В італійському містечку Торре дель Ляґо, де мешкав і написав більшість своїх славетних опер італійський композитор Джакомо Пуччіні, щороку відбувається грандіозний оперний фестиваль його імені (Festival Puccini). Цьогорічний, 69-й, стане особливим для презентації української культури. Адже вперше на фестивалі буде експонуватися виставка, присвячена Соломії Крушельницькій – українській співачці, яка врятувала оперний шедевр “Мадам Баттефляй” Пуччіні й була однією з найкращих інтерпретаторок музики композитора.
Реалізація виставки, що побудована на матеріалах фондової колекції Музичного-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові, та її презентація на міжнародному Фестивалі Пуччіні стали можливими за підтримки Українського культурного фонду.
Про творчу співпрацю Крушельницької та Пуччіні, паралелі їх життєвих шляхів до призначення і світової слави, які заповідала їм доля, розповідає Галина Тихобаєва, заступниця директора Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові та багатолітня дослідниця життя і творчості славетної українки.
Чому саме паралелі? Напевно, тому, що порівнювати людей, їхні життєві долі чи особистісні вартості немає жодного сенсу. Зрештою, загальновідомо, що будь-яке порівняння кульгає.
Життєві шляхи Джакомо Пуччіні та Соломії Крушельницької не раз перетиналися, проте у кожного була своя доля. Паралельні світи великого італійця і видатної українки, композитора і співачки, чоловіка і жінки не раз накладалися, творячи спільний часово-просторовий контекст. Розквіт творчості Пуччіні та сценічної кар’єри Крушельницької припадає на кінець ХІХ – початок ХХ століття. Географічний простір їхніх творчих та особистих зустрічей: Кремона (1895), Парма (1898), Бреша (1904), Єгипет (1908), Віареджо, Торре дель Ляґо (1910–1920-ті роки).
Врешті, цих двох митців об’єднав світ музики і театру, якому вони були віддані та який приніс їм славу.
Витоки і родинні саги
Мала батьківщина Пуччіні – Тоскана, де в мальовничому містечку Лука 22 грудня 1858 року народився майбутній композитор. Історія роду Пуччіні впродовж п’яти поколінь не переривала музичної традиції, поступаючись в цьому лише музичній династії Бахів, шість генерацій якої служили цьому мистецтву.
Мати майбутнього композитора також походила з родини музикантів. Коли Джакомо виповнилося шість років, помер його батько, залишивши 33-річну вагітну дружину і п’ятьох дітей. Місто призначило вдові скромну пожиттєву пенсію і, зважаючи на великі заслуги родини, зарезервувало для сина посаду органіста в кафедральному соборі. У такий спосіб майбутнє хлопчика було визначене, і ніхто не сумнівався, що він продовжить традицію своїх шанованих предків.
Мала батьківщина Соломії Крушельницької – Галицьке Поділля, наймальовничіша частина України. Саме тут у селі Білявинці 23 вересня 1872 року народилася майбутня співачка. Коріння роду Крушельницьких сягає XIV століття, коли Соломіїні предки отримали від короля Володислава Ягайла шляхетство і помістя Крушельницю на Прикарпатті. Представниками давнього і чисельного роду Крушельницьких були переважно священники – найосвіченіша і найбільш діяльна верства тогочасного суспільства. Вони виконували не лише свої душпастирські обов’язки, а й брали активну участь у культурному та громадському житті своїх парохій. До прикладу, дідусь Соломії по матері о. Григорій Савчинський був відомим письменником, вченим, фахівцем із садівництва та городництва. Батько, о. Амвросій Крушельницький, окрім теології здобув музичну освіту. Він вправно грав на скрипці, знав кілька іноземних мов, зокрема італійську; був добре обізнаний із європейською історією, мистецтвом, літературою. У Білій керував церковним хором, створив сільський хор, в якому з дитинства співала Соломія, її сестри та брати, навчав нотної грамоти, співу та гри на скрипці хлопчиків із сусідніх сіл. У цьому середовищі формувався світогляд і талант майбутньої співачки. Проте згідно з традицією, що зберігалася з покоління в покоління, її майбутнє було визначене – донька священника повинна була одружитися зі священником.
Знаки долі та добрі Ангели
Доля покерувала так, що саме нашим героям судилося розірвати родинну традицію, яка тривала століттями: Джакомо не став органістом у рідному місті, а Соломія не стала дружиною священника.
Як вважають біографи Пуччіні, поворотним моментом його життя став день 11 березня 1876 року, коли у Пізі він почув «Аїду» Верді, слава і тріумфи якої вже на той час були легендарними. Позаяк у скромного органіста грошей на потяг не було, то він з друзями йшов до Пізи пішки 24 кілометри. «Аїда» справила на Джакомо незабутнє враження. Інстинкт, який до цього часу дрімав у ньому, прокинувся. Згодом композитор, згадуючи цю подію, напише: «Коли я почув "Аїду" в Пізі, то зрозумів, що для мене відчинилося вікно музики».
Для Соломії Крушельницької такою подією стало розірвання заручин.
У великій сім’ї о. Амвросія Крушельницького було двоє синів і шість доньок. Коли дівчата підросли, почали приїжджати до Білої хлопці-семінаристи, щоби знайти собі наречену. Один із них, Зенон Гутковський, вподобав Соломію (до речі, таким чином також залишив своє ім’я в історії). Заслав сватів і з дозволу батьків заручився з нею за рік до висвячення (згідно з канонами Греко-католицької церкви, майбутній священник міг одружитися лише до прийняття священичого сану). Проте виявилося, що майбутньому чоловікові не подобається, що його наречена захоплюється музикою і співом. Соломія була в розпачі й наважилася звернутися до батька з проханням скасувати весілля. Прийнявши дуже складне та непопулярне у своєму середовищі рішення, о. Крушельницький розриває заручини доньки. Згодом він зробить усе можливе, щоб вона отримала найкращу музичну освіту і здійснила своє покликання стати співачкою. Соломія платила батькові безмежною любов’ю, вдячністю і великою повагою. По його смерті писала до одного зі своїх приятелів: “Ви цілком вірно вгадали причину мого мовчання – глибокий сум, що охопив мене. Адже два тижні тому помер мій любий батько. В його особі я втратила ідеальну людину, вірного друга і, нарешті, безмежно близьку і дорогу мені душу”.
