Нещодавно виповнилось 152 роки з дня народження видатного українського фольклориста, композитора, літературознавця, засновника українського етнографічного музикознавства Філарета Михайловича Колесси. «Ніщо не може розірвати єдності народу, тому що його об’єднує в одне ціле історична традиція, тисячолітня єдина культура та її плоди – багата мова, величава народна поезія і пісня», – казав він.

СІМЕЙНІ ВИТОКИ

Філарет Колесса народився 17 липня 1871 року у селі Татарське (нині – Піщани Стрий­ського району Львівської області) в родині священника Михайла Колесси та Марії з роду Лаврінських. Слід зазначити, що родина мала багаті музичні традиції. Дядько Марії, Іван Лаврінський, був відомим українським композитором, педагогом і диригентом. Крім керівництва хором Львівської греко-католицької духовної семінарії, писав музику до вистав створеного в Галичині першого українського професійного театру.

За думкою експертів, Лаврінсьий є одним із співавторів нового українського композиторського стилю. Другий родич Марії – Модест Менцінський був співаком зі світовим ім’ям. Першу любов до народної пісні хлопцеві прищепила мати. До того ж його дитинство проходило у мальовничому селі Ходовичі, що на Прикарпатті, яке відрізнялось самобутнім фольклором: за словами Філарета, він захоплювався ним змалку.

Особливий вплив на музичні та фольклорні зацікавлення майбутнього етнографа мав старший брат Іван Колесса, автор збірника «Галицько-руські народні пісні з мелодіями». За його настановами Філарет активно збирав народну творчість, опрацьовував пісні для хору і вокальних ансамблів.

ПЕРІОДИ НАВЧАННЯ

Коли Філарету виповнилося сім років, під час пологів померла його мама, і батько лишився сам із п’ятьма дітьми на руках. Попри невеликі статки сільського священника, він зробив усе, щоб дати їм гідну освіту. Філарет Колесса навчався у Стрию, Відні та Львові.

Перебуваючи у 1882-1890 роках у Стрийській гімназії, він почав співати у хорі, яким на той час керував український композитор Остап Нижанківській. Під його впливом хлопець «вгризався» в історію та теорію музики, збирав пісні, опрацьовуючи їх для хору, і пробував писати власні композиції. Свої записи публікував у часописі «Народ». Тоді ж познайомився з роботами Миколи Лисенка і в 1896 році наважився надіслати знаному композиторові власні обробки українських пісень та щедрівок. Отримавши схвальну оцінку, ще більше впевнився у необхідності роботи в цьому напрямку.

Протягом 1891 року Колесса проходив навчання у Віденьській духовній семінарії, та врешті-решт зрозумів, що то не його покликання. У своїх спогадах розповідав, як разом із своїм другом Богданом Лепким потайки тікав із семінарії, щоб потрапити на концерти симфонічного оркестру або подивитись оперну виставу. У 1892 році Філарет Колесса вступив на філософський факультет Львівського університету, а по завершенню навчання понад 30 років викладав у гімназіях Стрия, Самбора, Львова, поєднуючи педагогічну працю з наукою.

ПОРИНУВ У НАУКУ

Починаючи з 1929 року, Філарет Михайлович повністю присвятив себе науковій праці. Він зблизився з Іваном Франком, що мало величезне значення для спрямування його поглядів та подальшої творчої діяльності. Упродовж багатьох років активно співпрацював з Іваном Франком, Миколою Лисенком, Володимиром Гнатюком, Климентом Квіткою, Лесею Українкою, Станіславом Людкевичем, Осипом Роздольськии, а також із закордонними колегами – Ільмарі Кроном, Робертом Ляхом, Матіашем Мурком і Ласло Лайтом. Ще у 1890 році у журналі «Народ» за сприяння Франка була опублікована перша етнографічна праця Колесси «Людові вірування на Підгір’ї в селі Ходовичах».

Чотирма роками поспіль він узяв участь в організації Етнографічного комітету. Завдяки Миколі Лисенку почав розвиватися як фольклорист і композитор. Свої відчуття з цього висловив у книзі «Спогади про Миколу Лисенка». У 1903 році опуб­лікував свої перші записи фольклору як музичні ілюстрації до книги Володимира Шухевича «Гуцульщина». Також записував мелодії Гуцульщини для скрипки та сопілки. Його першою великою фольклорною роботою стала «Ритміка українських народних пісень». Згодом її побачив Іван Франко та ініціював друк у «Записках наукового товариства ім. Шевченка».

