Бах і орган ідеально доповнюють один одного, як два фрагменти одного пазла. Логіка і фантазія, рух і споглядальність, розрахунок і піднесення, простота і пишність – усе це поєднується у музиці Баха. Вибрані органні твори композитора прозвучать у виконанні солістки Органного залу Олени Мацелюх.

Виконавиця:

Олена Мацелюх — орган

Програма:

Йоганн Себастьян Бах:

Прелюдія і фуга до мажор, BWV 531

Симфонія з Кантати "Wir danken dir, Gott, wir danken dir", BWV 29

Хоральна прелюдія "Ich ruf zu Dir Herr Jesu Christ", BWV 639

Фантазія і фуга ля мінор, BWV 561

Концерт соль мажор, BWV 1048

"Schafe können sicher weiden", BWV 208/9

Пасакалія до мінор, BWV 582

Токата і фуга ре мінор, BWV 565

Тривалість концерту — близько години

Просимо мати з собою документ, що посвідчує особу.

У разі оголошення повітряної тривоги під час концерту його буде перервано, а гостям запропоновано перейти в безпечне місце.

Квитки можна придбати:

у касі Органного залу щодня з 13:00 до 19:00

Купити онлайн

//вікові обмеження: ~7+//

Джерело: lvivconcert.house

Микола Малейко – музикант із Чернівців. З дитинства хлопця виховувала родина музикантів: прабабуся вигравала на клавесині, бабуся співала у дівочому хорі, мама – закінчила музичну школу.

Зараз Миколі 17 років. Після початку війни хлопець разом із сестрою виїхали за кордон, пише molbuk.ua

Півтора року Микола живе в Лондоні, де навчається в британській школі-пансіоні Dulwich College.

– У Чернівцях я навчався у гімназії №4, яка зараз більш відома, як ліцей №9. Там я закінчив 11 класів, а цього року закінчив 12-ий клас у британській школі. З навчанням поєдную музику. Зараз граю на синтезаторі, з часом планую освоїти композиторські та диригентські навички, – розповідає Микола Малейко.

"Він у нас як Моцарт, тільки чернівецький"

Після кількох занять вдома, знайомі порадили Миколі звернутися до викладача музики. Ним стала Дарина Зайцева, що допомогла хлопцю вивчити ази музичного мистецтва.

– Прийшовши до Дарини Вадимівни, я вже знав на той час "Місячну сонату" Бетховена, "Фантазію-експромт" Шопена. Вона була в захваті. Дарина Вадимівна вчила мене теорії та практики, – каже Микола.

Дарина Зайцева згадує Миколу як унікального учня.

– Коли він вперше прийшов до мене на заняття, то не знав нотної грамоти, бо вчився по картинках. Проте за рік йому вдалося підтягнути всі знання, і вже зараз на рівні будь-якого музиканта вміло читає ноти. Окрім синтезатора, йому також вдалося опанувати кларнет та орган. Він у нас як Моцарт, тільки чернівецький, – розповідає усміхаючись Дарина Зайцева.

Музичний талант Миколи помітили й у британській школі.

– Мені пощастило з учителями в школі, я познайомився з викладачкою музики з Боснії і Герцоговини. Вона мене тримає весь час у тонусі. Також мої здібності примітив сам директор коледжу, – зазначає Микола.

В Англії українців підтримують.

– Було дуже приємно, коли на українське Різдво англійці присвятили українцям службу у церкві, а ми їм приготували наші традиційні страви та співали разом з ними українські колядки, – розповідає Микола.

Зараз Микола на канікулах, тож у рідному місті долучився до благодійного концерту, де збирали кошти на підтримку військових.

– Ми зібрали майже три тисячі гривень. Надалі я планую організовувати ще благодійні концерти за кордоном, у цьому допоможе моя британська школа. Англійцям дуже цікавою є наша культура, тому хочеться її ще більше популяризувати за межами України, щоб про неї говорили… Я не люблю коли нам тільки співчувають. Більше поважаю, коли щось роблять для нас.

