Життєдайною силою музичного мистецтва була сповнена атмосфера непересічної події, що відбулась недільного вечора 2 листопада у приміщенні Львівського органного залу – відкриття ювілейного XV Львівського органного фестивалю. Переповнений публікою увесь концертний простір став свідком ще одного прояву незламності духу українського суспільства, який всупереч складності часу захопливо виявляє себе не лише характерним для нашої ментальності чуттєвим світосприйняттям, а й тяжінням до духовно-емоційного єднання, в якому беззаперечно твориться новий виток розвитку національного мистецтва. Звісно, ідея утвердження української культури під час війни є і особливо важкою, і важливою. Адже в часі, коли базовою потребою кожного передусім є вижити і для цього забезпечити найнеобхідніше, звернення до мистецтва стає виявом внутрішньої сили народу, утвердженням його здатності не втрачати духовний орієнтир за будь-яких обставин.
Крізь призму усвідомлення значимості культурних подій команда Львівського органного залу, зокрема її ідейно-ключові постаті – директори Іван Остапович і Тарас Демко є справжніми подвижниками сучасного мистецького життя. Красномовним свідченням такого факту виявляються численні анонси концертних програм з частими прем’єрами, якими рясніють афіші Органного залу – однієї з найпопулярніших культурних інституцій Львова, що безсумнівно формує нові тенденції творчого середовища. У цьому контексті відкриття фестивалю органної музики стало яскравим продовженням тієї послідовної культурної місії, яку здійснює вся команда. Тож не дивно, що вечір відкриття презентував слухачам не просто концертну програму з цікавої підбірки різножанрових композицій для органа, він подарував справді визначну імпрезу, яка представила публіці відразу дві знакові події! Перша – звучання відреставрованої 12-ти регістрової частини органа, відомої під назвою Fernwerk, що понад 60 років зберігалася у будівлі Органного залу в мовчазному очікуванні свого повернення до музикування у просторі концертного холу (до слова, реставрацію здійснив відомий український професійний органний майстер Шандор Шрайнер, який вже близько 15 років дбає за якість звучання органів на теренах західної частини України). Потрібно зазначити, що фернверк передусім вирізняється своєрідністю свого просторового розміщення – ця частина інструмента розташовується на певній відстані від основного корпусу – зазвичай навпроти нього, що забезпечує цікаві ефекти віддаленого звучання. Природно, що для повноцінного розкриття акустичних можливостей фернверка особливо важливими є музичні твори, здатні продемонструвати ці унікальні властивості інструмента. Тож варто додатково підкреслити, що презентація звучання оновленого органа створила чудові звукозображальні ефекти передусім завдяки вдало обраній композиції – «Ехо-фантазії» Яна Пітерсона Свелінка, що пролунала у майстерному трактуванні львівської органістки Світлани Позднишевої, яка була солісткою усього концертного вечора.
Другій знаковій події, що стала, без перебільшення, справжньою сенсацією заходу, передували твори французької органної музики періоду романтизму – «Хай буде світло» (із циклу «12 нових п’єс для органа») Теодора Дюбуа, «Молитва до Богородиці» та Токата з «Готичної сюїти» (op. 25) Леона Боельмана. Звуки органа занурили слухачів не лише у чуттєво-промовистий, образно-картинний світ музики кінця XIX століття, а й в усе розмаїття тембрально-регістрових барв інструмента, наповнивши навколишній простір характерним каскадом органного багатоголосного звукопису, що немовби зависає в повітрі.
У такій атмосфері музично-органної містерії очікуваною кульмінацією, позначеною розмахом відкриття фестивалю, стала світова прем’єра нового Концерту для органа з оркестром, створеного відомим українським композитором сучасності Олександром Родіним. Однак появі цього масштабного твору уся мистецька спільнота завдячує не лише таланту автора, а й ініціативі команди Львівського органного залу, котра не тільки зорганізувала концертне представлення композиції публіці, а також ініціювала ідею написання твору, здійснивши відповідне замовлення знаному композитору. Мабуть, передісторія створення Концерту заслуговує на окрему увагу, тож варто бодай побіжно згадати події, котрі виявились тим імпульсом, що призвів до народження творчого задуму.
В серпні цього року у просторі Львівського органного залу відбувся черговий резонансний мистецький захід, що сконцентрував та виявив суспільні філософсько-емоційні настрої українського сьогодення крізь рефлексії творця – композитора та художника Олександра Родіна. Подія синергійно об’єднала дві сфери творчої індивідуальності митця – композиторську та художню – музичну та образотворчу відповідно: у стінах Органного залу відбувся концерт та відкриття персональної виставки живопису. Дуже символічно, що мистецький захід був названий так само, як і музичний твір, котрий став його смисловим ядром – «Реквієм за майбутнім» (“Requiem for the Future”). Також слід зауважити, що «Реквієм» як традиційно-музичний жанр був скомпонований автором для сопрано та органа, а виконавицею інструментальної партії була органістка Світлана Позднишева.
