Ігор Ярошенко — один із найвідоміших українських диригентів, а також аранжувальник, заслужений діяч мистецтв, який створив понад п’ятнадцять великих постановок. Після початку повномасштабної війни живе в Польщі, гастролює Європою. І незабаром із програмою «10 тенорів» виступить у Латвії — 17 грудня в Даугавпілсі, 18 грудня — у Валмієрі, а 19 грудня — у ризькій Xiaomi Arēna. Про майбутні концерти та нинішнє життя музиканта — в інтерв'ю для LSM+.
— Ігорю, ви з цією програмою у нас не вперше — пам’ятаю, влітку ви мали з тенорами великий успіх у Юрмалі...
— Так-так, були влітку, виступали у вашому чудовому залі «Дзінтарі», у рамках музичного фестивалю Baltic awards. А потім ще в Лієпаї виступали, у нас були ще Клайпеда в Литві, столиця Естонії Таллінн. І завжди приємно повертатися, оскільки програма має успіх, і публіка відгукується.
— Як давно ви співпрацюєте з цими тенорами?
— Ну, власне, ми зробили цей проєкт у 2018 році. Міжнародний проєкт. Це були поляки та українці. Пізніше до нас приєднався грузин. І ми давали концерти, здебільшого, по Польщі, тут дуже полюбили нас. Іноді в Україні виступали. Але після початку війни в Україні, звісно, ми там не граємо, на жаль. Але продовжуємо грати в Польщі, їздили до Іспанії, де ці концерти мали успіх. І в червні — Латвія, Литва, Естонія, три країни Балтії.
— Що буде в нинішній програмі?
— У програмі, аранжувальником якої я є — хіти взагалі всіх жанрів, найрізноманітніших. Але, звичайно, перш за все, класика. Шедеври опери (Джузеппе Верді, Джакомо Пуччіні, пісня герцога La Donna è mobile з «Ріголетто», репертуар Карузо). Але є ще й сучасна музика, з мюзиклів, із репертуару провідних рок- і поп-колективів (наприклад, пісні з репертуару гуртів Il Volo та Il Divo, Queen, Том Джонс, Ед Ширан, Френк Сінатра). Популярна музика, але крім того, ще й народна, латиноамериканська (La Bamba, Besame Mucho, Funikuli Funikulà) і так далі. Тобто, ми намагаємося брати тільки хіти, саме те, що реально подобатиметься публіці.
І акцентуємо на класичних хітах — тенорових, оперних, на опереті і, зрозуміло, на неаполітанських піснях (Torna a Surriento, Mamma). А ось O Sole mio (ми її грали вже сотні разів) конкретно зараз у цих концертах не буде — будуть інші не менш відомі твори. Загалом у нас 24 твори. Ми іноді змінюємо програму, освіжаємо, щось нове шукаємо. Дуже популярна у нас практика — робимо попурі, зробили, напевно, більше десяти. Поєднання класичного попурі, естрадної музики тощо. І оскільки у нас виступав і грузинський тенор, то було і грузинське попурі. Це абсолютно унікальна вокальна культура, зовсім інша і неповторна.
Так само у нас є і польська, і своя українська програма попурі, в якій присутній такий свій шарм, неповторність і яку дуже гаряче приймають. Завдяки цьому кожного учасника концертів із різних країн ми хочемо представити особливо. І публіці це насправді дуже подобається. На мій погляд, це дуже потужна культурна дипломатична лінія. Звичайно ж, це те, що всіх нас об'єднує: українців, представників найрізноманітніших національностей, нормальних людей. І важливо зазначити, що культура різних країн подобається і нам, українцям, і іншим — це об'єднує в будь-якому разі.
— Розкажіть про себе, де ви навчалися, звідки родом?
— Мені 46 років. Я навчався спочатку в Миколаївському музичному училищі, а потім уже в Києві в консерваторії. Закінчив диригентський хоровий факультет спочатку, а потім оперно-симфонічний у Романа Кофмана. Це такий наш знаменитий диригент.
— Знаємо, він відомий далеко за межами України, йому зараз 89 років!
— Потім я працював довгий час у Національному театрі оперети як головний хормейстер і диригент. До початку військових дій, до 2022 року я там працював, із 2003 року. Робили величезну кількість різних проєктів. У нас театр незвичайний — ми не просто грали вистави, у нас ще різні тематичні концерти були, наприклад, до 8 Березня або до Дня Святого Валентина, на Новий рік.
Ось із цього всього і виникла ідея програми «10 тенорів». Ми до Польщі почали їздити з концертами, і виникла ідея, це було у 2018 році. І це один із найуспішніших наших проєктів — нашого театру українського та польської команди. Але тепер вона просто польська, тому що ми з Україною заблоковані у зв’язку з війною, і ми просто в Польщі базуємося та даємо концерти.
Я зараз постійно в Польщі живу. Так вийшло, що я за три дні до війни був тут, у Європі. І вже не міг повернутися: вже не літали літаки. І коли почалася війна, о 12 годині дня мав летіти до Києва з Барселони. Але почалася війна, і все зупинилося. Усі вивозили дітей тоді й так далі... І нам допомогли, і ми з сім’єю залишилися тут. Як усі, думали спочатку — це буде тиждень-два, місяць. Ну, а вийшло так, що... Вже всі тут живуть — діти, школа, робота. Загалом, ось така історія.
Автор: Андрій Шаврей
Джерело: ukr.lsm.lv
