Джерело: obukhiv.info

4 квітня 2023 року на сайті Київського національного академічного театру оперети з’явилася інформація: театр працює над новим мюзиклом за сюжетом роману визначного українського письменника, публіциста й політика в екзилі Івана Багряного «Тигролови».

Про це пише "Україна молода", передають Хроніки Обухова.

Зміст мюзиклу «Тигролови» досить близько тримається своєї літературної першооснови. Хлопець з Трипілля Григорій Многогрішний (правнук першого українського засланця на Сибір гетьмана Дем’яна Многогрішного) мріє про небо. Але на шляху­ молодого інженера-авіатора стає чекіст майор Медвин — і між ними починається двобій не на життя, а на смерть.

Григорій на ходу вистрибує з вагона, який везе його, 25-річного, на каторгу довжиною в усе його дотеперішнє життя. Дивом виживши, до краю виснажившись під час блукання тайгою, він рятує дівчину-мисливицю, на яку кинулася розлючена ведмедиця.

Так він потрапляє у відлюдну оселю тайгових мисливців, українців Сірків. Тут він знаходить своє кохання. Тут перемогою закінчується його фінальний двобій з Медвиним. «Сміливі завжди мають щастя!» — такими словами тайгових українців завершується мюзикл.

Прем’єрна вистава відбулася на початку червня. Автору цієї статті випало слухати й дивитися «Тигроловів» 6 липня — у вщерть заповненій історичній залі Національної оперети, яка пам’ятає ще театр Миколи Садовського і незрівнянну Марію Заньковецьку.

Видатний український композитор і музикознавець, Герой України (2008), народний артист України (1988), заслужений діяч мистецтв УРСР (1969), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка та Республіканської премії імені Миколи Острозького (1968), кандидат мистецтвознавства, співголова Спілки композиторів України (2006—2010), художній керівник Київської опери (2011—2016), Національна легенда України (2021, посмертно). Внучатий небіж Соломії Крушельницької.

Життєпис

Народився 13 липня 1938 року в родині українських інтелігентів у Львові. Мати Мирослава Михайловича походила з родини Охримовичів. Дідусь Скорика, Володимир Охримович, був відомим українським фольклористом, громадським та політичним діячем. Марія-Соломія Охримович-Скорик одержала освіту у Відні. Бабуся Олена Крушельницька-Охримович була рідною сестрою Соломії Крушельницької. Батько також навчався у Віденському університеті (філософський факультет). Перше знайомство з музикою Мирослав отримав у сім'ї — батьки, хоч і не були професійними музикантами, музикували в родинному колі, батько грав на скрипці, мати — на фортепіано.

Батько композитора — Михайло Скорик, історик, етнограф, був працівником Львівського відділення Академії наук УРСР, володів грою на скрипці, знав і виконував різноманітні карпатські мелодії, пісні й танці.

З окупацією Західної України 1939 року СРСР сім'я Скориків, як і багато інших українських інтелігентних сімей, зазнала втрат. У роки війни старший брат Мирослава Скорика брав участь у Другій світовій війні в рядах дивізії Ваффен СС «Галичина», по завершенні війни йому вдалося емігрувати до Австралії.

До систематичних занять музикою Мирослава заохотила Соломія Крушельницька. За її порадою, він починає вчитися у Львівській музичній школі-десятирічці (яка виникла з ініціативи Василя Барвінського при Львівській консерваторії). Найбільше Мирославу Михайловичу врізалися в пам'ять заняття з хору і сольфеджіо у класі Григорія Терлецького, який заохотив хлопця до компонування. Разом зі Скориком в ці роки навчались: Тамара Назарко-Коноварт, Ліда Крих, Дарія Криворучко, в майбутньому відомий хормейстер Борис Кокотайло, Оксана Панасюк та інші.

У 1948 р., з посиленням репресій родину Скориків репресували та вислали в Сибір (до Анжеро-Судженська Кемеровської області). Хтось зробив на них донос через те, що вони випускали антирадянські листівки. На засланні Мирослав продовжує свою освіту. Вчиться грати на фортепіано в учениці С.Рахманінова Валентини Канторової, навіть їздить на різні конкурси. Опановує також гру на скрипці під керівництвом батька своєї однокласниці Володимира Панасюка.

Лише після смерті Й. Сталіна 1953 року репресії послабились. Мирославу дозволили повернутися до Львова з «чистим паспортом» (що давало право проживання в будь-якому з міст СРСР). Батькам композитора вдалося одержати такий дозвіл через два роки, але без права проживання у Львові. Переїхавши до Львова, Мирослав оселився в сестри батька Ярослави Біганської, яка допомогла знайти репетиторів для підготовки до вступу в Консерваторію. У ті часи відбулося знайомство зі Всеволодом Задерацьким.

У 1955—1960 роках навчався у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка під керівництвом професорів Станіслава Людкевича (теорія музики), Романа Сімовича та Адама Солтиса (композиція). В цей період Мирослав Скорик проявив творчу активність. Був постійним учасником засідань Студентського Наукового Товариства. Грав у студентському оркестрі, 1963 року організував ВІА «Веселі скрипки», для якого писав естрадні пісні. Його дипломною роботою стала кантата «Весна» на слова Івана Франка. По завершенні навчання у консерваторії стажувався в аспірантурі при Московській консерваторії у класі Дмитра Кабалевського, завершивши навчання 1964 року з дисертаційним дослідженням на тему «Особливості ладу музики С. Прокоф'єва» і отримавши науковий ступінь кандидата мистецтвознавства.