Через кілька років Соломія привезла з Флоренції пам’ятник, який був встановлений на могилі батьків. І нині на сільському цвинтарі у Білій серед звичайних хрестів височить антична колона з білого каррарського мармуру, біля підніжжя якої похилилася жіноча постать з лірою в руці. На пам’ятнику викарбувані слова: “Найлуччому мужові, найлуччому батькови. Честь єго розумови, єго серцю”.
Для Джакомо Пуччіні такою постаттю була мати. “Мій добрий ангел” – так називав її. Вдова зі шістьма дітьми на руках, незважаючи на бідність, зробила все можливе і неможливе, щоб послати сина на навчання в Мілан, коли рідна Лука виявилася для нього затісною. Вона використала всі свої зв’язки, зверталася навіть до королеви і домоглася для Джакомо стипендії.
По смерті матері вдячний син кладе на її домовину лавровий вінок, подарований друзями після успішної прем’єри його першої опери “Вілліси”, а кілька років по тому на вшанування її пам’яті офірує органи до костелу “Сан Ніколо” в Луці. Про розпач композитора свідчить його лист до сестри з Мілану: “Думаю весь час про неї і снилася мені цієї ночі. Сьогодні я пригнічений як ніколи. Які б тріумфи не отримував я від мистецтва, ніколи не буду цілковито задоволеним, тому що бракує мені дорогої Мами”.
Мілан: студентські роки
У 1880 році Джакомо Пуччіні, легко склавши вступні іспити, став студентом Міланської консерваторії, закладу зі славними музичними традиціями. Йому пощастило з учителями та приятелями. Юнак потоваришував з композиторами Амількаре Понк’єллі, Альфредо Каталані, П’єтро Масканьї.
Про свої студентські будні пише у листах до матері: “Прокидаюся вранці о пів на дев’яту і якщо маю лекції, то йду на них. Якщо ні, трохи граю на фортеп’яно. Мені досить недовго, але треба грати. … О п’ятій іду на скромну вечерю, справді дуже скромну, і їм зупу по-міланськи, правду кажучи, досить смачну. Потім запалюю сигару і йду на прогулянку до галереї. Після повернення працюю трохи над контрапунктом, але без гри, бо вночі не можна грати. Нарешті лягаю до ліжка і читаю 7–8 сторінок якоїсь повісті. Таке моє життя”.
Через 13 років (восени 1893) до Мілана приїжджає Соломія Крушельницька, щоб вдосконалити свою вокальну майстерність. Вона вже завершила навчання у Львівській консерваторії в професора Валерія Висоцького та успішно дебютувала на сцені театру Скарбека в опері “Фаворитка” Ґ. Доніцетті. На цій виставі була присутня відома італійська співачка Джемма Беллінчоні, яка тоді гастролювала у Львові. Саме вона порадила Соломії продовжити навчання на батьківщині bel canto. Амвросій Крушельницький позичив в банку 2000 ринських та особисто привіз доньку до Мілана. З ними приїхала й Олена, старша сестра Соломії, щоб допомагати їй у побуті. Згодом вона напише у спогадах: “Заїхали в Мілано до Bellincioni, яка поручила на учительку Фаусту Креспі (Fausta Crespi). Батько із Соломією пішли до Креспі. Соломія зробила добре враження на Креспі. Вона сказала, що у Соломії лірично-драматичне сопрано, а не мецо-сопрано і що треба переучуватися. Батько на це погодився, оставив Соломію у Беллінчіоні, а сам вернув в Білу. Грошей Соломії не вистарчило на довго, бо оплата за науку співу була дуже висока. По кількох місяцях гроші вичерпалися. Креспі зорієнтувалася в ситуації і заявила, що буде вчити Соломію безплатно”.
Соломії Крушельницькій також щастило з друзями та наставниками. Фауста Креспі стала для неї не лише педагогом, а й приятелькою, а також першим імпресаріо співачки на початку її сценічної кар’єри. Вона щиро захоплювалася своєю ученицею. У листі до А. Крушельницького писала: “Як хотілося б мати у школі розумних і здорових духом учениць, схожих на мою улюблену Саломею. Це було б для мене втіхою. Та, на жаль, Саломея є тільки одна. Досі я ще не бачила жодної дівчини, що хоча б трохи скидалася на неї! Саломея не тільки артистка душею, а й справжня людина, обдарована всім над міру!”
Юна Соломія швидко адаптувалася у новому середовищі завдяки таким рисам свого характеру, як рішучість, оптимізм, наполегливість. У листах до Михайла Павлика, свого наставника та повірника, Соломія розповідає про себе, студентські будні та дозвілля: “Поки молодість служить, цілою душею хочу зарвати світла науки, а що не зможу, по мені другі будуть учитися”. “Найбільше можу працювати над музикаліями – 6 годин денно, – а решту часу досхочу лишається на читання та кореспонденцію”.
“По обіді зійшлося троха народу з артистичного світа, та й урядилисьмо імпровізований концерт. …То не можна собі й вифантазувати щось кращого, як товариство артистичне, в котрім чоловік може знайти пречудну розривку в вільних хвилях від праці”.
Соломія Крушельницька і Джакомо Пуччіні (стоять), Ельвіра Пуччіні і Чезаре Річчоні (сидять) з друзями. Каїр, 1908 р.
Театр, як призначення долі
Пуччіні та Крушельницька реалізували свої творчі можливості в театрі. Він приніс їм успіх та славу.
Джакомо Пуччіні називають останнім видатним італійським композитором, який повністю присвятив себе оперному жанру. Його творчість була нерозривно пов’язана зі сценою і, як вважають музикознавці, поза нею фактично тратить свої чари.