ПОЛТАВСЬКІ ПОДОРОЖІ

У 1908 році Філарет Колесса взяв участь в експедиції Наддніпрянською Україною, яка була організована і профінансована Лесею Українкою та її чоловіком Климентом Квіткою. Його метою були запис і збереження традиційного українського кобзарського та лірницького репертуару. Обіцяючи фольклористу всебічну допомогу в роботі та організації побуту, Квітка писав: «Сі мелодії будуть записані або Вами, або ніким». Зі свого боку, Колесса попросив долучити до експедиції ще й збирача і дослідника української народної музики Осипа Роздольського. Слід зазначити, що урядовці не дали Філарету Михайловичу дозволу на поїздку Полтавщиною, тож він діяв на свій «страх і ризик».

У Миргороді йому допомагав художник і великий поціновувач кобзарських дум Опанас Сластіон. Саме він пере­конав Лесю Українку і Климента Квітку в необхідності скористатися фонографом для запису кобзарського співу, бо на папері можна записати мелодію і слова думи, але не манеру виконання кожного кобзаря і лірника. А ще – надав Колессі для роботи власний фонограф і організував роботу так, щоб вони самі приїжджали на запис, хоча декого все ж доводилося привозити «за 70 верстов».

Таким чином був зібраний унікальний «голосовий» матеріал, а етнографічна експедиція Філарета Колесси стала чи не першою серйозною спробою зібрати повноцінний музичний архів. Ознайомившись із роботою дослідника, Леся Українка писала: «Наша пісня, наша дума не вмре, не загине. Честь Вам і дяка за Ваші труди!».

«ОБ’ЄКТ» ПРОПАГАНДИ

У 1918 році Філарет Колесса отримав науковий ступінь доктора філології у Віденському університеті. Пізніше викладав українську словесність у Львові і Українському таємному університеті. 1938 рік відзначився пуб­лікацією фундаментальної праці «Українська усна словесність». Фактично це був перший посібник з історії українського фольклору як для навчальних закладів, так і для самонавчання.

У 1939 році на Галичину прийшла Радянська влада, зробивши Колессу одним з об’єктів своєї пропаганди. Він очолив кафедру фольклору та етнографії у Львівському університеті, а пізніше – Львівську філію Інституту українського фольклору та Львівський етнографічний музей. Вченого навіть обрали народним депутатом УРСР. Щоправда, за це йому довелося виконати певне замовлення партії: у 1945 році Філарет Михайлович став упорядником збірки «Фольклор Вітчизняної війни», в якому оспівувалися Червона армія, партизани і Сталін.

НАУКОВО-МУЗИЧНА СПАДЩИНА

Філарет Колесса належить до визнаних українських діячів, які зробили величезний внесок у ствердження української культури на тлі імперсько-радянської русифікації. Колесса дослідив ритміку українських народних пісень і затято доводив, що українська музика збереже свою оригінальність, опираючись на неповторні народні джерела. Наукові праці вченого, його виступи на міжнародних етнографічних з’їздах, конгресах сприяли пропаганді національної пісенної культури далеко за межами України.

Також Філарет Колесса зробив дуже багато в напрямку розробки наукової методики збирання та дослідження пісенного фольклору. Власне, вся його діяльність є ключем для історичної періодизації української фольклорної музики і для розуміння її еволюції. Твори Колесси й досі виконуються сучасними професійними та самодіяльними колективами і, безперечно, є цінною частиною української хорової спадщини.

Він пішов з життя 3 березня 1947 року і був похований у родинному гробівці на Личаківському кладовищі. Пам’ять вченого вшановано меморіальною табличкою, встановленою на будинку Наукового товариства ім. Шевченка на вулиці Винниченка, 24 у Львові. Його іменем названо вулиці у низці міст України; Львівське музично-педагогічне училище і кафедру української фольклористики у Львівському національному університеті ім. Івана Франка.

ПОЛІНА ДМИТРІЄВА
(ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ІНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛ)

Джерело: vesti.dp.ua