Відомий композитор з родом з Кропивницького Юлій Мейтус створював композиції зокрема і на тексти Тараса Шевченка. Шевченкіану у творчій спадщині композитора дослідила науковця та викладачка Кропивницького музичного фахового коледжу Марина Долгіх.

Вірші Тараса Шевченка у музичних творах Мейтуса
У статті «Музичне відтворення поезій Т.Г. Шевченка в солоспівах композитора Ю.С. Мейтуса» Марина Долгіх зазначає, що у творах Юлія Мейтуса прослідковується глибинне розуміння вагомості творчості Тараса Шевченка для світового музичного мистецтва.

Наприклад, опера на чотири дії «Гайдамаки», написана Юлієм Мейтусом у співавторстві з композиторами Всеволодом Рибальченком і створену упродовж 1941-1943 роках у співавторстві з В.П. Рибальченком і Михайлом Тіцом. Або присвята Тараса Шевченку у творі-меморіалі. До цього науковиця віднесла вокальний цикл для низького голосу й симфонічного оркестру «Кобзареві» у восьми частинах, створений у 1963 році.

Поеми «Сон», Думка» і «Я не нездужаю» у романсах композитора
Щодо власне солоспівів, до шевченкіани у творчості композитора Юлія Мейтуса Марина Долгіх віднесла три романси. Два романси належать до початку композиторської діяльності у 1927 році – це «Я не нездужаю» і «Думка», а романс для низького голосу і фортепіано «Сон» – на 20 років пізніше.

Романс «Думка» композитора Юлія Мейтуса
Романс «Думка» (Сonmoto, e-moll) випустило в друк видавництво «Українське видавництво драматургів і композиторів».

«Перед слухачем розгортається історія козака, який шукає свою долю на стороні, нехтуючи сімейними радощами, турботою про батьків, коханням», – пише науковця.

Марина Долгіх вказує, що текстова частина романсу наближена до жанру кобзарської думи, але цей твір можна визначити як козацьку баладу завдяки його ритміці та мінливості тональних планів. Мелодія змінюється відповідно до змісту вірша. Наприклад, слова «пішов козак» супроводжуються ритмом ходи, «грає синє море» – дисонуючими хвилями, а кульмінаційна зона – контрастом крещендуючих акордів з короткочасними тризвуками та речитативними фразами.

«Епічна природа висловлення, образні паралелі, символізм сюжетних ліній дозволяють закріпити означений солоспів у напрямку психологічно драматичних, насичених внутрішнім протестом», – пише Марина Долгіх.

Вірш Шевченка «Я не нездужаю» у музиці композитора з Кропивницького
Щодо романсу «Я не нездужаю» науковця підкреслює, що вдумливий характер віршу-монологу дав можливість Юлію Мейтусу вийти на новий рівень і створити модернову композицію. Тут відсутня по сутності мелодійна лінія, а замість неї – речитативно декламаційні фрази. Наприклад, у другому розділі цього романсу за назвою «Болить» передає полярність настрою героя поліметрією і химерними динамічними хвилями фортепіано.

У третьому розділі романсу композитор через ритміку і підвищений тонус вказує на емоційний вибух, який обривається при словах «вона [воля] заснула». А фінальна частина романсу «Я не нездужаю» нагадує притишену поховальну ходу з барабанним дробом.

Романс «Сон» на поему Шевченка
Солоспів Юлія Мейтуса на поему Тараса Шевченка «Сон» вирізняється глибиною драматизму й речитативністю мелодики наближений до попередніх шевченківських композицій композитора. Марина Долгіх вказала на цікаве композиторське рішення у частині, де йдеться про колисання дитини мамою-кріпачкою.

«Це не спокійний рух колиски, що заспокоює дитинку, а пунктирний – ніби рваний, надривчастий крик малюка, який спочатку голоснішає, а отримавши мамину увагу – стишується», – йдеться у статті.

У розділі, де йдеться про сон кріпачки, в якому вона бачить сина дорослим заможним і щасливим чоловіком, що контрастує із сьогоденням. Тут мелодика композитора переходить на мажорний, майже святковий, струмінь. Але завершальний тритакт твору відтворює зойк болю, що визначає безпросвітність страждань.

«Таким чином, сфера шевченківських солоспівів у творчості Юлія Мейтуса – це напрямок, де сфокусовані серйозні, вдумливі композиції. Композитор одним з перших в українському музичному мистецтві досягнув наскрізності в драматургічному розвитку кожного з вищеозначених творів», – підкреслила науковця Марина Долгіх.

Джерело: gre4ka.info