Джерело: molbuk.ua

Про цього блискучого майстра опери поет Дмитро Білоус сказав, що його голосом Україна розмовляє з Богом.

5 серпня виповнюється 120 років від дня народження видатного українського співака Бориса Гмирі (1903-1969).

Його вважають одним з найславетніших українців за тисячолітню історію нашого народу, а на думку музикознавців у його оксамитовому та унікальному за тембром голосі сконцентровані генетичний код та національний дух українців.

У день пам’яті легендарного артиста, «Вечірній Київ» згадує його життєвий і творчий шлях.

Борис Гмиря народився у незаможній робітничій родині в містечку Лебедин Харківської губернії (нині Сумської області). Батько працював муляром, мати — швачкою, але родина жила настільки бідно, що хліб ділили за допомогою нитки.

Хлопчик закінчив церковнопарафіяльну школу і з одинадцятирічного віку був змушений працювати кур’єром у суді та наймитом. Через 5 років він перебрався до Севастополя, де працює різноробом на припортовому заводі, згодом портовим вантажником, кочегаром та матросом шхуни «Святий Павло». На важких роботах майбутній співак отримав травму спини, яка надалі позначиться на його здоров’ї, спричинивши багато неприємностей у житті.

У 18 років юнак повертається до Лебедина, де працює секретарем земельного відділу. За кілька років він очолив сільський клуб у Решетилівці, а пізніше перебрався до Полтави, де обійняв посаду відповідального секретаря у товаристві «Геть неписьменність!». Борис був наполегливий у підвищенні свого освітнього рівня на вечірньому робітничому факультеті, і після чотирьох років навчання здобуває повну середню освіту.

У 1930 році Борис Гмиря приїжджає до Харкова і вступає до інженерно-будівельного інституту, який через п’ять років закінчує з відзнакою. Гмирю приймають до аспірантури Харківського науково-дослідного інституту споруд. За два аспірантські роки він публікує одну наукову статтю.

За ці сім років навчання у житті Бориса Гмирі відбувається багато подій, які повернули його долю та кар’єру у новому напрямку. Він одружується з Ганною Грецькою, студенткою, майбутньою вчителькою. Молода пара оселилася на Шатилівці, звідки до місць навчання Борис добирався велосипедом.

Важким випробуванням для родини Гмирь стали страшні дні Голодомору 1932-1933 років, внаслідок якого померли батько та сестра співака. Дізнавшись про це, він терміново приїхав до Лебедина, врятувавши матір літром молока, який привіз із собою.

У своїх щоденниках, які Борис Гмиря почав вести у 1936 році він з особливою теплотою та ніжністю писав про свою матір.

Під час навчання в інституті Борис Гмиря брав активно участь у мистецькій самодіяльності, співав та навіть керував хором студентів. Згодом взяв участь у прослуховуванні до Харківської консерваторії. Члени приймальної комісії високо оцінили голос і виконання твору, але й були здивовані тим, що майбутній співак абсолютно не знав нотної грамоти.

Однак за унікальний вокальний талант, Бориса зараховують до класу відомого професора Павла Голубєва. Для студента зробили великий виняток, дозволивши навчатися одночасно у двох вишах — відповідне розпорядження на прохання викладачів консерваторії зробив особисто нарком освіти УРСР Микола Скрипник.

За рік навчання Борис стає одним з кращих студентів, а вже на третьому курсі він дебютує на сцені Харківського театру опери та балету, де й працює до закінчення з відзнакою консерваторії 1939 року.

На думку музикознавців, вже на той час він був чудовим та професійним співаком, тож невдовзі Борис Гмиря стає солістом Київського театру опери та балету імені Тараса Шевченка.

З перших виступів слухачів зачаровував його сильний, м’який, оксамитовий бас-кантанте найширшого діапазону, щирість та емоційність, висока виконавська культура та техніка. Його називали «королем опери», «Великим Борисом», співаком-філософом, а голос — басо- «абсолюто».

