Український композитор, хоровий диригент, священник УГКЦ, громадський діяч, автор музики державного гімну України «Ще не вмерла Україна».
Біографія
Народився на Надсянні в родині греко-католицького священника.
Коли Михайлові виповнилося 10 років, помер батько, а мати, вдруге вийшовши заміж, офіційно відмовилася від батьківських прав. Ним і його молодшим братом Володиславом опікувався їхній далекий родич — перемиський владика Іван Снігурський — один з найяскравіших діячів УГКЦ. 1828 року Владика Снігурський заснував при перемишльській катедрі ГКЦ хор, згодом музичну школу, в яких співав і навчався Михайло.
На Великдень наступного 1829 року хор Перемишльської єпархії з великим успіхом дебютував в урочистому богослужінні, на якому Вербицький разом з Іваном Лаврівським виступили як солісти. Побачивши такий блискучий результат, Іван Снігурський запросив із Чехії кваліфікованого диригента й композитора Алоїза Нанке (Alojis Nanke), у якого Вербицький отримав ґрунтовну музичну освіту, зокрема, з композиції. Вчителями також були, зокрема, чехи Вінцент Серсаві (Vincent Sersavi) та Франтішек Лоренц (Franz Lorenz).
Важливе значення для формування Вербицького як композитора мав репертуар перемишльського хору, в якому були твори віденських класиків Йозефа Гайдна, Вольфганга Моцарта, Людвіга Бетховена, твори композиторів «золотої доби» української музики — Максима Березовського та Дмитра Бортнянського. Духовні концерти Дмитра Бортнянського найбільше вплинули на музику Західної України та світогляд Вербицького зокрема. Тоді в церквах панувало одноголосся (самолівка) та двоголосся (єрусалимка), а творчість Дмитра Бортнянського представила високопрофесійне багатоголосся.
Згодом вступив до Львівської духовної семінарії. Михайла двічі виключали з семінарії через «веселі пісні, гру на гітарі, запізнення на ранкові молитви». Втретє припинив навчання через перший шлюб і необхідність утримувати сім'ю.
Заняття музикою не перервалися: молодий семінарист керував хором навчального закладу, опанував гру на гітарі, яка супроводжувала його протягом усього життя. Численні твори, перекладені або створені ним для гітари, здобули широку популярність у галицькому домашньому музикуванні. До нашого часу збереглося створене ним «Поученіє Хітари», яке стало першим таким посібником в Україні.
У другій половині 1840-х років звернувся до релігійної музики. У цей період написав повну Літургію для мішаного хору (1847), яка і сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України. Окрім Літургії, він створює знамениту «Ангел вопіяше» та ін. церковні композиції.
Коли наприкінці 1840-х років у Галичині налагодилося активне театральне життя, Вербицький одразу заходився писати музичні номери до українських театральних вистав. П'єси, які ставили на театральних сценах Львова й Галичини, здебільшого були перекладами як з української драматургії та літератури, так і з польської, французької та австро-німецької. Музика в цих п'єсах відігравала дуже важливу роль, вносячи у вистави яскравий емоційний елемент, також наближувала чужомовні сюжети до українського колориту. Тому навіть досить посередні п'єси завдяки музиці Вербицького здобували велику популярність. Він написав музику до понад 20 вистав. У цей час створив музику до вистав «Верховинці» Юзефа Коженьовського, «Жовнір-чарівник» (за Квіткою-Основ'яненком), «Козак і охотник» Івана Анталовича-Вітошинського, «Проциха» Рудольфа Моха та інних.
Але політичні події повернулися так, що 1848—1849 роки стали початком і завершенням першого етапу відродження українського театру, тож протягом кількох років Вербицький не писав музики до п'єс.
У 1849 році у Перемишлі організували театральний гурток. Вербицький писав музику до вистав і виступав як актор. У цей час написав музику на текст Івана Гушалевича «Мир вам, браття, всі приносим». Цей твір Головна Руська Рада визначила гімном Галичини під час «Весни народів» 1848—1849 років.
Церква в Млинах
Складні життєві обставини відтягнули його висвячення на священника, тому тільки 1850 року закінчив Львівську семінарію та отримав ієрейські свячення. Кілька років Вербицькому доводилося переїздити з однієї сільської парохії на іншу.
Першою парафією отця була парафія в селі Завадів Яворівського району Львівської області з 1850 по 1852 роки. Окрім цього в нього за даний період народились діти: дочка Маруся, яка померла малою та похована в Завадові, та син Михайло. У 2012 році віднайшли церковну реєстрову книгу, в якій є записи зроблені його рукою: про народження, вінчання і смерть парафіян за 1852 рік. Також знайшли Євангеліє цього періоду, старі фелони, свічники, ікони й інші сакральні речі. Пошук цих речей здійснили при підготовці виставки до 200-літнього ювілею священника.
За розпорядженням о. Й. Лозинського (тодішнього намісника Яворівського повіту) в травні 1852 року був переведений на парафію с. Залужжя Яворівського повіту, де служив по серпень 1853 року.