В 1964 р. створює музику до кінострічки Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» Кінострічка стає відомою і автор музики — також.

у 1963—1966 роках викладав композицію у Львівській консерваторії, а з 1966 р. до кінця 1980-х років викладав композицію у Київській консерваторії. Одним з перших його випускників був Є. Станкович (1968), серед аспірантів — І. Карабиць та А. Гаврилець. Тривалий час працював у США, з 1996 — в Австралії. В кінці 1990-х повернувся в Україну. З 1999 — завідувач кафедри історії української музики в НМАУ. Паралельно викладав у Львівській консерваторії. Серед випускників М. Скорика — М. Швед.

Сергій Поляков. Сергій Поляков (молодший) "Портрет композитора М. Скорика" 2018

У 1989 — голова журі фестивалю «Червона рута». З 2002 — художній керівник фестивалю «Київ Музик Фест». Упродовж 2006—2010 років — співголова Національної спілки композиторів України. У квітні 2011 року призначений художнім керівником Київської опери, на цій посаді працював до 2016 року.

Помер 1 червня 2020 року у Києві. 3 червня у столичному патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ відбулося прощання з видатним композитором. 4 червня 2020 року в Архикатедральному соборі Святого Юра у Львові також відбулося прощання. Похований 5 червня 2020 року на Личаківському кладовищі (поле № 13) у Львові.
Нагороди

Звання Герой України з врученням ордена Держави (20 серпня 2008) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку національного музичного мистецтва, багаторічну плідну композиторську, педагогічну і громадську діяльність
Орден «За заслуги» I ст. (8 лютого 2010) — за вагомий особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, високий професіоналізм та багаторічну сумлінну працю
Орден «За заслуги» II ст. (27 серпня 2006) — за вагомий особистий внесок в увічнення пам'яті Івана Франка
Орден «За заслуги» III ст. (5 жовтня 1998) — за значний особистий внесок у розвиток українського музичного мистецтва, багаторічну творчу і педагогічну діяльність
Відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України» (19 серпня 2011) — за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний та культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові здобутки та багаторічну сумлінну працю
Відзнака Президента України «Національна легенда України» (20 серпня 2021, посмертно) — за визначні особисті заслуги у становленні незалежної України і зміцненні її державності, вагомий внесок у розвиток національного мистецтва, спорту, багаторічну плідну професійну діяльність
Орден «Знак Пошани» (СРСР, 1971)
Заслужений діяч мистецтв УРСР (1969).
Народний артист УРСР (1988).
Державна Премія УРСР імені Тараса Шевченка (1987)
Лауреат Республіканської премії ЛКСМУ ім. М. Островського (1968).

Творчість

Твори Мирослава Скорика регулярно виконують в Україні, інших пострадянських країнах, а також у Німеччині, Франції, Австрії, Нідерландах, Болгарії, Чехії, Словаччині, Польщі, Великій Британії, США, Канаді, Австралії. Композитор часто виступав як диригент і піаніст із виконанням власних творів.

У стилістиці продовжував традиції львівської композиторської школи, органічно пов'язаної з різноманітними первинними жанрами; дав модерну авторську візію українського, зокрема карпатського, фольклору і львівського міського та салонного музикування, а також сучасної популярної музики, насамперед джазу. В творчості композитора можна виділити декілька періодів: ранній (1955—1964); неофольклорний (1965—1972); неокласичний (1973—1978); неоромантичний (1983—1983); полістилістичний (1986—1998); постмодерний. Багато років Мирослав Скорик співпрацював з Симфонічним оркестром Держтелерадіо України під керівництвом Вадима Гнєдаша та Володимира Сіренка.
Музичні твори

Музичнотеатральні твори

«Каменярі» (балет, за І. Франком, 1967)
«0:0 на нашу користь» (музична комедія, лібр. Віккерса та О. Каневського, 1969)
«Мойсей» (опера, лібрето Б. Стельмаха за І. Франком, 2001)
«Повернення Баттерфляй» (балет, Скорик-Пуччіні, 2006)

Вокально-симфонічні твори

кантати для хору і симфонічного оркестру:
«Весна» — кантата для солістів, хору та симфонічного оркестру на вірші І. Франка (1960),
«Людина» — кантата для солістів, хору та симфонічного оркестру на вірші Е. Межелайтіса (1964),
поема-кантата «Гамалія» (сл. Т. Шевченка, 2003)
«Три українські весільні пісні» для голосу та симфонічного оркестру (нар. слова, 1974)

Симфонічні твори

симфонічні поеми — ** «Вальс» (1960),
«Сильніше смерті» (симфонічна поема, 1963),
«1933» (1993),
«Спогад про Батьківщину» (1994)
«Гуцульський триптих» (сюїта для симфонічного оркестру, 1965)
концерт для великого симфонічного оркестру «Карпатський» (1972)
«Партита № 4» для симфонічного оркестру (1974)
«24 каприси Паганіні»