Композитор написав 12 опер, найвідоміші з них – “Манон Лєско”, “Богема”, “Тоска”, “Мадам Баттерфляй”, “Джанні Скіккі”, “Турандот” – донині не сходять зі сцен театрів. Композитор мав щасливий дар сценічного бачення, а свою прив’язаність до театру сприймав як призначення долі. У листі до Адамі (1920) він писав: “Коли я народився багато років тому, всемогутній Бог діткнув мене малим пальцем, сказавши: "Пиши лише для театру – вважай – лише для театру", – і я слідую цьому найвищому призначенню”.
Пуччіні, на відміну від інших композиторів, не пробував себе в інших сферах діяльності. Ця обмеженість була радше не вадою, а чеснотою, бо усвідомлення свого покликання і меж власного таланту дали йому можливість вповні використати свою інтуїцію, створити свій неповторний стиль – «пуччінівську» оперу. Знаючи досконало закони театру, психологію публіки, маючи чудовий смак і почуття міри, він, на думку музикознавців, у цьому навіть перевершив Ваґнера і Верді.
Соломія Крушельницька здобула свою славу також у театрі, зробивши кар’єру як оперна співачка. Вона створила на сцені більше пів сотні неповторних образів, що дивували сучасників, захоплювали музичних критиків і назавжди залишилися в історії театрального мистецтва. Її порівнювали з видатними драматичними актрисами. Українська співачка отримала титул “оперна Дузе” в Італії, а польські критики вважали, що “від часу Моджеєвської варшавська публіка не бачила актриси, яка змогла б так, як Крушельницька, виповнити собою сцену”.
У репертуарі Соломії Крушельницької були чотири опери Дж. Пуччіні – “Манон Лєско”, “Богема”, “Тоска”, “Мадам Баттерфляй”.
Творча співпраця митців почалася з постановки опери “Манон Лєско” у грудні 1895 року в театрі “Massimo” (Кремона). Це був дебют нашої співачки на італійській сцені та її перша зустріч з композитором. Олена, яка супроводжувала сестру під час її виступів, згадувала: “На останній репетиції був присутній Пуччіні з дружиною і дочкою. Я сиділа з ними в залі, а Пуччіні, Соломія та інші співаки проводили репетицію на сцені. Вся родина Пуччіні ставилася до нас дуже сердечно. Ми часто зустрічалися, ходили на прогулянки, і наше знайомство поступово переросло у дружбу”.
Успіх Крушельницької перевершив усі сподівання. Газета “L’Independente” назвала її “una Manon deliziosissima” (чудова, “апетитна” Манон) і писала, що публіка відразу зрозуміла – перед нею “першорядна, дуже цінна, хоча й дуже молода артистка”.
У січні 1898 року співачка вперше виступила в “Богемі” на сцені театру “Regio” в Пармі, вибравши цю оперу для свого бенефісу. “Gazzetta di Parma” відзначала: “Найбурхливіші оплески, що прозвучали вчора ввечері, оплески захоплення і вдячності, були призначені саме для неї, і Крушельницька, що вперше виступила в образі Мімі, не забуде того тріумфального хрещення, яке вона прийняла перед пармською публікою…”
1903 року наша співачка збирала лаври, виступаючи у знаменитому “San Carlo” (Неаполь). Оглядач часопису “Il Pungolo” захоплено писав про її участь в “Богемі”: “Крушельницька – це справжня артистка як співачка і як драматична виконавиця. Вона здається мені найдосконалішою Мімі, яку я будь-коли бачив”.
Отож, без перебільшення можемо стверджувати, що успіхи Крушельницької сприяли становленню та сценічному розквіту опер Пуччіні.
Проте найбільша перемога композитора і співачки була попереду.
Велика перемога
У травні 1904 року музичний світ Італії облетіла сенсаційна звістка: “Українка врятувала оперу Пуччіні "Мадам Баттерфляй"“.
Хроніку цих подій подає Р. Кортопассі у своїй книжці “Повернення Баттерфляй в рідне гніздо Торре дель Ляґо”.
У грудні 1903 року Джакомо Пуччіні завершив роботу над створенням нової опери “Мадам Баттерфляй”. Працював над оперою з великим піднесенням і задоволенням: його зачарувала маленька японочка, екзотичний колорит її батьківщини, захопила можливість створити щось нове, незвичайне. Композитор був переконаний, що створив найкращий свій твір, тому для прем’єри обрав міланський “La Scala”, найпрестижніший театр Італії. Блискучий склад виконавців – Розіна Сторкіо, Джовані Дзенатело, Джузеппе де Лука, Клєофонте Кампаніні (диригент) – гарантував перемогу.
Прем’єра відбулася 17 лютого 1904 року, і цей день став … найгіркішим у мистецькій кар’єрі Пуччіні. Сучасник композитора, італійський музикознавець Л. Сбрана писав: “Поставлену на сцені міланського театру "La Scala" оперу "Чо-Чо-Сан" публіка освистала. Тріумфальні успіхи композитора впродовж багатьох років умить були забуті. Гальорка, ложі, партер змагалися між собою в найрізноманітніших формах відкритої обструкції”.
Пуччіні болісно переживав невдачу. Він згадував: “То був жахливий вечір. … Наступного ранку продавці газет ходили під моїми вікнами біля "La Scala", вигукуючи: "Фіаско маестро Пуччіні!" Якийсь час мені здавалося, що більше не зможу написати жодної ноти”.
Композитор, який вважаючи осуд публіки і критики несправедливим, вірив у щасливе майбутнє свого твору, тому продовжував працювати над його вдосконаленням. За кілька місяців він підготував другу редакцію опери. Після цього перед ним постало питання, кого запросити для виконання партії Чо-Чо-Сан? Хто з артисток погодиться співати в опері, яка провалилася? Хто зможе, як писала тодішня преса, “перемогти в боротьбі за відвоювання втраченого прапора, за поновлення лаврового вінка, з якого пообскубували листя?” Тоді він звернувся до Соломії Крушельницької. І хоча для Соломії ця роль була не типовою, адже її більше приваблювали героїчні, а не сентиментальні образи, вона прийняла пропозицію без вагань.
