29-й Міжнародний фестиваль сучасного мистецтва «Два дні й дві ночі нової музики» відбувся в Одеській філармонії імені Давида Ойстраха.
На зорі свого існування цей музичний форум показав усьому світу, що Україна – не якась Богом забута, але прогресивна та багатообіцяюча в плані культури країна. Фестиваль сучасного мистецтва став модним івентом у місті. Навіть далекі від музики люди намагалися там відзначитися, хоча приймали для себе не все, незвичне звучання багатьох швидко стомлювало.
Якби не воєнні дії, то зараз приїхали б учасники з різних країн, а не тільки ноти зарубіжних композиторів, проте вже добре, що фестиваль не переривався повітряними тривогами. Перше, що зустрічало глядачів у фойє – виставка арт-об’єктів у вигляді колекції зелених суконь відомого дизайнера Володимира Уманенка. Створені під час війни та прикрашені портретними силуетами, ці строї нагадують автору про конкретних людей, котрі зараз від нього далекі.
Якщо говорити про досягнения сучасної одеської камерної опери, на 29-му фестивалі в центрі уваги опинився молодий композитор та бас-баритон Андрій Малініч. Сцена з його камерної опери «Людина-вовк» (твір удостоєний стипендії Антонена Арто) за участю п’яти жахливих видінь у білих балахонах та головного героя викликала овацію.
Історію Сергія Панкеєва, одесита, котрий страждав на лікантропію та став відомим пацієнтом самого Зигмунда Фрейда, Андрій проспівує різними голосами, адже у нього найширший голосовий діапазон. Коли вовча натура бере гору, співак видає горлове гарчання…
Як виконавець, Андрій Малініч надихнув композитора Людмилу Самодаєву та автора лібретто Євгена Деменка на створення міні-моноопери «Борхес і я». Тут артист перевтілився у людину, велику не душевним зламом, а творчими звершеннями. «Бути Борхесом – доля химерна, втім, так само, як будь-яка інша», — сказав про себе якось знаменитий аргентинець, відомий своїми лаконічними прозовими фантазіями та авангардною поезією. День народження письменника співпав із днем початку фестивалю, і в цьому теж була певна містика.
Аудиовізуальний перформанс «Сім базових емоцій під час війни» виконали Асматі Чібалашвілі та Ірма Готкова (фортепіано в струнній частині доповнили спеціальними стікерами, що створили цікавий тембр). А відеопроєкція демонструвала по черзі абстрактні картини акрилом одеського художника (але не тільки, він ще відомий гомеопат) Володимира Мухіна. Його творчість надихнула композиторку Асматі Чібалашвілі, цей перформанс у трохи іншому виконавському складі вже був показаний у Європі.
«У цей складний для країни та людей час ми всі переживаємо різні емоції, — каже Володимир Мухін. — Емоції можуть мати різну амплітуду, — наростати або спадати за інтенсивністю, чергуватися в різній послідовності, створюючи неповторну індивідуальну картину. Американський психолог Пол Екман запропонував сім основних емоцій: страх, гнів, радість, смуток, печаль, презирство, огиду і здивування, а потім скоротив список до шести, виключивши презирство. Базові емоції є вродженими і необхідні для успішної адаптації та в кінцевому підсумку виживання індивідуума. Емоції задають вектор поведінки живому організму. Вони можуть комбінуватися, утворюючи складні поєднання».
Весь спектр вищезгаданих емоцій продемонстрував і концерт «Художня зброя перемоги українських мисткинь», який відбувся поза фестивальною програмою, бо це окремий проект, реалізований за підтримки Українського культурного фонду.
«Коли почалася війна, ми всі були в шоці, у цілком неадекватному стані. Добре пам’ятаю свій день народження 20 лютого 2022 року та розмови, що війна саме в цей день може розпочатися. Ніхто не уявляв, як це буде, хоча перша фаза війни розпочалася ще в 2014-му. Особисто до мене було безліч дзвінків із Швейцарії, Німеччини, від музикантів і пересічних людей, з якими я була знайома колись. Пропонували свою допомогу, запрошували до себе. Вважаю, що композитор має залишатися на своїй землі і боротися «своєю зброєю – музичними творами» з ворогом. Тому я не вагалася ні на секунду і залишилася вдома. Я український композитор, і роблю свою справу», — каже Кармелла.
Перед війною Цепколенко працювала над другою частиною Симфонії № 7 для великого оркестру, коли почалося повномасштабне вторгнення, закрила партитуру.
«Кілька тижнів я була у розпачі, але потім взяла себе в руки і почала працювати. Я повернулася до своєї симфонії, аж одного разу почула тупіт на другому поверсі нашого будинку. До мене прибігли члени ансамблю Senza Sforzando: «Напишіть нам щось, все одно ми всі тут разом, будемо репетирувати, вчити твори». Так з’явилася кантата «Читаючи історію» на вірші Оксани Забужко. Для мене війна сфокусувала головні напрямки розвитку національної культури — з одного боку, віддзеркалення почуттів, переживань жахіття, з іншого — зміцнення духу тих, хто бореться. До моєї стратегії приєдналися українські композиторки Алла Загайкевич, Кіра Майденберг-Тодорова, Ганна Копійка та Асматі Чібалашвілі. Так виникла творча програма жінок-композиторок і поетес, твори яких були обумовлені війною».
У виконанні тріо ансамблю Senza Sforzando (Тетяна Муляр, сопрано, Михайло Безчастнов, віолончель, Олександр Перепелиця, фортепіано) пролунали концертні номери на слова Юлії Дмитренко-Деспоташвілі, Валерії Жигаліної, Оксани Забужко, Ії Киви, Ліни Костенко.
Учасником як даного концерту, так і фестивальної програми став молодіжний мішаний хор Одеської національної музичної академії імені А. В. Нежданової Strum-Spectrum (художній керівник Ганна Копійка). Одна з дівчат-хористок, як виявилося, вміє грати на старовинному українському інструменті дримбі, адже не секрет, що нова академічна музика часто шукає натхнення у фольклорі.
Окрім блискіток українського фольклору, розпорошеного по творах вітчизняних композиторів, на фестивалі спостерігався барвистий східний шлейф. Дві п’єси індійця Джонатана Рамгопала пролунали у виконанні фортепіанного дуету В’ячеслава Дашковського та Ольги Бєгунової, а учасники ансамблю «Вибух емоцій» флейтист Назар Кравченко та піаніст Дмитро Смирнов навіть одягли аутентичні конусовидні капелюхи, виконуючи «Історію жахів» композитора з Гонконгу Сінцзіміна Пана.
Китаянка Лі Юйцинь, яка отримала професійну освіту в Одесі та була особисто присутня на фестивалі, дуже приємно вразила камерною симфонією «Ножча влаштував у морі переполох», яку виконав подвоєний склад ансамблів Senza Sforzando та «Симфонієтта».
Казка про чудо-хлопчика, котрий від народження вмів ходити, розмовляти та перемагати драконів, повідана з елементами стилю пекінської опери та могла б стати основою для ефектного сучасного балету. Дуже не вистачає іноземних гостей у звичній кількості на фестивалі, але прийматимемо їх вже після війни. Наступний, ювілейний івент, сподіваємося, пройде саме у такому форматі, а концерти знову триватимуть навіть уночі.
Автор — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського
Джерело: dumskaya.net