Концерти для інструментів соло з оркестром

3 для фортепіано з оркестром — № 1 («Юнацький», 1977), № 2 (1982), № 3 (1995)
9 для скрипки з оркестром — № 1 (1969), № 2 (1990), № 3 (2001), № 4 (2002), № 5 (2004), № 6 (2009), № 7 (2011), № 8 «Allusion to Chopin» (2011), № 9 (2014)
«Мелодія» для скрипки з оркестром
Концерт для віолончелі з оркестром (1983)

Для камерного оркестру

«Сюїта» (1961)
Партита № 1 для струнного оркестру (1966), № 2 для камерного оркестру (1970), № 3 для струнного оркестру (1974)
«Три фантазії на лютневі теми XVI ст.» з «Львівської табулатури»
Диптих (1993)

Камерно-інструментальні твори

«Партита № 5» для фортепіано (1975);
Партита № 6 для струнного квартету
Партита № 7 для квінтету духових
«Речитатив і рондо» для скрипки, віолончелі та фортепіано (1969);
сонати для скрипки і фортепіано — № 1 (1963), № 2 (1993)
соната для віолончелі і фортепіано «A-RI-A» (1994);
«Карпатська рапсодія» для скрипки та фортепіано (2004)
«Диптих» для струнного квартету

Фортепіанні твори

Три танці для 2-х фортепіано (1995)
Цикл п'єс «В Карпатах» (1959) — ** «Рондо» (1962):
«Варіації» (1962)
«Бурлеска» (1964)
«Коломийка» (1962)
«Блюз» (1964)
«З дитячого альбому» цикл п'єс («Простенька мелодія», «Народний танець», «Естрадна п'єса», «Лірник», «Жартівлива п'єса» (1965)
Токата (1979)
6 прелюдій і фуг (1987—1988)

Вокальні твори

Романси на сл. Шевченка (1962):
«Якби мені черевики»
«Зацвіла в долині»
«За сонцем хмаронька пливе»
«Ой сяду я під хатою»
Духовний концерт «Реквієм» (в першій редакції «Заупокійна», канонічні тексти, 1999)
3 псалми (2003)
Літургія святого Йоана Золотоустого (2005)

Інше

солоспіви на слова Т. Шевченка
численні естрадні пісні

Музика до фільмів

Музика до драматичних спектаклів та понад 40 фільмів, зокрема:

1964 — Тіні забутих предків
1967 — Як козаки куліш варили
1971 — Жива вода
1972 — За твою долю
1974 — Гуси-лебеді летять
1974 — Особисте життя
1979 — Гришкові книжки (мультфільм)
1981 — Високий перевал (Мелодія ля-мінор)
1991 — Нам дзвони не грали, коли ми вмирали (реж. М. Федюка)
1994 — Царівна (серіал)
2007 — Лис Микита
2019 — Тарас. Повернення

Теоретичні праці Мирослава Скорика

Прокофьев и Шенберг // Советская музыка, 1962, № 1.
Ладова система С.Прокоф'єва. — К.: музична Україна, 1969.-99 с.
Майбутнє нашої музики. З доповіді заступника голови правління Спілки композиторів України на пленумі правління Спілки. — Музика. 1971, № 1.-С. 8-9.
Музыкальное творчество и критика (Выступление на V пленуме правлення Союза композиторов СССР) // За действенную музыкальную критику. Сб. статей и выступлений / Сост. Г. Друбачевская. -М.: Сов. комп., 1974.-С. 77-78.
О прогрессивном и догматическом новаторстве. — Советская музыка, 1971, № 8. -С. 17-23. Особенности лада музыки С. Прокофьева// Проблемы лада. Сб. статей / Сост. К.Южак. -М.: Музыка, 1972.-С. 226—238.
Про природу і спрямованість новаторського пошуку в сучасній музиці // Сучасна музика. Вип 1. — К.: музичн Україна, 1973.-С. 3-24. (Співавтор- В.Задерацький).
Слово про композитора [І.Соневицького] // Соневицький і. Солоспіви: Для голосу і фп. -К.: музичн Україна, 1993. — С. 5 — 6.
Структура і виражальна природа акордики в музиці XX ст. — К.: музична Україна, 1983. −160 с.

Сім'я

Дружина — Адріана.
Захоплення

Мирослав Скорик захоплювався спортом. Під час навчання в консерваторії здобув спортивні розряди з легкої атлетики, настільного тенісу, бадмінтону, шахів. Цікавився туризмом на байдарках, автомобілями.
Вшанування пам'яті