28 травня 1904 року в театрі “Гранде” маленького містечка Бреша, що недалеко Мілана, відбулася друга прем’єра оновленої опери “Мадам Баттерфляй”. Успіх був цілковитим. По закінченні опери композитор і артисти, відповідаючи на палкі вітання, сім разів виходили вклонитися схвильованим слухачам.
“Соломія Крушельницька, яка вразила усіх силою драматизму і блискучим акторським талантом, була справжньою тріумфаторкою вистави”, – писав Рінальдо Кортопассі.
Ось тоді музичний світ облетіла сенсаційна звістка: українка врятувала “барвистого метелика” Пуччіні. Газети навперебій писали, що своїм успіхом опера завдячує прекрасній українській співачці. Щасливий композитор підписав свій портрет: “Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй. Джакомо Пуччіні. Торре дель Ляґо. 1904” – і подарував його Крушельницькій.
Співачка з незмінним успіхом виступала в цій опері на сценах театрів Італії, Португалії, Аргентини, Єгипту. Вона виконала роль Баттерфляй у найбільших театрах світу сто разів. “Після сотої вистави Соломія сказала Пуччіні, якому повернула радість успіху і віру в своє мистецтво: "Сто вечорів Баттерфляй… тепер – баста!" І віддала йому свою, вже освячену славою, партитуру”, – писав Джорджо Папасольї.
Місця сили
Артистичне життя Пуччіні та Крушельницької вимагало постійного руху і змін. Співачка, виступаючи на сценах найпрестижніших театрів, відвідала понад пів сотні міст у різних країнах світу. Композитор, мандруючи слідом за своїми операми, теж побував на чотирьох континентах. У цій часово-просторовій круговерті важливо для митців знайти час і місце для відновлення сили.
Для Пуччіні таким місцем було Торре дель Ляґо поблизу відомого курорту Віареджо. Мальовнича місцевість, віддалена від міського шуму і галасу, стала для нього ідеальним місцем для творчої праці та відпочинку. Тут були написані всі його наступні опери, за винятком останньої – “Турандот”. Тут, врешті, композитор знайшов по смерті місце вічного спочинку. Перебуваючи тривалий час за межами Італії у зв’язку із постановкою своїх опер, він прагнув якнайшвидше повернутися у Торре дель Ляґо, місце, яке називав “раєм на землі, королівством із 120 мешканцями і 12 будинками”.
У листі з Парижа до свого приятеля художника Феруччо Паньї він писав з ностальгією та притаманним йому гумором: “Чудовий Ферро, я заздрю Тобі, а Ти мені. Так уже влаштований світ. Я народжений для життя у Торре, а Ти в Парижі. Я при грошах, а Ти – ні. Я мрію про зелень лісу, а вона в Тебе є. Спраглий – як сніг сонця, як кава цукру, як Річчоні місця в сенаті – спокою гір, долин, лісу, червоного заходу. Словом, всього того, що твій пензель увічнює з такою незмінною впертістю!”
Для Соломії Крушельницької таким місцем сили стало курортне містечко Віареджо на березі Тирренського моря. Ще на початку століття вона часто приїжджала сюди на відпочинок, а з 1910 до 1939 року Віареджо стало постійним її осідком. Одружившись з італійським адвокатом Чезаре Річчоні, який, до речі, кілька разів обирався на посаду мера цього міста, вона разом з чоловіком мешкала на бульварі Кардуччі у будинку, знаному всім як вілла “Salome”.
Джорджо Папасольї, своєрідний літописець Віареджо, писав: “І ось сталося так, що після великих тріумфальних успіхів на обох берегах океану Соломія Крушельницька одного дня кинула якір в тихому Віареджо, і це багатьом з нас дало можливість познайомитися з нею особисто. Оповиту легендами і славою, її радісно зустріло це місто, а коли люди ближче запізналися з нею, то почуття приязні переросло в справжню любов”.
“Пройнята почуттям надзвичайної гідності, вона була шляхетною і щирою. В її характері легко вгадувалися риси слов’янської душі. Вона відразу ж зайняла належне їй місце серед славнозвісних осіб, поруч з Пуччіні, що жив тоді у Торре дель Ляґо, але був завсідником Віареджо, з Елеонорою Дузе (близько 1915 року), Грацією Деледда, Леонкавалло, який оселився у непоказному особнячку поблизу соснового гаю”.
Вона стала, вважав Папасольї, невід’ємною частиною історії цього міста: “Здавалось, вона народилася і сформувалася для нього, або тодішнє Віареджо було створене для неї”.
Харизма
Потужним джерелом харизматичності наших героїв був кордоцентризм. Соломія ще в юності постановила: “Я тримаю за Шевченком: Дай, Боже, серцем жити і людей любити”. “Він був великий і шляхетний, його любили на батьківщині. Як музикант – йшов за голосом серця, як людина не мав жодного ворога”, – сказав П. Масканьї, почувши сумну звістку про смерть Пуччіні.
Сучасники захоплювалися не лише їхнім талантом і майстерністю, а й щирістю та людяністю. Джакомо Пуччіні та Соломія Крушельницька зажили світової слави, реалізувавши себе як митці та яскраві особистості.
Італієць і українка… Композитор і співачка… Об’єднані світом музичного театру...
Автор: Галина Тихобаєва,
заступниця директора Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові
Джерело: zbruc.eu
5 і 6 серпня в Музичному салоні Львівської опери відбудуться концерти знаних піаністів-віртуозів - Олександри Зайцевої та Дмитра Таванця.
Блискуча програма шедеврів європейського романтизму звучатиме у виконанні дуету KYIV PIANO DUO.
Унікальна можливість насолодитись симфонічними поемами Ференца Ліста в авторському перекладі для 4-х рук.
Угорський композитор за життя став легендою європейської сцени ХІХ століття, його фортепіанні речиталі заворожували публіку. А композиторська творчість митця досі не втрачає своєї популярності.