Окрім оперних партій, в широкому репертуарі видатного співака були понад три сотні українських пісень і романсів; кілька сотень творів західних класиків.

Свого часу Борис Гмиря став першим українським співаком, який виконав сольну програму з творів на слова Тараса Шевченка. Також він став першим виконавцем забороненого твору братів Лепких «Чуєш, брате мій». При кожному виконані він наполягав на оголошенні авторів — брати Лепкі, якщо ж конферансьє «забував», то оголошував сам.

«Його спів треба описувати віршами, бо Гмиря — неперевершений, осяйний поет звуків і камерного співу. Його променистий голос, який глибоко проникає в душу, облагороджував і поетизував усе, про що він оповідав» — зазначав видатний український диригент Веніамін Тольба.

Окрім музичної творчості, співак мав чимало різноманітних хобі: він добре ліпив і навіть брав участь у створенні свого бюста. Ще одним захопленням Борис Гмирі були переклади віршів творів з іноземних рідною мовою.

У вільний час артист також захоплювався риболовлею, полюванням, любив займатися автомобілем, розбирався в моторах. Але найбільшою його любов’ю залишалося музичне виконавство творів, що навіть через півстоліття після смерті видатного артиста залишається неперевершеним та еталонним.

Цікаво склалося й особисте життя видатного співака. Перша дружина Бориса Гмирі Анна Іванівна Грецька важко хворіла і померла у 1950 році. Своє друге кохання Борис Романович зустрів на відпочинку — жінка на ім’я Віра була фізіологом, її чоловік пропав безвісти у роки війни. Жили вони спокійно та мирно — він любив, як кохана готує, підтримував її під час написання наукових робіт, вона — відповідала за злагоду та тепло у домі.

1 серпня 1969 року, внаслідок серцевого нападу, Борис Гмиря раптово пішов з життя. Похований у Києві на Байковому цвинтарі.

В пам’ять про легендарного співака названа вулиця на столичних Осокорках.

Його дружина Віра Августівна пережила чоловіка на 27 років, доклавши максимум зусиль, щоб зберегти архів та музичну спадщину Бориса Гмирі.

Світова спільнота висловила співакові своє захоплення, коли у 1962 році внесла його ім’я до міжнародного довідника «Who is who?», а у 1992 році — до сотні найвідоміших українців за всю історію України.

Міжнародна організація ЮНЕСКО у своєму посланні від 11 вересня 2003 року до 100-річчя видатного українського вокаліста зазначила:

«Борис Гмиря відомий як „Борис Великий“ і його величний бас визнаний як унікальний феномен, що належить не лише Україні, а й культурі в цілому. Вокальна спадщина співака є неоціненним внеском у скарбницю світового виконавського мистецтва. Його філософські й епістолярні праці також становлять велику цінність для світової культури».

Тетяна АСАДЧЕВА

Джерело: «Вечірній Київ»

Музикознавиця Оля Лозинська і громадська діячка Ната Болібрух об'єдналися з метою збереження музичної спадщини та популяризації української класичної музики.

Вони заснували Українську фундацію класичної музики — організацію, яка заснована на мріях, талантах та невтомній праці, як кажуть засновниці. Журналісти Район.Культура дізналися про це з офіційної сторінки фундації.

Українська Фундація Класичної Музики створена задля збереження української музичної спадщини, популяризації класичної музики в Україні та закордоном, а також - задля всебічної підтримки українських виконавців та композиторів.

Їхня місія полягає в тому, щоб відкривати нові імена в сфері класичної музики та показувати вже відомих майстрів і їх твори в зовсім іншому світлі.

«Ми розкриємо нові глибини, що ховаються в кожній ноті. Однак наша місія не зупиняється лише на цьому. Ми маємо рішучість повернути те, що колись було позбавлено нас радянським союзом. Ми ставимо собі завдання відновити втрачену гордість і повагу до української класичної музичної спадщини, яка заслуговує на всесвітнє визнання», – кажуть в організації.