Відразу після смерті Мирослава Скорика в Україні, на регіональному та національному рівнях, почали вшановувати пам'ять композитора. 29 вересня 2020 Львівська обласна рада проголосувала за надання імені Мирослава Скорика комунальному закладу «Львівська національна філармонія».
У червні 2021 у Національній музичній академії України імені Петра Чайковського, біля аудиторії № 42, відкрито меморіальну дошку на честь митця. Тоді ж на Личаківському цвинтарі у Львові відбулося урочисте відкриття пам'ятника на могилі Мирослава Скорика. Замовником робіт із виготовлення пам'ятника (вартість 1,1 млн грн) виступила Львівська ОДА. Також у червні 2021 «Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика» започаткувала «Всеукраїнський композиторський конкурс імені Мирослава Скорика», який проводитиметься раз на два роки і спрямований на підтримку і промоцію «симфонічної творчості нової генерації молодих українських композиторів, збереження та розвиток традицій національної композиторської школи». Для переможців передбачено три премії — 45, 35 та 20 тис. грн.
20 серпня 2021 року, Мирослава Скорика посмертно нагороджено відзнакою Президента України «Національна легенда України» «за визначні особисті заслуги у становленні незалежної України і зміцненні її державності, вагомий внесок у розвиток національного мистецтва, спорту, багаторічну плідну професійну діяльність»
24 вересня 2021 року Верховна Рада ухвалила запровадження Державної премії України імені Мирослава Скорика за вагомий внесок у розвиток музичного мистецтва України та впровадження новітніх непересічних практик у композиторській, виконавській, музикознавчій діяльності.
У червні 2021 року, Дніпропетровська обласна рада надала Кам'янському фаховому музичному коледжу ім'я Мирослава Скорика. У листопаді 2021 року відбулись урочистості з надання імені коледжу за участі дружини композитора Адріани Скорик та на фасаді закладу відкрито меморіальну дошку Мирославу Скорику. Звернення до Дніпропетровської обласної ради про надання коледжу імені М.Скорика підписали видатні діячі культури України — А. Роговцева, Л. Хоролець, Є. Нищук, О. Кужельний, Р.Балаян, Л.Руснак, Ю. Макаров, С. Тримбач, К. Степанкова, А. Сеітаблаєв та інші.
У квітні 2022 року було перейменовано вулицю Єсеніна у місті Мукачево на честь Мирослава Скорика.
Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 29 вересня 2022 року частину вулиці Чайковського у місті Львові від проспекту Шевченка до вул. Стефаника перейменували на пошану Мирослава Скорика.

У неділю, 16 липня, до Кафедрального костелу Святих Апостолів Петра і Павла у Луцьку з концертом класичної музики «Музика світла» завітає камерний оркестр Академії мистецтв ім. С. Прокоф'єва.

Початок заходу - о 16 годині, інформують організатори.

Солісти: заслужена артистка України Катерина Коврик (сопрано, м. Київ), Ольга Марченко (бандура, м. Київ), Єрофей Бондаренко (скрипка, м. Київ). Художній керівник - Ольга Рябова. У програмі твори: Й. С.Баха, Г. Генделя, А. Вівальді, В.А. Моцарта, П.Москаньї, Д.Бортнянського, В.Марченка.

Ціна квитків – 200 грн. Квитки продаються в касі філармонії на Театральному майдані. Телефони для довідок: 24-02-41, (095) 206-75-88.

Офіційні квитки можна також придбати на сайті.

Джерело: видання ВСН

Дитяча музична школа №1 імені Миколи Лисенка міста Черкаси відзначила 100-літній ювілей.

Святкові урочистості та концерт «Сто років Перша» організували колектив викладачів та учні.

Понад три години поспіль згадували мистецьку історію та музикували на сцені Черкаської обласної філармонії.

Ювіляри приймали вітання від міської та обласної влади, друзів, меценатів і дарували свої музичні композиції гостям.

«Відкриття народної музичної школи, яка розташована в історичній будівлі, спорудженій ще в 70-х роках ХІХ століття в центрі міста, стало початком розвитку професійного музичного мистецтва не лише в місті, а й у всій Черкаській області», — розповіли «УМ» у міській раді Черкас.

За своє століття школа підготувала понад 8 тис. випускників. Багато з них стали професійною основою інших мистецьких закладів Черкас, відомими виконавцями та особистостями в Україні та світі.

Нині школа посідає почесне місце серед музичних шкіл країни, її учні вибороли тисячі призів різноманітних конкурсів.

За словами директорки школи, заслуженої працівниці культури України Юлії Темченко, історія музичної школи — це історія Черкас.

«Навіть у війну наші викладачі шукають способи, щоб не порушувати навчальний процес, працюють і в бомбосховищі, і онлайн, проводять додаткові заняття, репетиції. Адже головна мета колективу — зберегти те, що ми маємо: свої надбання, свою школу, своїх дітей», — говорить пані Юлія.

Нині в дитячій музичній школі №1 працюють 82 викладачі, навчаються 625 дітей, організовано навчальний процес із 24 спеціальностей.

Школа поєднала в собі традиційні форми навчання з інноваційними технологіями та програмами.

Міський голова Черкас Анатолій Бондаренко, який був на 100-літньому ювілеї музичної школи №1, каже, що пишається самобутнім, відданим та небайдужим колективом музичної школи, який у ці буремні часи продовжує розвивати таланти наших дітей.

«Ми ж зі свого боку й надалі підтримуватимемо заклад. Заради наших дітей маємо жити, працювати кожен на своєму фронті й перемагати. Дякую незламним ЗСУ за можливість у нашого юного покоління спілкуватись, навчатись і займатись творчістю», — підсумував черкаський міський голова Анатолій Бондаренко.

Фото надане Черкаською міськрадою

Джерело: umoloda.kyiv.ua

Джерело: ukrinform.ua

До Українського дому у Вашингтоні, що діє при Посольстві України в США, завітали з концертом українські фольклорні колективи та співаки – учасники Смітсонівського фольклорного фестивалю 2023 року.
Як передає Укрінформ, про це Посольство України в США повідомило на своїй фейсбук-сторінці.
Перед гостями культурного заходу виступили: «Божичі», «Щука-Риба», Марія Квітка, Катя Chilly, Сусанна Карпенко та бандурист Ярослав Джусь.