Запрошуємо на вечір віртуозної майстерності та чуттєвого виконавства разом із відомими київськими піаністами.
KYIV PIANO DUO:
Олександра Зайцева – фортепіано
Дмитро Таванець – фортепіано
Програма:
Ференц Ліст Симфонічні поеми у авторській версії для фортепіано в 4 руки:
«Прометей»
«Орфей»
«Гамлет»
«Мазепа»
28 липня у Полтавській обласній філармонії відбувся неймовірний концерт на честь величного Дня Державності України.
Участь взяли тріо бандуристок “Вишиванка”, гурт “Краяни band”, балетна група пісенно-танцювального ансамблю “Полтава”, солісти – заслужені артисти України Тетяна Садохіна та Микола Гармаш, лауреати всеукраїнських і міжнародних конкурсів Марина Ткаченко, Лариса Борисенко, Андрій Діденко, Руслан Христиченко, ведуча Катерина Кібенко.
Серед запрошених гостей – модельна агенція “Століття краси” (художній керівник – Ольга Агеєва).
Виступ “Вишиванки” зачарував аудиторію та підкреслив важливість збереження національної культури та традицій. Їхні звуки бандур вкотре довели, що музика – це мова душі, а українські мелодії – це безмежне полотно емоцій і відчуттів.
Голоси солістів філармонії звучали неперевершено, а виразність та майстерність виконання пісень безумовно зачарували глядачів.
Режисер заходу – заслужений працівник культури України Лариса Семеняга, координатор – Оксана Владикіна.
Концертні виступи створили неперевершену атмосферу святкування та єднання. Музика об’єднала всіх присутніх навколо загальної ідеї – гордості за свою країну, Україну.
Марія Бойко
Джерело: np.pl.ua
Серед подій – великі симфонічні концерти з яскравими та історичними творами, нові програми від хору “Гомін”, музика незламності до Дня Незалежності, виступи закордонних зірок та багато органної музики.
Львівський органний зал повертає до життя маловідомі сторінки української музичної культури. 11 серпня у виконанні Академічного симфонічного оркестру Луганської обласної філармонії звучатиме "Зоря" – опера про тоталітарний режим і мистецтво. Створена у 1960-х роках українськими митцями в екзилі – композитором Ігорем Соневицьким та лібретистом Леонідом Полтавою, ця мініопера надзвичайно яскраво та точно відображає становище творчої людини в умовах тоталітарного режиму. Сьогодні ця музика звучить гостро актуально, адже Україна знову бореться з російським тоталітаризмом, який загрожує знищити вільний світ.
Концерт відбувається в рамках стратегії промоції української музики Ukrainian Live.
12 та 13 серпня Органний запрошує на “Романтичну хорову музику” у виконанні чоловічого хору “Гомін” під управлінням дириґента з Берліна Якобуса Ґладзіви.
Органіст-віртуоз Ґладзіва вражав львівських слухачів своєю майстерною грою, а в серпні постане перед публікою в новій іпостасі – дириґента-хормейстера. Звучатимуть хорові твори німецьких композиторів-романтиків – від Шуберта до Регера.
18 серпня з єдиним концертом у Львові виступить британський органіст Ешлі Валентайн, який грає на органі з 12 років. Він також відомий також участю у гурті “Organoke”, де органна музика в сучасній електронній обробці звучить під супровід співу караоке відвідувачів події. На концерті у Львівському органному залі Ешлі Валентайн виконає музику британських композиторів, написану як відголосок пережитих у ХХ столітті трагедій.
Особливі події заплановані до Дня Незалежності України. 23 і 26 серпня звучатиме “Музика незламності. Хоровий концерт” у виконанні хору Львівського муніципального хору “Гомін” під дириґуванням головного хормейстера Львівського оперного театру Вадима Яценка. 24 серпня Органний концерт до Дня Незалежності підготувала органістка Світлана Позднишева. Звучатиме святкова та урочиста музика, в тому числі українських композиторів.
20 серпня з сольним концертом “Урочиста органна музика” виступить українська органістка молодої генерації Марія Хилько, яка навчається в Німеччині.
27 серпня на відвідувачів Органного чекає поєднання епох, стилів та жанрів у концерті солістів з Києва “Сонати, танці, коломийки. Домра і гітара” – домристок Світлани Білоусової та Аліни Прокопенко, а також гітариста Михайла Гончарова.
6 серпня Луганський симфонічний оркестр під дириґуванням Івана Остаповича виконає кілька сюїт Еріка Коутса, англійського композитора легкої музики ХХ століття.
Продовжить симфонічний серпень концерт 19-го з музикою зі всесвітньовідомої сюїти Едварда Гріга “Пер Гюнт”. А завершальним акордом місяця у виконанні Луганського симфонічного оркестру стане історичний концерт з творів Василя Барвінського та Михайла Скорульського 31 серпня. “Ліричний концерт” для віолончелі з оркестром Василь Барвінський створив у концтаборі та присвятив синові-віолончелісту. Солюватиме в цьому номері видатний львівський віолончеліст Денис Литвиненко. Соліст Органного залу Андрій Макаревич виконає Концерт для фортепіано з оркестром Скорульського, композитора ХХ століття, чия музика все ще чекає свого “зоряного часу”.
5 серпня Львівський органний зал відкриває свої таємниці на особливій екскурсії. На ній можна дізнатися, як на місці памʼятки XVII століття постав перший в Україні концертний органний зал, що саме було приховано за його стінами понад 100 років і чому сьогодні Львівський Органний є одним з ключових центрів розвитку і промоції української музики в світі, а також почути гру 4,5 тисяч труб наживо і відвідати кураторську екскурсію виставкою “Фонографоманія” в Галереї органного залу. До речі, виставка діє до початку вересня.
