Свого часу Марія Стеф’юк стала другою українською співачкою після Соломії Крушельницької, яка підкорила сцену найпрестижнішого оперного театру світу — Міланського Teatro Alla Scala.

16 липня 2023 року виповнюється 75 років від дня народження примадонни української оперної сцени, народної артистки, Героя України, лауреатки Шевченківської премії та професорки Національної музичної академії Марії Стеф’юк.

Народилася відома співачка у селі Рожневі, у підгір’ї Карпат. Батьки мали чудові голоси, то і сама Марічка чудово співала з дитинства. Про своє дитинство співачка згодом згадувала в одному зі своїх інтерв’ю:

«Я була худенька конопата дівчинка, яка пасла корови, постійно співала, навчилася добре вишивати, бо мама казала, що то не дівка, яка не вміє цього робити. Хоч я й була в дитинстві великим романтиком, але абсолютно не мріяла стати співачкою. Тож мама дуже бажала, щоб її мрію здійснила я».

Тому після школи Марія Стеф’юк навчалась на диригентсько-хоровому факультеті Снятинського музично-педагогічного училища. На Республіканському огляді художньої самодіяльності її помітили та запросили на вокальний факультет Київської консерваторії імені Петра Чайковського, де вона відшліфовувала свою вокальну майстерність під керівництво досвідченої професорки та співачки Наталії Захарченко.

За спогадами самої співачки, це був досить цікавий та складний період її життя. Через ранню смерть батька, дівчині довелося шукати підробіток, співаючи українські народні пісні у ресторані. «Наталка Полтавка», який слугував справжнім українським культурним осередком Києва.

У стінах закладу вона подружилася з багатьма відомими особистостями, що стали символом дисидентського руху наприкінці 60-х. Марія товаришувала з В’ячеславом Чорноволом, Аллою Горською, Надією Світличною та багатьма іншими яскравими постатями українського шістдесятництва за що її мало не виключили з лав консерваторії.

На щастя, все закінчилося добре для співачки, і за рік до закінчення музичного вишу Марія Стеф’юк стає солісткою київського оперного театру, дебютувавши в партії Марфи в опері «Царева наречена» Миколи Римського-Корсакова. Київська публіка відразу оцінила самобутній яскравий голос молодої співачки.

Вона створила блискучі образи: Марильця («Тарас Бульба» Миколи Лисенка), нова русалка («На русалчин Великдень» Миколи Леонтовича), Милуша («Ярослав Мудрий» Георгія Майбороди), Антоніда («Життя за царя» Михайла Глінки), Маргарита де Валуа («Гугеноти» Джакомо Меєрбера), Лейла («Шукачі перлів» Жоржа Бізе), Розіна («Севільський цирульник» Джоаккіно Россіні), Лючія («Лючія ді Ламмермур» Гаетано Доніцетті), Віолета, Джільда («Травіата», «Ріголетто» Джузеппе Верді), Церліна («Дон Жуан» Вольфганга-Амадея Моцарта), Ерот («Орфей і Еврідіка» Христофа Віллібальда Глюка) та інші.

Музичні критики неодноразово відзначали її блискуче вокальне обдарування, що поєднувалося з артистизмом і глибиною трактування образів світової та національної класики.

У 1981 році Марія Стеф’юк стала другою українкою після Соломії Крушельницької, яка виступала на найзнаменитішій у світі сцені — італійському театрі Ла Скала. ЇЇ чудовий виступ у партії Парасі з опери «Сорочинський ярмарок» Модеста Мусоргського вибаглива міланська публіка супроводжувала оваціями. Також у виставі поруч з нею, у партії Черевика виступив ще один чудовий тогочасний соліст Київського оперного театру — бас Василь Манолов.

Однак радянська влада не відпустила талановиту співачку на гастролі до Мілану вдруге. Тож, лише після розпаду радянського союзу, Марія Стеф’юк дізналася, що її запрошували в «Ла Скала» на постановку опери Пуччіні «Богема» на роль Мюзети. Та в «Ла Скала» прийшла з Москви телеграма, що співачка захворіла, тож не може приїхати для участі у постановці.

Лише після розпаду СРСР, Марія Стеф’юк об’їздила з концертами весь світ. Гастролювала у США, Канаді, країнах Західної Європи та Японії.

Особливе місце в камерному репертуарі співачки завжди належало українській народній пісні. Якось в одному з інтерв’ю співачка зауважила:

«Моя найулюбленіша роль — Віолетта в опері Джузеппе Верді „Травіата“. Жінка, яка пожертвувала усім заради любові. А улюблена пісня? Люблю всі. Не знаю жодної поганої української пісні. Таких нема».

З 2000 року співачка почала викладацьку роботу у Національній музичній академії, де працює професоркою Кафедри оперного співу. За цей час співачка виховала чимало талановитих учениць, зокрема і відому співачку Оксану Дику, яка на сьогодні виступає на багатьох провідних сценах світу.

У 2006 році співачка знялася в екранізації опери Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», виконавши роль темпераментної Одарки разом зі знаменитим театральним актором Богданом Бенюком, який втілив колоритного Івана Карася (спів — Микола Шопша).

Не припиняється співпраця Марії Стеф’юк і з рідним театром, де вона працює консультанткою з вокалу, передаючи свій багаторічний сценічний досвід молодим колегам.

«Марія Стеф’юк — володарка найвищих звань нашої держави — народної артистки та Героя України, найвищої творчої відзнаки — Шевченківської премії, а в оперній ієрархії має найвищий титул — примадонни сцени. Для цього титулу мало бути першокласною вокалісткою. Для цього треба, без перебільшення, покласти на вівтар мистецтва усе своє життя…», — зазначають про видатну співачку у Національній опері України, театру, якому вона віддала понад півстоліття свої натхненної та майстерної праці.

Світлини Марії Стеф’юк надані Центральним державним аудіовізуальним та електронним архівом.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»

Джерело: vechirniy.kyiv.ua