«Назва концерту – «De Libertate: Пісні свободи та надії з України» – мала особливе значення для всіх присутніх. Названа на честь відомого вірша українського філософа Григорія Сковороди «De Libertate», вона нагадувала про цінність індивідуальної свободи та волі», – йдеться в дописі.

Диппредставництво висловило глибоку вдячність послу з особливих доручень Смітсонівського інституту д-ру Річарду Куріну та генеральному директору Музею Майдану в Києві д-ру Ігорю Пошивайлуза їхні неоціненні зусилля, які зробили цей концерт можливим, а також українським виконавцям за їхні голоси спротиву та роль українських культурних дипломатів.

Нагадаємо, українська громада Вашингтона вже вдруге разом з представниками Посольства України на чолі з послом Оксаною Маркаровою взяли участь у параді до Дня незалежності США, який відбувся 4 липня в американській столиці.

Фото: Embassy of Ukraine in the USA / Фейсбук

9 липня у Полтавській обласній філармонії відбулося незабутнє фольклорно-обрядове свято “Івана Купала”. Пісенно-танцювальний ансамбль “Полтава” представив вражаючу програму.
Цей унікальний проєкт відображає колорит полтавського краю, поєднуючи його зі старовинними обрядовими піснями та звичаями, а також виражає глибокий патріотизм та ідейність нашого народу. В його основу покладено мистецькі доробки провідних фольклористів – заслуженого артиста України Павла Бакланова та його дружини – заслуженої діячки мистецтв України Лариси Бакланової, які, у творчому тандемі з композиторкою Тамарою Оскоменко-Парулавою, створили незабутній віночок купальських і обрядових пісень. Зібраний семантичний досвід хорового та балетного мистецтва (творчі надбання заслуженого артиста України Вадима Перепелкіна) та відчутна підтримка заслуженої діячки культури Лариси Семеняги, надихнули молодих керівників колективу – художнього керівника Олексія Рубана та балетмейстера-постановника Сергія Губу на втілення надбаних пісенно-танцювальних елементів у створеному проєкті.

У програму були включені найкращі фольклорні композиції та обрядові пісні у виконанні ансамблю та квартету “Зарево” (художній керівник Ірина Рубель). Артисти вдало поєднали традиційні пісні та танці з енергійною музикою, створюючи неповторний образ українського народу. Кожен твір викликав захоплені емоції у глядачів.

Прикрасою дійства став запрошений хореографічний колектив – народний ансамбль танцю “Світанок” ( художній керівник Ольга Гнєдіна) та колекція авторських вінків від Ірини Григорової – директорки творчого культурно-освітнього центру “АРТландія”.

Ведучою заходу була чарівна Катерина Кібенко. Режисерка проєкту – талановита та креативна Оксана Іноземцева.

Фольклорно-обрядове свято “Івана Купала” в Полтавській обласній філармонії стало незабутньою подією, яка залишила глибокий слід у серцях глядачів. Цей проєкт демонструє багатство української культури, зберігаючи традиції та звичаї нашого народу. Він надихає глибоким патріотизмом та вірою в майбутнє України.

Марія Бойко
Фото: Полтавська обласна філармонія

Джерело: np.pl.ua

Приємна новина для шанувальників оперного мистецтва. Представляємо прем'єрний твір «Я бачив нас обох» з кантати «Крила Сімаргла».

Слова Тетяни та Сергія Дзюби, музика Олександра Яковчука.

Виконують Сергій Бортник (тенор), Анна Поліщук (фортепіано) та Анатолій Воробей (флейта).

Звукорежисер Євгеній Жигун.

Відеокліп Надії Бойко:

Натхнення. «Жінка та була така засмагло стигла!»
Декілька разів я уважно, із задоволенням, прослухав та подивився вже три частини (відеокліпи) зі сценічної кантати для сопрано, тенора, флейти та фортепіано «Крила Сімаргла», викладені на Ютубі, популярних порталах і в соціальних мережах. Нині на прекрасні вірші всесвітньо відомого подружжя з Чернігова, народних поетів України, «Золотих письменників світу» Тетяни та Сергія Дзюби цю кантату створив видатний композитор, Шевченківський лауреат, професор Олександр Яковчук.

Відверто кажучи, до цього я ніколи раніше особливо й не переймався класичною, симфонічною музикою та оперним співом. Хоча нашу українську пісню дуже люблю і за першої-ліпшої нагоди слухаю з самого дитинства. Бо недаремно ж кажуть, що пісня – це душа народу.

Тому пісні Тетяни та Сергія Дзюби знаю й шаную, дуже часто слухаю. Подобаються мені «Білі ангели», «Січе вітер листя на тютюн», «Якщо душа не сягне голови», «До Трускавця»… Ці популярні пісні вони створили разом. Також Сергій Дзюба відомий як автор хітів «Закінчиться війна», «Порадниця свята», «Здрастуйте, рідні!», «Батьку мій», «Сестра», «Донечка», «Тещенька моя хороша!», «Скарбе мій», «Я намалюю сон»… Що не пісня – то шедевр!