Любителям особливої романтичної атмосфери рекомендують у серпні такі концерти:
3 серпня о 19:00 – Місячна соната (Андрій Макаревич – фортепіано)
4 серпня о 22:00 – Старовинна органна музика при свічках (Світлана Позднишева – орган)
9 серпня о 19:00 – Вальси Шопена (Андрій Макаревич – орган)
24 і 25 серпня о 22:00 – Бах при свічках (Олена Мацелюх – орган)
Також органні концерти солістів:
1 серпня – Спокійна органна музика від Марка Новаковича
15 серпня – Бах. Регер (Надія Величко)
17 серпня – Сутінки Богів (Надія Величко)
18 і 20 серпня – Бах. Брамс. Бізе (Віталій Дворовий)
25 і 27 серпня – Органна музика бароко (Ольга Стрілецька)
26 і 29 серпня – Німецька органна музика (Олена Мацелюх).
У разі оголошення повітряної тривоги концерт буде перервано, а гостям запропоновано перейти в безпечне місце.
Детальніше про події можна дізнатися на сайті Органного залу
Джерело: city-adm.lviv.ua
3 і 4 серпня у Музичному салоні Львівської опери відбудеться концерт Наталії Степаняк (сопрано)
Вечір розкоші вокальної музики європейських композиторів: Клода Дебюссі, Ріхарда Штрауса та Василя Барвінського.
Грайливість французького імпресіонізму, зворушливість німецького постромантизму та ніжність української сецесії.
Вечір подарує особливу насолоду звучання голосу Наталії Степаняк. Також у програмі концерту звучатимуть твори для фортепіано соло у виконанні Максима Саська.
Солісти концерту:
Наталія Степаняк, сопрано
Максим Сасько, фортепіано
Програма:
К. Дебюссі. «Місячне сяйво» з Бергамаської сюїти
«Ляльки» із циклу «Галантні вечірки»
«Стражденна душа», «Дзвони» з циклу «Два романси»
«Різдво» «Прекрасний вечір» «Зоряна ніч»
Р. Штраус
«День всіх померлих»
«Будь спокійною моя душа», «Ранок» тв. 27
«Плющ» із циклу «Дівочі квіти» тв .22
В. Барвінський Сюїта на тему «Ой, не світи, місяченьку» для фортепіано
«Вечір в хаті», «В лісі», «Пісня пісень»
Львівська національна філармонія проводить прийом заявок на участь у Другому всеукраїнському композиторському конкурсі імені Мирослава Скорика. Молоді композитори можуть подавати свої симфонічні твори до 1 серпня включно. З цієї нагоди комерційний директор із питань розвитку нової музики у Філармонії, композитор Богдан Сегін поділився пріоритетними завданнями конкурсу та розповів про спеціальні вимоги до творів
Конкурс імені Мирослава Скорика є досить молодим. Він перейняв досвід інших європейських престижних подій цього типу.
Формуючи положення у 2021, в першу чергу я переглядав конкурси, які на території України існували: на той час, два роки тому – це Конкурс імені Лятошинського, у якого дуже якісне положення і продумані концептуальні речі в плані організації процесу. Також я орієнтувався на закордонні конкурси: насамперед – польські. Це Конкурс Лютославського у Варшаві й Пендерецького в Кракові. Врахував теж досвід українських премій імені Людкевича та Ревуцького. Так і сформувалося наше Положення.
Перший конкурс у нас був дуже демократичним: ми приймали твори, які вже виконувалися і були написані протягом 5 років до оголошення конкурсу. Це мій цілеспрямований акт впливу на українське композиторське середовище задля його максимальної активізації, адже могли подаватися і нещодавні випускники музичних академій і автори з серйозним багажем.
Для нас було дуже важливо запустити цей «двигун», я б навіть назвав це професійним азартом. Оскільки поява такого композиторського конкурсу симфонічної музики з проведенням регулярно, раз на два роки – це хороший ритм. Справді, як на мене, нам вдалося задумане: було подано багато партитур різного плану. Дуже промовистою виявилась процедура оцінювання і відбору партитур. До фіналу вийшло 5 партитур від трьох композиторів.
Цікаво, що навіть дві партитури одного композитора члени журі при фінальному оцінюванні не розглядали як партитури одного автора. І коли вже ми вийшли на етап відкриття імен авторів, то більшість членів журі була здивована: як так могло статися, що, наприклад, дві партитури Максима Коломійця були подані – і одна з них пройшла у фінал, а друга ні. Так само і з творами Євгена Петрова.
Загалом наше положення може бути зразком для появи ще одного конкурсу в Україні. Ми радо поділимося досвідом, якщо в Києві чи Одесі з’явиться ініціатива заснувати конкурс імені певного композитора.
Цьогоріч конкурсний твір мусить бути спеціально написаним у 2023 році й не мати публічного виконання. Це – базова умова для авторитетних європейських композиторських конкурсів, тому що конкурс, окрім функції того двигуна, який запускає творчий процес, завжди повинен давати можливість учаснику проявити себе.
Від оголошення умов конкурсу минуло понад 8 місяців для створення композиції такого типу, як твір для симфонічного оркестру і сольного інструмента. Також одразу на старті ми вказали преміальний фонд (500 000 грн для трьох переможців). І ці досить великі суми підтвердили наш запит до молодих композиторів.
До того ж, поява нового твору – це ще й глобальний процес для української музичної культури, тому що навіть коли твір не перемагає, він написаний, і це – вже досягнення. Усі партитури зберігатимуться у нас. Ми відкриті до запитів щодо надання творів для інших українських мистецьких установ.
Хочу наголосити на тому, що цього року ми змінили склад української частини журі повністю. Цьогоріч це Юрій Ланюк, Богдана Фроляк, Іван Небесний, Кармелла Цепколенко та Назарій Стець. Натомість залишили двох закордонних діячів із минулого конкурсу не випадково. Вінсент Козловський – диригент і композитор, він диригуватиме на концерті переможців. Митець активно працює як диригент європейських оркестрів, – тобто для нього інформація про нові твори є дуже важливою, тому що постійно є запит на виконання. Єжи Корновіч, багаторічний артдиректор відомого фестивалю «Варшавська осінь» теж моніторить нову музику.
