Анатолій Авдієвський п’ятдесят років був художнім керівником і головним диригентом Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки.

«Маестро Авдієвський» — так назвали добірку фото Героя України та людини, яка пів століття керувала головним хором країни.

«Аудіовізуальні документи з фондів Центрального державного аудіовізуального та електронного архіву розкривають багатогранний талант і мистецьку діяльність Анатолія Авдієвського, дають змогу краще пізнати та оцінити його надзвичайну майстерність», — написали в анонсі до фотопідбірки архіваріуси.

Анатолій Авдієвський народився в один з найтрагічніших періодів української історії — 1933 році, який нині всі знають, як рік Голодомору. Його рідне село — Федвор (тепер Підлісне) Кіровоградської області.

Анатолій був старшим сином у сім’ї, яка виростила попри всі випробування п’ять дітей. Щоб врятувати їх від голоду, батькам вдалось вивезти родину на Одещину.

Щоправда, світлин тих часів немає… А страшні спогади маестро чув у дитинстві від бабусі.

Дар Божий давав можливість Анатолію Авдієвському чути голос природи. Його сестра Валентина згадує, що він якось прибіг до неї та сказав, що чув, як співають піски. Він дуже любив відкрите море і піски навколо.

Його рідна сестра зізнається, що як не намагалась, але не могла почути сама отих: «Дзень, дзень!», звуків, які видавали піски навколо моря, голос природи, який чув її старший брат.

У фондах Центрального державного аудіовізуального та електронного архіву збереглись не лише фото, а документальні стрічки, присвячені маестро Авдієвському. І вони дають уявлення сьогодні про людину, яка зберегла Національний заслужений академічний український народний хор імені Григорія Верьовки.

Вітчизняні ЗМІ сьогодні згадали про те, що 16 серпня Анатолію Авдієвському — 90 років.

Він пройшов шлях від хлопчика, що «грав» на кришках від каструль на маминій кухні, до народного артиста України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, академіка Академії педагогічних наук України, Академії мистецтв України, професора, Герой України.

Анатолій Авдієвський прожив довге й насичене життя. Останні 50 років Анатолій Тимофійович був художнім керівником і головним диригентом Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки.

На жаль, сьогодні вже не можна записати з ним інтерв’ю. Але маестро Авдієвський залишив чимало спогадів і одкровень про свої відкриття у музиці, народній пісні.

Про автентику він говорив з побожністю, як про те, що не можливо створити, а можна лише отримати в спадок і зберегти.

«Я давно зрозумів, що ми, освічені люди, котрі позакінчували виші, неспроможні розкрити технічні засоби, збережені народом на генетичному рівні. Це передавалося із роду в рід найталановитішими і зробило увесь наш народ талановитим. Розумію думку Лепського щодо неповторності дитячого співу, особливо при виконанні духовної музики. Він висловив її у козацькому селі, коли познайомився із багатодітними сім’ями, де всі хлопчики й чоловіки співали. Зауважу: дружини козаків не співали, матері були виховательками й берегинями родинного вогнища», — визнавав Авдієвський.

Про сакральність пісні Анатолій Авдієвський розповідав так, як людина, яка збагнула велику таємницю, віддавши пізнанню все життя:

«Коли душа співає, людина стає пророком, бо в неї гармонійний стан, вона здобуває крила. Співає душа — людина творить і перетворює цей світ на ще більшу красу. Можна навіть сказати, що пісня — то форма існування душі народу. Це явище набагато серйозніше, складніше, утаємниченіше, ніж ми уявляли. Нині люди багато в чому починають прозрівати, зокрема й у ставленні до народної пісні. Якби ми знали, як потрібно цінувати, дорожити народною піснею, яка завжди мала величезну місію в людському житті».

У роки, коли про Незалежність України мріяли лише найсміливіші, хор Верьовки, яким керував Анатолій Авдієвський, ніс у світ образи українок і українців, мову, музику, дух — все те, що не вимагає перекладу і відкриває серця.

Сьогодні, у важкі воєнні роки, ті, хто взяв керівництво прославленим хором після маестро Авдієвського, визнають його талант дипломата.

«Він був дуже відомою людиною. Він відчував, як треба балансувати, щоб зберегти хор», — розповів «Вечірньому Києву» про важкі 70-ті Ігор Курилів, український диригент, продюсер, який є нині керівником Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки.

За великим рахунком, вважає Ігор Курилів, як і у 1943 році, коли хор тільки створили, так і у всі роки його діяльності, а особливо — 50 років під керівництвом Анатолія Авдієвського, це був найпотужніший спосіб зберегти бойовий дух нації. І те, що хор вдалось зберегти не, як музей, а творчу лабораторію — величезна заслуга саме Авдієвського.

До слова, зовсім скоро, на початку вересня у Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки — теж ювілей — 80 років від дня заснування. І більшу частину цього віку його розвивав саме маестро Авдієвський.

Читайте також:

«Мирославу Скорику — 85: у столиці відбувся вечір пам’яті видатного композитора».

«Зіркова алея у столиці засяяла новими іменами». У 2001 році першою на «Алеї Зірок» стала іменна зірка Василя Зінкевича, потім в різні роки лауреатами цієї престижної нагороди стали: Софія Ротару, Євгенія Мірошниченко, Сергій Бубка, хор імені Григорія Верьовки та Анатолій Авдієвський, Богдан Ступка, Ада Роговцева, Олег Блохін, Тарас Петриненко, Михайло Воронін, Дмитро Гнатюк, Юрій Рибчинський, Олександр Злотник, Мирослав Вантух та Національний заслужений академічний ансамбль танцю України імені Павла Вірського та інші відомі діячі.

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»