І раптом – сценічна кантата… Зовсім інший жанр, такий непростий для сприйняття. Дивовижно!.. Втім, із цікавості вирішив усе-таки послухати та подивитися. І, знаєте, я ані трохи не розчарувався. Скажу більше, як на мене, це – грандіозно! І слова, і музика, й виконання, – все до ладу. Тому кантата дійсно вражає, сприймається чудово.

Вальс «Не питай, чи кохаю» з перших слів та акордів захоплює. Це – так красиво та чарівно, що хочеться й собі закружляти в пристрасному танку, адже пісня – про кохання: неймовірне, шалене, ніжне та водночас – вірне.

Дуже гарно сприймається романтична пісня «Це – просто дощ». Юна, вродлива, щаслива жінка напрочуд віртуозно, легко та невагомо танцює під літнім дощем, немов справжня богиня!

Третя частина кантати називається «Я бачив нас обох». Сергій Дзюба розповідав мені, коментуючи цей твір, що якось на пляжі побачив дивовижне подружжя: «Вони були разюче схожі на нас із Танею, наче двійники, тільки старші років на десять! У цьому було щось неймовірне і містичне! Хотілося підійти та щиро поспілкуватися з ними, ніби заздалегідь дізнатися, що нас із Тетянкою очікує через десять років. Якими ми будемо? Втім, доки я нарешті наважився познайомитися з ними, несподівано вперіщила злива, й подружжя одразу зникло… Потім я не раз ходив на цей пляж, але більше жодного разу не бачив наших двійників».

І ось ця дуже зворушлива історія відтворена у проникливому вірші та покладена на трепетну музику. Як тут не замилуватися почутим і побаченим?

Тому сердечно, від усієї душі, дякую талановитим авторам – Тетяні та Сергію Дзюбам і Олександрові Яковчуку, а також – блискучим виконавцям:

заслуженій артистці України Єлизаветі Ліпітюк (сопрано), неповторному співаку, лауреату міжнародних і всеукраїнських конкурсів Сергію Бортнику (тенор); браво! – заслуженій артистці України Анні Поліщук (фортепіано), лауреату міжнародних премій Анатолію Вороб’ю (флейта); звукорежисеру Євгенію Жигуну. Прекрасні відеокліпи до кантати створила відома поетеса Надія Бойко.

Таким чином, маємо український музичний твір світового рівня, яким можемо щиро пишатися. Це – справжнє мистецтво: високодуховне, глибоке, шляхетне, ніжне, чисте та світле! Тепер раджу всім послухати та подивитися.

Ярослав Савчин, народний поет України

Я бачив нас обох
Я бачив нас обох: її, на тебе схожу,

І нібито мене — лиш через десять літ.

Мов хтось наворожив чи зараз тут ворожить,

Що наші двійники з’являються на світ.

Їм чорне кошеня дорогу перебігло.

І звідкіля воно на пляжі узялось?

І жінка та була така засмагло стигла!

Я бачив: він кохав — її, а не когось.

У нього сивини було, здається, більше.

І болю — у очах, і старості — в ході.

Він, мабуть, теж вночі присвячував їй вірші:

Ні зрадити не міг, ні втратити в житті.

Я бачив їх обох — щось підійти манило:

Кудись за горизонт лиш зазирнуть тихцем.

Поглянула в мій бік — на хмару білу-білу,

Що мусила тепер нас розлучить дощем.

 

Джерело: sknews.net

У серпні 2022 року Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь) підписав Угоду про творчу співпрацю з французькою театральною компанією Compagnie Hors Jeu. Це стало початком для спільного українсько-французького проєкту «Memento», основною темою якого є геноцид. «Ніколи знову» - мета цього спільного міжнародного проекту.

І ось 5 липня 2023 року відбувся прем'єрний показ вистави «Memento» у французькому муніципалітеті Беллак (Франція). У виставі порушувалось питання геноциду України (повномасштабне вторгнення росіян у 2022 році), зокрема – знищення російськими загарбниками будівлі нашого театру, під руїнами якого загинули люди.

Вистава встигла стати учасником двох театральних фестивалів: передпоказ відбувся 23 червня на фестивалі "Moutier D' Ahun La FESTIVE ", а прем'єра - на "FESTIVAL DES EMANCIPATIONS". Ми щиро вдячні за досвід режисерці Софі Левіш, яка успішно втілила надзвичайно складний проєкт. Пані Софі має українське коріння, залюбки слухає українські пісні та насолоджується українською мовою.

Надалі керівник проєкту Софі Левіш планує зробити дубль вистави в Україні за участі наших акторів. Французькі митці також проявили солідарність з акторами Донецького академічного обласного драматичного театру (м. Маріуполь) і вирішили приїхати в Ужгород та зіграти тут виставу для підтримки нашого театру в лютому 2024 року.

Чекаємо на продовження проєкту вже в Україні!

Управління культури і туризму облдержадміністрації

Джерело: dn.gov.ua

Український військовий Олександр Будько, який на фронті втратив обидві ноги, взяв участь у хореографічній постанові на сцені в Каліфорнії (США). Про це в Instgaram розповів соліст балету та балетмейстер Олексій Ратманський.

Українська балетна трупа United Ukrainian Ballet, заснована у 2022 році, зараз перебуває на гастролях у США. У Каліфорнійському театрі вони представляли балет "Жизель". Після закінчення останньої постанови Будько з частиною артистів станцював хореографію Емми Евелін.
"Після вистави на сцену вийшов український солдат Олександр Терен, який втратив ноги, борючись за свою країну, і виконав танець разом з усією трупою. Важко стримувати сльози", — написав Ратманський.