Якщо говорити про минулорічних переможців і учасників конкурсу, то є вже прецеденти: Максим Коломієць активно розвивається як композитор, перебуваючи за кордоном.
Більшість членів журі є викладачами з композиції у різних українських вищих навчальних закладах. Тому ми розробимо декларацію доброчесності для кожного судді, де буде вказано: якщо він розпізнає партитуру або знає, що його студент подався під таким-то гаслом, то не братиме участі в оцінюванні того твору. Це рішення буде ухвалене на першій сесії, коли всі отримають партитури.
Зараз моя порада учасникам – ознайомитися з тим, як працює оркестр нашої філармонії. Для цього доступно багато ресурсів, зокрема дуже багато завдяки нашим онлайн-трансляціям є відеозаписів із програмами Академічного симфонічного оркестру. Для композитора завжди важливо знати свій «інструмент» і його можливості перед тим, як братися до створення музики.
Ці твори зможуть стати поповненням репертуару не тільки Львівської філармонії, – це так само поповнення репертуару солістів. Не тільки українських музикантів тут, а й тих, які через війну зараз перебувають за кордоном. Адже вони також потребують нового, особливо українського контенту для виконання. Гадаю, що сенс конкурсу проявляється дуже глибоко. Бажаю всім учасникам успіхів!
Записала Дзвенислава САФ’ЯН
Джерело: mus.art.co.ua
Сьогодні, 29 липня, у Національному академічному театрі опери та балету відбудеться благодійна подія The Art of Donations. Inspired by ballet за ініціативи студентів KSE Donate to evacuate.
На сцені Національної опери України виступатимуть солістка Англійського національного балету Катерина Ханюкова та артисти, яким аплодували міжнародні сцени:
Огастес Пейн, Бірмінгемський королівський балет;
Тайрон Сінглтон, Бірмінгемський королівський балет;
Генрі Дауден, Англійський національний балет;
Крісті Преда, Національний балет Румунії;
Соломон Осазува, Віденська опера;
Ілля Мірошніченко, Україна.
Глядачі побачать виставу Radio & Juliet (сучасну класику) та уривки інших не менш відомих балетних постановок.
Головна мета — придбати два гелікоптери для невідкладної медичної евакуації українських захисників з поля бою. Потреба в цьому є надвелика, що підтверджує Головне Управління Розвідки України.
Коли? 29 липня о 17:00.
Дрескод? Black tie.
У програмі вечора — благодійний аукціон.
Квитки — за посиланням
Джерело: jetsetter.ua
Щорічний Міжнародний Фестиваль Давньої Музики у Львові у 2023 році пройде з 8 по 15 серпня. Цьогоріч він є ювілейним і відбудеться під егідою проєкту «Україна. Музи не мовчать», започаткованого Львівською національною філармонією імені Мирослава Скорика з повномасштабним військовим вторгненням Росії в Україну.
Насичена історія Фестивалю — з 2003 року — спонукає пригадати безмір непересічних подій для української культурної сцени. Адже це єдиний в Україні фестиваль, що в такому об’ємі й на такому професійному рівні представляє давню музику різних європейських країн — вокальну та інструментальну, церковну і світську, оперну та ораторійну. Заснований відомим музикантом Романом Стельмащуком та, після його передчасної смерті продовжений керівницею знаного вокального ансамблю «A cappella Leopolis» Людмилою Капустіною, цьогоріч фестиваль вкотре пройде за опіки Львівської національної філармонії. Всі його концерти будуть присвячені Роману Стельмащуку.
Впродовж 6 концертних днів буде представлено 5 виняткових програм з творів українського та європейського Середньовіччя, Ренесансу, бароко й раннього класицизму. На Фестивалі Давньої Музики виступлять відомі українські виконавці, а також іноземні учасники з Польщі (клавесиніст Марек Топоровський), Німеччини (Норберт Роденкірхен) та Франції (Бенджамін Беґбі).
Пілігрим рушає в невідому дорогу, як і слухач знайомиться з музичним твором. Проте кожну дорогу, як і найкращу музику, можна досліджувати заново. І стільки ще безвісних шедеврів приховано від нас завісою часу! Світ знайомиться з давньою українською музикою, і виявляється, що вона плекала кращі здобутки та творила нові закони у світовому масштабі. Тому підназвою Фестивалю стане фраза «Пілігрими незвіданого шляху». Навіть попри воєнний стан в Україні, артистичне життя повинно продовжуватись, і в найскладніших умовах нагадувати нам про переможну життєздатність та цінність мистецького вислову від далекого минулого до ще незнаного майбутнього.
Календар подій
З 8 по 10 серпня відомий німецький музикант Норберт Роденкірхен проведе майстер-класи для українських флейтистів та сеанси імпровізації з львівськими музикантами в Експериментальній студії електроакустичної музики Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка. Він також прочитає лекцію під назвою: “Нові звуки в старовинній музиці / Старовинні звуки в новій музиці”.
У рамках творчої лабораторії разом з Норбертом Роденкірхером відомий львівський музикант-мультиінструменталіст Всеволод Садовий стане учасником освітніх лекцій-презентацій, що ознайомлять слухачів з питаннями сучасних виконавських технік у давній музиці, та архаїчних технік – у сучасній. У фокусі дослідження – природні паттерни ранньомузичних практик: інтерес до звукоутворення, інструментарію, музичної форми – як віддзеркалення культурної еволюції та розвитку свідомості.
Ювілейний ХХ Фестиваль складає шану тим митцям, що знаходяться в засвітах, але залишили по собі неоціненні скарби служіння людству. Це й Роман Стельмащук, ідейний натхненник та засновник Фестивалю (1965–2015), і Олександр Козаренко — композитор, піаніст, музикознавець, що цьогоріч покинув мистецьку спільноту (1963–2023). 10 серпня камерний хор “Глорія” Дивовижно, як поєднуються в його творчості екстравагантне захоплення авангардом, сокровенні біблійні мотиви та правдиве українське єство. Дивовижно, як багато незвіданого залишається нам, музичним пілігримам: тож “напнемо вітрила” — й розпочнемо.