Джерело: kultura.rayon.in.ua

17 серпня у Міжнародному центрі культури і мистецтв (Алея Героїв Небесної Сотні, 1) у Києві відбудеться концерт "Національного камерного ансамблю "Київські солісти".

Диригент – Ігор Пучков

Солісти – Володимир Кисельов, Марта Стьопіна (скрипка), Святослав Боровик (віолончель), Дмитро Третяк (контрабас)

У програмі – твори Ж.Бізе , К.Дебюссі, Г. Форе, К. Сен-Санса, М. Равеля , Ж. Массне

П. Моріа , Л.Армстронга

КУПИТИ КВИТОК

12 серпня Kyiv Symphony Orchestra зіграє Симфонію №2 Левка Ревуцького та П'ятий концерт Людвіга ван Бетховена на одному з найбільших оркестрових фестивалей біля замку Grafenegg (Австрія), засновником та художнім керівником якого є піаніст.
Рудольф Бухбіндер понад півсторіччя співпрацює з видатними оркестрами та диригентами по всьому світу. Його інтерпретації Бетховена вважаються еталонними: зокрема, він понад 60 разів виконував 32 сонати композитора у 45 країнах.
Концерт відбудеться в акустичній залі Wolkentrum (“Хмарна Вежа”) — одній з найкращих у світі сцен просто неба в оточенні природного ландшафту та старовинного замку.
Виступ транслюватиме Національне телебачення та Національне радіо Австрії.
Рудольф Бухбіндер, рояль
Luigi Gaggero, диригент
▫️Людвіг ван Бетховен, Концерт для фортепіано та оркестра мі-бемоль мажор op.73
▫️Левко Ревуцький, Симфонія №2 мі-мажор op.12 (1927, перша редакція)

За інформацією офіційної сторінки Facebook Kyiv Symphony Orchestra

Львівська національна філармонія вшановує світлу пам’ять видатного українця, композитора, музикознавця й піаніста Олександра Козаренка, який відійшов у засвіти цього березня. 24 серпня йому виповнилося б 60 років. 22 серпня 2023 року відбудеться презентація науково-публіцистичного видання «Олександр Козаренко: Недочитана партитура життя… Спогади про митця» (концепція видання, упорядкування та редакція доктора мистецтвознавства, професора Ганни Карась; ідея видання та упорядкування — доктора філософії Романа Дзундзи. Івано-Франківськ : Фоліант, 2023). Крім презентації, подія вмістить ще дві складові: виставку фотопортретів та концертну частину, де твори Козаренка прозвучать у виконанні Ірини Ключковської та Мар’яни Самотос.

Модерувати зустріч-спомин про геніального митця буде генеральний директор Філармонії Володимир Сивохіп. З вітальним словом та оповіддю про видання виступлять Ганна Карась (доктор мистецтвознавства, професор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Заслужений працівник культури України, член НТШ, член Національної Спілки композиторів України, лауреат обласної премії ім. Д. Січинського,м. Івано-Франківськ) та Роман Дзундза (доктор філософії, диригент симфонічного оркестру Івано-Франківської обласної філармонії ім. Іри Маланюк, м. Івано-Франківськ).

Запрошені особливі гості-спікери:

Луців Юрій – симфонічний і оперний диригент, лауреат державної премії ім. Т. Г. Шевченка, народний артист України, професор Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка
Юзюк Іван – професор, народний артист України, завідувач кафедри хорового та оперно-симфонічного диригування Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка
Содомора Андрій – письменник, науковець, професор кафедри класичної філології Львівського національного університету імені Івана Франка
Курташ-Карп Юлія – поетеса
Фотовиставка Сергія Смірнова
Фотовиставка «60 епізодів життя композитора Олександра Козаренка» – це результат 24-річних фотозйомок для газет, журналів, обкладинок для компакт-дисків, а також відвідувань концертних виступів львівським фотохудожником Сергієм Смірновим. Перші кадри були зроблені у 1998 році на прем’єрі вистави для дітей «Пітер Пен» у театрі ім. М. Заньковецької, для якої Олександр Козаренко написав музику.