Після цього всі актори, тримаючи в руках великі синьо-жовті прапори, заспівали гімн України.

У залі за постановою спостерігали три тисячі глядачів. Вони гучними оплесками, а в окремих випадках і сльозами, зустрічали військового на сцені театру.

"Гроші від продажу квитків підуть на гуманітарну допомогу Україні", — додав Ратманський.

Олександр Будько розповів, що його знайомство з балетом розпочалося у лютому зі знайомства з артистом Олексій Тютюнник.

"У лютому, коли ми вперше побачилися я і гадки не мав, у що це виллється, через 4 місяці я танцював перед 3000 глядачами з неймовірними артистами United Ukrainian Ballet. Ця постановка, наша дружба з Олексієм та війна в Україні були інтегровані в документальний фільм від Front Raw, який ми ось-ось завершимо знімати", — розповів ветеран.

Олександр Будько "Терен" втратив ноги у боях за Харківщину. Зараз він активно розвиває інклюзію в Україні, пише книгу та допомагає ветеранам.

Джерело: suspilne.media

24 квітня у Великому залі імені Героя України Василя Сліпака Національної музичної академії імені Петра Чайковського відбувся концерт з нагоди 80-річчя від дня народження композитора, Героя України (2009), лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка (1977), Премії імені Бориса Лятошинського (2021), народного артиста України (1986), академіка, професора Євгена Федоровича Станковича

Євген Федорович відсвяткував ювілей 19 вересня 2022 року, але труднощі воєнного часу, розпорошеність студентського і педагогічного колективу Національної музичної академії України завадили належним чином привітати митця в день його уродин. Але, попри все, свято відбулося!

Велика репрезентація музики Євгена Станковича здійснилася завдяки наполегливій творчій праці Студентського симфонічного оркестру НМАУ і його енергійного художнього керівника та головного диригента, заслуженого діяча мистецтв України Ділявера Османа. У концерті було представлено широку панораму симфонічних, інструментальних і вокально-симфонічних творів різних років написання.

Євген Станкович – один із визначних українських композиторів нашого часу, митець світового рівня, чия музика вже кілька десятків років звучить на міжнародних фестивалях і престижних концертних майданчиках, підкорюючи усе нові й нові сцени. Він поєднав у творчості високу духовність, сучасну музичну мову та український фольклор. Євген Станкович є автором опер, балетів, численних вокально-симфонічних, симфонічних, камерно-вокальних та інструментальних, хорових опусів, а також музики до великої кількості кіно- й телевізійних фільмів.

Відкрився концерт раннім твором Євгена Станковича – «Урочистою увертюрою» (1968), яка прозвучала з блиском під темпераментною орудою Ділявера Османа.

Для вітального слова на сцену були запрошені ректор НМАУ, доктор філософії, професор, заслужений діяч мистецтв України, член-кореспондент Національної академії мистецтв України Максим Тимошенко і кандидатка мистецтвознавства, професорка кафедри історії української музики та музичної фольклористки НМАУ, вчений секретар відділення музичного мистецтва НАМ України, заступниця генерального директора – художнього керівника Національного ансамблю солістів «Київська камерата», дочка ювіляра Рада Станкович.

Максим Тимошенко наголосив на глибоких зв’язках музики Євгена Станковича з національним корінням, підкреслив вагомий внесок творчості композитора у розвиток вітчизняної та світової музичної культури. Від імені ректорату НМАУ він вручив Раді Євгеніївні пам’ятну медаль НМАУ. «Головне, щоб звучала музика!» – такими словами завершив вітальне слово ректор.

Симфонічна сюїта з музики до кінофільму «Роксолана» (1996–1997) продовжила концерт. Твори Євгена Станковича незмінно асоціюються у слухачів саме з Україною завдяки глибокій вкоріненості в рідний мелос, а також історичній тематиці, яку обирає композитор. Тендітні ліричні сторінки сюїти просякнуті українською пісенністю, романсовою мелодикою, якій протиставлено образно-інтонаційну сферу войовничої скачки зі східними інтонаціями. Значне місце в партитурі автор доручив духовим інструментам.

Лірико-драматична «Українська поема» (1997) для скрипки з оркестром прозвучала у виконанні відомого в Україні та за кордоном київського скрипаля Дмитра Ткаченка – випускника НМАУ і Ґілдгольської музичної академії (Guildhall School of Music and Drama) в Лондоні, лауреата міжнародних конкурсів.

Крайні розділи поеми – ніби лірична сповідь головного героя, втілена в партії соліста. Скрипка Дмитра Ткаченка насичено й трепетно, ніби живий людський голос, промовляє схвильовану, декламаційно виразну тему, насичену різноманітними розмовними інтонаціями – запитання, відчаю, сподівання… У гостро ритмізованій середній частині, де панують ударні інструменти у сполученні з фортепіано, оркестр уособлює антагоністичну силу, створюючи образ ворожої навали. На завершення твору знову ніби відроджується вокальна, наспівна природа скрипки, її світлий голос, сповнений любові і надії.

Образним контрастом до попередніх композицій прозвучала гостро гротескова Симфонієта (1971) Євгена Станковича на 3 частини. Соло на тромбоні – Антон Карнаух.

