2026 року Валентин Дитюк повернувся до Ковент-Гардену в партії Дона Хозе в «Кармен» Жоржа Бізе в постановці Даміано Мікьєлетто; цю партію в серії вистав, що тривають з 29 жовтня до 21 листопада 2026 року, він поділяє з американським тенором Расселлом Томасом.
Поряд з оперною сценою Валентин Дитюк виступає як соліст у вокально-симфонічних творах. Він виконував кантату Сергія Рахманінова «Дзвони» з Філармонічним оркестром Осло та Національним симфонічним оркестром Ірландії в Дубліні, а в Дубліні — також «Реквієм» Верді. У червні 2024 року співак дебютував з Берлінським філармонічним оркестром в ораторії Артюра Онеггера «Жанна д'Арк на вогнищі». Співпрацює він також із Симфонічним оркестром штату Сан-Паулу в Бразилії, з яким виконував партію Фауста в «Засудженні Фауста» Берліоза.
У 2022 році Валентин Дитюк узяв участь у благодійному концерті «Музиканти для музикантів» у Національній філармонії у Варшаві.
Основу репертуару Валентина Дитюка становлять ліричні та лірико-драматичні тенорові партії італійської, французької та російської опери. Серед них:
Сам співак у розмовах про репертуар підкреслює обережне ставлення до важчих драматичних партій. Він зазначав, що не вважає свій голос придатним для такої ролі, як Отелло, і що деякі партії варто відкласти на кілька років, водночас висловлював зацікавленість партіями в «Турандот» і «Аїді» та особливу любов до «Казок Гофмана» Оффенбаха.
В інтерв'ю Валентин Дитюк виявляє тверезий і професійний погляд на власну справу. Поняття «покликання» та «натхнення» він вважає надто ефемерними і натомість говорить про любов до своєї роботи та прагнення виконувати її якомога краще. Спів він сприймає як працю та обов'язок. Перебуваючи за кордоном, співак допомагає українському війську та знайомим, які захищають Україну.
Валентин Дитюк належить до покоління українських оперних співаків, які сформувалися в київській вокальній школі, у 2010-х роках здобули визнання на міжнародних конкурсах, а після 2022 року утвердилися на провідних оперних сценах світу. Пройшовши шлях від сцени Національної опери України до Німецької опери в Берліні, Берлінської філармонії та Королівського театру Ковент-Гарден, він став одним із найпомітніших представників сучасного українського тенорового мистецтва за кордоном. Його творчість поєднує ліричний тембр, сценічну переконливість та широкий діапазон репертуару — від Доніцетті та Пуччіні до Верді, Бетховена й Берліоза.