Завдяки редакційним завданням у львівських газетах «Високий замок» і «Тиждень», які постійно висвітлювали культурне та музичне життя міста в статтях журналістів Григорія Храмова, Галини Вдовиченко, Світлани Веселки та Галини Доможирової, фотокореспондент Сергій Смірнов документував події музичного середовища. Яскравим явищем була діяльність композитора, виконавця та педагога Олександра Володимировича Козаренка, якій зачаровував глядачів своєю майстерністю виконання фортепіанної музики у залах Львівської філармонії, консерваторії ім. Миколи Лисенка, музеї Соломії Крушельницької та на музичній кафедрі в університеті ім. Івана Франка.

Як розповідає фотограф, з часом у композитора з’явилась потреба у виданні і оформленні компакт-дисків з авторськими творами класичної музики. І тоді в пригоді стали фотографії з концертів за участю скрипальки, народної артистки України Лідії Шутко, піаніста Олега Криштальського та інших виконавців. Обкладинки для наступних музичних дисків вже фотографувалися окремо, з певною підготовкою одягу та настрою.

За рік до смерті композитор передзвонив фотографу і повідомив про те, що він загубив диск з фотографіями, який треба поновити. Фотограф зібрав всі зроблені ним фотографії Олександра Козаренка за 24 роки співпраці й віддав йому. Але…

Джерело: philharmonia.lviv.ua

Нещодавно виповнилось 152 роки з дня народження видатного українського фольклориста, композитора, літературознавця, засновника українського етнографічного музикознавства Філарета Михайловича Колесси. «Ніщо не може розірвати єдності народу, тому що його об’єднує в одне ціле історична традиція, тисячолітня єдина культура та її плоди – багата мова, величава народна поезія і пісня», – казав він.

СІМЕЙНІ ВИТОКИ

Філарет Колесса народився 17 липня 1871 року у селі Татарське (нині – Піщани Стрий­ського району Львівської області) в родині священника Михайла Колесси та Марії з роду Лаврінських. Слід зазначити, що родина мала багаті музичні традиції. Дядько Марії, Іван Лаврінський, був відомим українським композитором, педагогом і диригентом. Крім керівництва хором Львівської греко-католицької духовної семінарії, писав музику до вистав створеного в Галичині першого українського професійного театру.

За думкою експертів, Лаврінсьий є одним із співавторів нового українського композиторського стилю. Другий родич Марії – Модест Менцінський був співаком зі світовим ім’ям. Першу любов до народної пісні хлопцеві прищепила мати. До того ж його дитинство проходило у мальовничому селі Ходовичі, що на Прикарпатті, яке відрізнялось самобутнім фольклором: за словами Філарета, він захоплювався ним змалку.

Особливий вплив на музичні та фольклорні зацікавлення майбутнього етнографа мав старший брат Іван Колесса, автор збірника «Галицько-руські народні пісні з мелодіями». За його настановами Філарет активно збирав народну творчість, опрацьовував пісні для хору і вокальних ансамблів.

ПЕРІОДИ НАВЧАННЯ

Коли Філарету виповнилося сім років, під час пологів померла його мама, і батько лишився сам із п’ятьма дітьми на руках. Попри невеликі статки сільського священника, він зробив усе, щоб дати їм гідну освіту. Філарет Колесса навчався у Стрию, Відні та Львові.

Перебуваючи у 1882-1890 роках у Стрийській гімназії, він почав співати у хорі, яким на той час керував український композитор Остап Нижанківській. Під його впливом хлопець «вгризався» в історію та теорію музики, збирав пісні, опрацьовуючи їх для хору, і пробував писати власні композиції. Свої записи публікував у часописі «Народ». Тоді ж познайомився з роботами Миколи Лисенка і в 1896 році наважився надіслати знаному композиторові власні обробки українських пісень та щедрівок. Отримавши схвальну оцінку, ще більше впевнився у необхідності роботи в цьому напрямку.