Музику Симфонієти відрізняє динамізм, енергійний натиск, кінематографічна стрімкість зміни характерів, подій, несподівані темброві зіставлення, зрима картинність. Фантастично-гротескові образи, образи-гримаси – від комічних до войовничо-агресивних – домінують у творі. Як оазис людяності, теплоти, несподівано виникає кантиленна тема широкого дихання. Однак зло змітає все на своєму шляху… Для відтворення гротескових образів композитор знаходить цікаві темброві сполучення, поєднуючи ударні, духові інструменти з фортепіано.

Драматургічно сильний епізод ІІІ частини – скорботна сарабанда з соло тромбона, в яку вторгаються три різкі, сухі акорди ударних, що асоціюються з реальними пострілами… Заключний розділ звучить як вирок: пульсуючі удари малого барабана на crescendo і оклики відчаю у струнних. Несподівано звучання спадає – стрімке diminuendo й тиша. Трагічний, приголомшливий кінець.

Яскрава, образна музика Симфонієти своєю динамічністю, контрастністю, широким образним діапазоном справляє надзвичайно сильне враження. Здається, що вона створена для втілення на балетній сцені.

Симфонієтою завершився перший відділ концерту.

Другий відділ розпочався «Весняною рапсодією» для кларнета і фортепіано (2021) в аранжуванні для симфонічного оркестру Мар’яна Пукаляка. В оркестровій версії твір виконувався вперше. «Весняну рапсодію» композитор присвятив заслуженому діячу мистецтв, завідувачу кафедри дерев’яних духових інструментів НМАУ, професору Роману Вовку, якому належить редакція партії кларнета. Соло виконував студент Романа Андрійовича, лауреат міжнародних конкурсів Назар Ярмолюк.

Талановитий аранжувальник Мар’ян Пукаляк – так само вихованець Романа Андрійовича – надзвичайно яскраво оркестрував твір, що посприяло розкриттю художнього задуму, передачі цікавими тембральними рішеннями атмосфери пробудження весняної природи.

Партія кларнета в Рапсодії – експресивна, напружена, мінлива, – подібно до партії скрипки в «Українській поемі», є уособленням авторського начала, суб’єктивного бачення світу. Багате оркестрування, завдяки розмаїттю засобів звуконаслідування (переспіви пташок у партії флейти тощо), насиченості містичними, казковими образами, асоціюється зі світом природи. В останньому ж розділі композиції кларнет так само передає звучання пташиних голосів, що, ніби символізує злиття людини з довкіллям.

Народну творчість називають «вічним двигуном і палким серцем» музики Євгена Станковича. За словами композитора, фольклорні інтонації – не лише свідчення музичної історичної пам’яті. Це доказ ідентичності української нації.

Один із багатьох творів композитора, в якому органічно втілилася ця характерна властивість його музичної мови, – Сюїта з балету «Майська ніч» (1988) стала наступним номером програми. Вона яскраво демонструє сміливі експерименти автора з тембровими можливостями оркестру та окремих інструментів, із відчуттям часу в музиці.

На закінчення концерту прозвучали частини з ораторії Євгена Станковича «Страсті за Тарасом». Виконавці – студентський хор НМАУ (художній керівник і головний дириґент – Герой України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, народний артист України, академік, професор Євген Савчук, дириґент – Дмитро Савон) і студентський симфонічний оркестр (художній керівник і головний дириґент – Ділявер Осман).

Ораторія «Страсті за Тарасом» – масштабний вокально-симфонічний твір, образний зміст якого проникнутий глибоким символізмом, а музична мова – мелодичним багатством. У лібрето Василя Вовкуна використані тексти Тараса Шевченка, у котрих розкривається драма дегуманізації суспільного життя, розпаду традиційних ідеалів і цінностей. У цьому конфлікті актуалізується і набуває найвищого сенсу людського буття Шевченкова максима «Борітеся – поборете!» як єдиний шлях до визволення.

Євген Станкович передає слово Кобзаря як мудрий філософ і тонкий психолог, лірик і епік, пантеїст і трагік. Через поезію композитор розкриває множинність змістів сьогоднішнього часу, що поєднують минуле з майбутнім і влучають у саму серцевину нашої духовної енергетики. Ось як казав сам композитор про ораторію «Страсті за Тарасом»: «Це для мене масштабна чисто в духовному плані робота, тому що я взяв вірші, які втілюють дуже важливі людські проблеми, філософські проблеми».

Твір складається зі Вступу і семи частин. У концерті виконувалися Вступ «Все упованіє моє…» («Марія»), І частина – «Неначе праведних дітей…(«Пророк»), ІІ частина «У всякого своя доля…» («Сон») і VІІ частина «Не вмирає душа наша» («Кавказ»). Знамениті пророчі слова з Шевченкового «Кавказу» – «борітеся – поборете, вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!» – з особливою, могутньою силою прозвучали у музичному прочитанні Євгена Станковича і всього виконавського складу концерту.

Це був яскравий, піднесений фінал. Хочеться висловити безмежну вдячність Євгену Федоровичу за подаровані людям скарби власної душі й побажати йому Многая і благая літа життя і творчої наснаги!

Тетяна ОМЕЛЬЧЕНКО

Фото Сергія НІКОЛАЄВА

Джерело: mus.art.co.ua