Після презентації цього заходу, у творчій атмосфері, що панувала по його завершенні, в дирекції Львівського органного залу зародилася думка стосовно продовження співпраці з композитором. Метою такої ідеї була не тільки мистецька взаємодія, а й необхідність збагачення сучасної української музики новими творами для органа – інструменту, амплуа якого надзвичайно тісно повʼязане із багатовіковою традицією європейської духовної музики, а відтак – із цариною глибинних духовних сенсів. Тож, як знаковий голос духовності, як символічний виразник духовно-опертого стержня, що особливо потрібний українському народові у воєнному періоді численних поневірянь, звучання органа відкриває обширні можливості для втілень творчих ідей та їх смислових наповнень.
Доцільно наголосити, що ініціатива створення нової композиції для органа одразу відгукнулася у творчій уяві Олександра Родіна, і вже за лічені тижні (близько двох місяців) світ побачила партитура Концерту для органа з оркестром. Цікаво, що під час праці над твором композитор вів активний творчий діалог із плановими виконавцями прем’єри – диригентом Іваном Остаповичем та солісткою Світланою Позднишевою, оскільки Концерт створювався спеціально для львівського інструмента «Rieger-Kloss», з його неповторним тембральним обличчям – найбільшого концертного історичного органа в нашій державі. Ретельне занурення Олександра Родіна в технічну природу цього музичного інструмента і відповідні особливості прийомів гри на ньому дало відчутні результати: партія органа у Концерті вирізняється надзвичайною рельєфністю, багатством палітри тембральних барв та великою амплітудою динамічного нюансування, що безпосередньо корелює із гнучкістю драматургійної лінії композиції в цілому. Як наслідок, обширний спектр різножанрової творчості О. Родіна поповнився не лише новим твором, а й цікавим оновленням композиторського арсеналу тембрової колористики звучань.
За структурою Концерт для органа з оркестром являє собою тричастинний циклічний твір, побудований за принципом класичного зразка. Перша частина містить авторські темпові позначки Largamente-Allegro, друга – Adagio-Andante mosso, а третя (фінал) – Allegro molto-Andante. Таке чергування темпів розгортання частин Концерту природно дало змогу композитору розвинути контрастно-емоційні пласти в межах стрункої архітектоніки усього циклу. Уже з перших співзвуч автором невимушено задається тон розгортання драматургійної лінії за принципом наростаючих, хвилеподібних епізодів у поєднанні з контрастними співставленнями, які наскрізно пронизують усю тканину твору. Докладністю музичного вислову, з однієї сторони, та виразною рельєфною пластичністю – з іншої, характеризується музична мова композиторського стилю, в якому інтелектуальна зосередженість поєднується із емоційною насиченістю та «живим» диханням музичної думки. Загалом фразування обох партій – оркестрової та органної, відзначається естетикою чуттєво-романтичного типу, хоча гармонії притаманні модерністичні риси: насиченість альтерованими співзвуччями, схильність до полігармонічних нашарувань, що надають звучанню особливої глибини й драматичної напруженості. Композитор невимушено поєднав оркестрове звучання із партією органа, утворивши цілісний музичний організм, в якому, попри поліфонічну насиченість фактури, зберігається тонка рівновага між тембровими площинами.
Звісно, представлення усього багатства музики Концерту відбулося завдяки переконливій майстерності виконавців – Академічного симфонічного оркестру Луганської обласної філармонії та солістки-органістки Світлани Позднишевої, творча постать якої стала справжньою окрасою концертного життя Львова. Під професійною батутою диригента Івана Остаповича постала досконало вибудувана та по-справжньому «пережита» інтерпретація твору, в якій музикантам вдалось «оживити» калейдоскоп яскравої картинності – тієї художньо-образної сфери, до якої так природно тяжіє і сам автор як митець-живописець. Загалом драматургійний розвиток композиції у прем’єрному виконанні створив певну алюзію до жанру поетичного фільму-трилогії – з яскравою образністю, чуттєвістю та тонкою настроєвістю, що в поєднанні із сонорною палітрою засобів музичної виразності надає звучанню метафоричності й об’ємності. Варто відмітити, що образну асоціативність музики Концерту особливо визначають вкраплення звукозображальних епізодів окреслено мілітарного характеру, які вирізняються маршоподібними, ритмічно-пульсаційними формулами у поєднанні з тембрами мідних духових інструментів. Цей художній прийом створює хоч і трепетну, однак чітку паралель із подіями українського сьогодення, підкреслюючи актуальність та життєву силу музичного висловлювання. І на підтвердження цього – зал просто «вибухнув» шквалом овацій!
У такій емоційній кульмінації природно постає висновок: прем’єра Концерту для органа з оркестром Олександра Родіна продемонструвала здатність сучасної української музики глибоко й тонко резонувати зі слухацькою аудиторією, утверджуючи духовну опору в силі мистецтва, а відтак є яскравим підтвердженням принципу, що став гаслом команди Львівського органного залу: «Українська музика має звучати!».
Наталія Посікіра-Омельчук, кандидат мистецтвознавства, доцент