Протягом 1891 року Колесса проходив навчання у Віденьській духовній семінарії, та врешті-решт зрозумів, що то не його покликання. У своїх спогадах розповідав, як разом із своїм другом Богданом Лепким потайки тікав із семінарії, щоб потрапити на концерти симфонічного оркестру або подивитись оперну виставу. У 1892 році Філарет Колесса вступив на філософський факультет Львівського університету, а по завершенню навчання понад 30 років викладав у гімназіях Стрия, Самбора, Львова, поєднуючи педагогічну працю з наукою.

ПОРИНУВ У НАУКУ

Починаючи з 1929 року, Філарет Михайлович повністю присвятив себе науковій праці. Він зблизився з Іваном Франком, що мало величезне значення для спрямування його поглядів та подальшої творчої діяльності. Упродовж багатьох років активно співпрацював з Іваном Франком, Миколою Лисенком, Володимиром Гнатюком, Климентом Квіткою, Лесею Українкою, Станіславом Людкевичем, Осипом Роздольськии, а також із закордонними колегами – Ільмарі Кроном, Робертом Ляхом, Матіашем Мурком і Ласло Лайтом. Ще у 1890 році у журналі «Народ» за сприяння Франка була опублікована перша етнографічна праця Колесси «Людові вірування на Підгір’ї в селі Ходовичах».

Чотирма роками поспіль він узяв участь в організації Етнографічного комітету. Завдяки Миколі Лисенку почав розвиватися як фольклорист і композитор. Свої відчуття з цього висловив у книзі «Спогади про Миколу Лисенка». У 1903 році опуб­лікував свої перші записи фольклору як музичні ілюстрації до книги Володимира Шухевича «Гуцульщина». Також записував мелодії Гуцульщини для скрипки та сопілки. Його першою великою фольклорною роботою стала «Ритміка українських народних пісень». Згодом її побачив Іван Франко та ініціював друк у «Записках наукового товариства ім. Шевченка».

ПОЛТАВСЬКІ ПОДОРОЖІ

У 1908 році Філарет Колесса взяв участь в експедиції Наддніпрянською Україною, яка була організована і профінансована Лесею Українкою та її чоловіком Климентом Квіткою. Його метою були запис і збереження традиційного українського кобзарського та лірницького репертуару. Обіцяючи фольклористу всебічну допомогу в роботі та організації побуту, Квітка писав: «Сі мелодії будуть записані або Вами, або ніким». Зі свого боку, Колесса попросив долучити до експедиції ще й збирача і дослідника української народної музики Осипа Роздольського. Слід зазначити, що урядовці не дали Філарету Михайловичу дозволу на поїздку Полтавщиною, тож він діяв на свій «страх і ризик».

У Миргороді йому допомагав художник і великий поціновувач кобзарських дум Опанас Сластіон. Саме він пере­конав Лесю Українку і Климента Квітку в необхідності скористатися фонографом для запису кобзарського співу, бо на папері можна записати мелодію і слова думи, але не манеру виконання кожного кобзаря і лірника. А ще – надав Колессі для роботи власний фонограф і організував роботу так, щоб вони самі приїжджали на запис, хоча декого все ж доводилося привозити «за 70 верстов».

Таким чином був зібраний унікальний «голосовий» матеріал, а етнографічна експедиція Філарета Колесси стала чи не першою серйозною спробою зібрати повноцінний музичний архів. Ознайомившись із роботою дослідника, Леся Українка писала: «Наша пісня, наша дума не вмре, не загине. Честь Вам і дяка за Ваші труди!».

«ОБ’ЄКТ» ПРОПАГАНДИ

У 1918 році Філарет Колесса отримав науковий ступінь доктора філології у Віденському університеті. Пізніше викладав українську словесність у Львові і Українському таємному університеті. 1938 рік відзначився пуб­лікацією фундаментальної праці «Українська усна словесність». Фактично це був перший посібник з історії українського фольклору як для навчальних закладів, так і для самонавчання.