11 серпня запрошуємо на зустріч-музикування давніх друзів, палких апологетів свого високого ремесла та дослідників потаємних глибин давнини. Впевнені, вона підведе до нового етапу в становленні клавесинного виконавства у Львові: як і назва концерту спрямована в майбуття, так і всі ми очікуємо на сходження епох і творіння на небачених вершинах. В програмі виступу Світлани Шабалтіної та Марека Топоровського — найкращі зразки музики, що приховує пам’ять про шляхетні часи європейського світанку. Не очікуйте змагання титулами чи битви за визнання майстернішого: адже чи знайдуться рівні обом музикантам взагалі?..
Вечір музикування утрьох 12 серпня відкриє секрети того, якими складними манівцями мандрують людські душі, аби порозумітись. Обрані твори визнаних європейських авторів викликають абсолютно дитинну відкритість до навколишнього світу та беззахисність, а ще — переконують у вищості того незбагненно прекрасного мистецтва давніх віків, перед яким ми схиляємо голови в задумі. Такий спектр емоцій можна відчути всього кілька раз в житті: його даруватимуть Уляна Макєєва (гобой), Сергій Гаврилюк (барокова скрипка) та Анна Іванюшенко (клавесин).
Повертаючись до теми подорожі 13 серпня пройде Закриття Фестивалю у Львові. Мандрівка також може бути алегоричною, навчаючи слухачів про внутрішню подорож до спокути та самопізнання. У північному, язичницькому світогляді тіло й душа померлого царя мандрували до місця останнього спочинку невідомим шляхом. Холодні північні моря несли загартованих у боях чоловіків, які тікали від біди або шукали дружнього берега. Ця програма всесвітньо відомого колективу “Sequentia”, що вдруге приїздить до України, у складі Бенджаміна Беґбі та Норберта Роденкірхена досліджує деякі з цих аспектів середньовічного мандрівника та його світу.
Ця фестивальна подія повториться 15 серпня і у Києві. А 14 серпня відбудуться “Музичні мости”: відома українська клавесиністка Анна Іванюшенко переконана: «Музика бароко завдяки своїй гармонії та абсолютно безкорисливій красі здатна лікувати душі». Яких іще настроїв чекати на цьому концерті, що звів мости над творчістю українських — та європейських композиторів? Витончені “Таємничі перешкоди”, актуальні “Канонади” й багато інших відкриттів у мандрівці країнами Німеччини та Франції презентує дует майстрів бароко Львівської національної філармонії.
Партнерами подій Фестивалю) є Goethe-Institut Ukraine та Zamus: Zentrum für Alte MusikKöln, а також Національна академія мистецтв України.
Ольга МАКСИМ’ЯК
Джерело: photo-lviv.in.ua
З початку повномасштабного російського військового вторгнення в Україну оркестр Луганської обласної філармонії опинився у Львові. Так музиканти вже вдруге з 2014 року були змушені рятуватися від війни та російського "міра", який спочатку відібрав у них рідний Луганськ, а в 2022 році і Сєвєродонецьк, який дав їм тимчасовий прихисток.
У Львівському Органному залі оркестр швидко відновив концертну діяльність, за півтора року зіграв феноменальну кількість нових яскравих та історичних програм і щиро полюбився львівській публіці.
На святковому заході під назвою "Ювілейний Симфонічний концерт. 80 років Луганській філармонії", котрий символічно припав на День захисників та захисниць України, Луганська філармонія збирає друзів, серед них і Курт Шмід (Австрія), який довгі роки дириґував колективом та зробив його впізнаваним у Європі.
Академічний симфонічний оркестр Луганської обласної філармонії 30 вересня та 1 жовтня готується вразити своїх поціновувачів програмою з шедеврів європейської класики, яка окрилює та дарує надію. Дириґентами будуть Курт Шмід, Іван Остапович та Назар Яцків.
"Ми всі щиро віримо, що скоро Україна здобуде перемогу та поверне свої території, а Луганська філармонія нарешті повернеться додому. Тож поспішайте почути наживо легендарний оркестр Луганської філармонії у Львові", - звертається колектив закладу до своїх пошановувачів.
Джерело: sed-rada.gov.ua
Уперше на на терасі Art & Health HUB by ZELO ТРЦ “Метрополітан” відбувся концерт “Вечір музики Tango” камерного ансамблю Полтавського академічного симфонічного оркестру.
Директор оркестру Михайло Малько став ініціатором пошуку нової локації для виступу.
“Постійний пошук нових локацій для зацікавлення вишуканої публіки міста і гармонійного поєднання світу музики, слова та візуалізації ще краще підсилюють художній образ класичної музики”, – розповів Михайло Малько.
Концерт переніс гостей дочарівний світу танго, де гармонійно переплелися твори видатних композиторів Карлоса Ґарделя, Дмитра Савенка, Астора П’яццоли та інших.
Керівник і диригент ансамблю Єлізар Пащенко, з великою майстерністю надихав музикантів до вишуканої інтерпретації творів, даруючи присутнім неперевершену музичну подорож. Ведучою концерту була Аліна Синяговська, яка своїм талантом і шармом підкреслила вишуканість вечора.
“Особливу подяку хочемо висловити партнерам оркестру — ТД “Вина світу”, які привітно пригощали глядачів чарівним келихом вина, доповнюючи атмосферу свята. Наших слухачів, які відвідали цей захід, не можна не згадати — їх аплодисменти стали найприємнішою нагородою для музикантів нашого Оркестру. Завдяки вашій увазі та відкритим серцям, музика ожила та звучала ще магічніше. Ну і звісно, ми уклінно вдячні всім Українським оборонцям, які захищають нас, нашу Батьківщину від російських окупантів. Слава Силам Оборони України!”, – додав директор Полтавського академічного симфонічного оркестру.
Богдана Громцева
Джерело: np.pl.ua