У 1939 році на Галичину прийшла Радянська влада, зробивши Колессу одним з об’єктів своєї пропаганди. Він очолив кафедру фольклору та етнографії у Львівському університеті, а пізніше – Львівську філію Інституту українського фольклору та Львівський етнографічний музей. Вченого навіть обрали народним депутатом УРСР. Щоправда, за це йому довелося виконати певне замовлення партії: у 1945 році Філарет Михайлович став упорядником збірки «Фольклор Вітчизняної війни», в якому оспівувалися Червона армія, партизани і Сталін.

НАУКОВО-МУЗИЧНА СПАДЩИНА

Філарет Колесса належить до визнаних українських діячів, які зробили величезний внесок у ствердження української культури на тлі імперсько-радянської русифікації. Колесса дослідив ритміку українських народних пісень і затято доводив, що українська музика збереже свою оригінальність, опираючись на неповторні народні джерела. Наукові праці вченого, його виступи на міжнародних етнографічних з’їздах, конгресах сприяли пропаганді національної пісенної культури далеко за межами України.

Також Філарет Колесса зробив дуже багато в напрямку розробки наукової методики збирання та дослідження пісенного фольклору. Власне, вся його діяльність є ключем для історичної періодизації української фольклорної музики і для розуміння її еволюції. Твори Колесси й досі виконуються сучасними професійними та самодіяльними колективами і, безперечно, є цінною частиною української хорової спадщини.

Він пішов з життя 3 березня 1947 року і був похований у родинному гробівці на Личаківському кладовищі. Пам’ять вченого вшановано меморіальною табличкою, встановленою на будинку Наукового товариства ім. Шевченка на вулиці Винниченка, 24 у Львові. Його іменем названо вулиці у низці міст України; Львівське музично-педагогічне училище і кафедру української фольклористики у Львівському національному університеті ім. Івана Франка.

ПОЛІНА ДМИТРІЄВА
(ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ІНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛ)

Джерело: vesti.dp.ua

Співачка, керівник Заслуженого ансамблю пісні і танцю України ім. В. Міщенка “Лтава” Наталія Іванова представила Україну на міжнародному конкурсі імені Квітки Цісик у місті Прага та отримала “Золоту зірку” за перше місце.
Про це повідомили на фейсбук-сторінці Центру культури та дозвілля.

“Наталія Іванова – зразковий приклад таланту та пристрасної любові до музики. Пісні у її виконанні заворожують слухачів, надихають і дарують незабутні емоції! Ця перемога є заслуженою нагородою за роки праці та зразком наполегливості у здійсненні своєї мрії! Вітаємо пані Наталію з цією перемогою”, – йдеться у повідомленні.

Джерело: np.pl.ua

У вересні у Варшаві вже вдевʼяте пройдуть «Дні української музики», під час яких будуть представлені твори сучасних українських композиторів. Організаторами заходу є фонд Pro Musica Viva та його очільник польський та український композитор та диригент Роман Ревакович. Вже чверть століття фонд займається популяризацією української класичної музики в Польщі.

3, 5 та 10 вересня 2023 року у Варшаві відбудеться найбільша культурна подія у Польщі, яка представляє українську класичну музику – «Дні української музики». Організаторами фестивалю є фонд Pro Musica Viva, який цьогоріч відзначає 25-ліття своєї діяльності. Співзасновником (разом з Євою Самборською) та незмінним очільником фонду є польський і український композитор та диригент Роман Ревакович.

Фонд Pro Musica Viva постав 17 липня 1998 року у Варшаві. З того часу організація послідовно займається популяризацією польської класичної музики в Україні та української – у Польщі. Першою масштабною подією новоствореного фонду була організація у 1999 році у рамах фестивалю сучасної музики «Контрасти» у Львові виконання твору польського композитора Кшиштофа Пендерецького Credo. Саме тоді – у час активної співпраці Романа Реваковича з львівським музичним середовищем та представлення польської класичної музики і польських виконавців в Україні – у композитора виникла ідея організації подібних заходів у Польщі, де б польські слухачі могли познайомитись з українською музикою. Так виникла з’явилися «Дні української музики у Варшаві».

Перший фестиваль відбувся у польській столиці у грудні 1999 року. Тоді твори українських композиторів прозвучали в одному з найкращих варшавських концертних приміщень – у Концертній студії Польського радіо ім. Вітольда Лютославського. З того часу з короткими перервами фестиваль української класичної музики у Польщі відбувається до сьогодні. З 2019 року, коли «Дні української музики» було організовано впʼяте, фестиваль перейшов у режим щорічного заходу завдяки трирічним дотаціям від міста Варшава. У 2023 році польська столиця вкотре підтримала фестиваль, тому «Дні української музики» відбуватимуться також у 2024 та 2025 роках.

Цьогоріч 9-ті «Дні української музики у Варшаві» відбуваються за фінансової підтримки головних партнерів Фестивалю – Фонду Most the Most та Банку Господарства Крайового, а також Міста Варшава, польського Міністерства культури та національної спадщини у співпраці з Національним інститутом музики та танцю і Фонду MAGOVOX.

Партнерами Фестивалю є Товариство захисту авторських прав ZAiKS, ESTELL – естетична медицина та стоматологія, Об’єднання українців в Польщі, Фонд «Український Дім».

Програма фестивалю
3 вересня, 19:00 – Сольний концерт Kyiv Piano Duo
Місце проведення: Концертна студія Польського радіо ім. Вітольда Лютославського (вул. Модзелевського, 59 / Modzelewskiego 59).

Виконавці: Kyiv Piano Duo – фортепіанний дует у складі Олександра Зайцева та Дмитра Таванеця.

У програмі:
Євген Станкович – «Прадавні гірські танці Верховини»;
Золтан Алмаші – «Карпатська пісня»;
Євген Оркін – «Im Zwergenland» («У країні гномів»), «Rosa de Barcelona» з циклу «Мозаїки»;
Олег Безбородько – «Фанфари та фуга»;
Богдан Сегін – «Ru-um-bambar»;
Михайло Швед – «Відзвуки»;
Мирослав Скорик – «Сумний блюз», «Канкан зі старої грамофонної плити»;
Геннадій Ляшенко – «І дзвону дивного звучання, і тріпотіння листя на вітру…»;
Ігор Щербаков – «Баркарола»;
Богдана Фроляк – «Сюїта in C: Intrada – Romanza – Toccata – Nocturne»;
Костянтин Віленський – «Танок диявола».

5 вересня, 19:00 – хоровий концерт Wrocław Baroque Ensemble
Місце проведення: Концертна студія Польського радіо ім. Вітольда Лютославського (вул. Модзелевського, 59 / Modzelewskiego 59)

Виконавці: Wrocław Baroque Ensemble – ансамбль, що спеціалізується на історичному виконанні, зосереджуючись на відкритті маловідомого репертуару з Центральної Європи. Виконує переважно музику польського ренесансу та бароко, від камерних композицій до ораторій і кантат. Wrocław Baroque Ensemble був заснований у 2012 році Анджеєм Косендяком і від самого початку діє під його мистецьким керівництвом.

У програмі: Микола Дилецький (бл. 1630 – бл. 1690) – український музичний теоретик, композитор – «Реквіяльна літургія» для 8-голосного хору та «Воскресний канон» для 8-голосного хору.

10 вересня, 18:00 – симфонічний концерт
Місце проведення: Атріум офісної будівлі SENATOR (вул. Бєлянська, 12 / Bielańska 12).

Виконавці: Ігор Лещишин (США) – гобой, вокальний секстет proMODERN та симфонічний оркестр Вроцлавської філармонії Narodowe Forum Muzyki.
Диригент – Роман Ревакович.

У програмі:
Богдана Фроляк – Концерт для гобоя з оркестром (прем’єра);
Олена Ільницька – «До перемоги» для вокального секстету та оркестру (прем’єра).

Квитки на концерти будуть доступні на сайті Bilety24.

Більше про «Дні української музики у Варшаві» за посиланням.

Джерело: Збруч, пресматеріали