З 1853 по 1856 рік він був адміністратором каплиці на горі в селі Стрілках Старосамбірського району на Львівщині. Каплиця 1792 року не збереглася, але на її місці нині стоїть церква святого Євстахія, яка належить до пам'яток місцевого значення. Про те, що в храмі служив отець Михайло Вербицький, вказує меморіальна дошка. Під горою була дерев'яна плебанія, де він колись жив. Але вона також не збереглася — на її місці в 1902 році збудували іншу. Його іменем названа місцева школа, і ось уже п'ятнадцять років у Стрілках відбуваються фестивалі духовної музики імені отця Михайла Вербицького, на які приїжджають найкращі церковні й шкільні хори району та області.
1856 року він осів у селі Млини (тоді Ярославського повіту), де прожив решту свого життя.
1860-ті роки — з відкриттям у Львові театру «Руська Бесіда» композитор знову звернувся до жанру співогри. Для цього театру Вербицький написав побутову мелодраму «Підгіряни», одну з найпопулярніших п'єс композитора, згодом «В людях ангел, не жена, вдома з мужем сатана», «Сільські пленіпотенти», «Простачку» та ін.
Гімн України
Дата створення пісні «Ще не вмерла Україна» залишається наразі дискусійною. Тривалий час вважалося, що вона була створена у 1862—1863 рр. — але без відповідних наукових аргументів. Текст Павла Чубинського у Галичині вперше був опублікований у грудневому числі часопису «Мета», який фактично вийшов близько 15 січня 1864 року. Ймовірно, це надихнуло о. Михайла (або йому було замовлено перемишльською «Громадою») написати патріотичну пісню. Хоча, не виключено, що Вербицький скористався наддніпрянською публікацією тексту. Після опублікування в часописі «Мета» пісня «Ще не вмерла Україна» набула великої популярності серед свідомої молоді Галичини.
Перше виконання твору «Ще не вмерла Україна» як Гімну відбулося 10 березня 1865 року в Перемишлі як завершальний номер концерту, присвяченому Тарасові Шевченку, диригував Анатоль Вахнянин.
Останні роки життя
В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були священики-композитори Віктор Матюк і Порфирій Бажанський. Помер у селі Млинах (тепер на території Підкарпатського воєводства Польщі) від раку язика.
Родина
Був двічі одруженим, двічі овдовів. Перша дружина — австрійка Барбара Сенер, померла через рік після одруження. Син — Іван (1839—1890), професор історії, директор Бродівської гімназії.
Друга дружина померла передчасно. Мали сина Андрія.
Вшанування пам'яті
Поштова марка Укрпошти, 2015
У с. Млини, поряд із кордоном, на нині польській землі біля старовинної, із 1740 року, дерев‘яної церкви Покрови Пречистої Богородиці (гарно відреставрованої, яка служить храмом місцевим римо-католикам) стоїть скромний пам‘ятник на могилі автора мелодії українського національного і Державного Гімну композитора отця Михайла Вербицького. І аж 12 квітня 2005 року за участю Президента України Віктора Ющенка посвячено пантеон над могилою о. Вербицького в с. Млини, будівництво якого ініційовано та здійснено під керівництвом Степана Лукашика.
Могила Михайла Вербицького у Млинах
Громада міста Яворова на Львівщині встановила Михайлові Вербицькому пам‘ятник і назвала його іменем музичну школу та вулицю. Є вулиця його імені також у Львові.
У червні 2013 року завершився Всеукраїнський конкурс на найкращу концептуальну ідею пам'ятника Михайлові Вербицькому, що був оголошений Львівським регіональним суспільно-культурним товариством «Надсяння». На конкурс надійшов 21 проект. Перемогу здобув проект творчого колективу скульпторів Андрія та Володимира Сухорських і архітектора Володимира Стасюка. Пам'ятник встановили 28 грудня 2015 року в Львові, у сквері на розі вулиць Бандери, Вербицького та Чупринки.
27 лютого 2015 року депутати Тернопільської міської ради прийняли рішення про присвоєння комунальній установі — музичній школі № 2 імені Михайла Вербицького.
З нагоди 200-ліття від дня народження композитора, 4 березня 2015 року, численні делегації з України взяли участь в урочистих заходах, проведених представниками української громади Польщі на цвинтарі в с. Млинах Підкарпатського воєводства, де поховано М. Вербицького, та в Перемишлі. Напередодні, 28 лютого, в с. Явірнику Руському Перемишльського повіту відкрили меморіальну таблицю на дзвіниці храму, в якому парохував о. Михайло.
20 травня 2016 року в Броварах з'явилась вулиця, названа на честь Михайла Вербицького.
15 грудня 2022 року у Органному залі Львова відкрили найбільший у світі класичний портрет українського композитора - автора музики українського Гімну Михайла Вербицького. Автором портрету є львівський художник Гліб Рахманін.
Список творів
Оперети, водевілі, мелодрами, музика до історичних п'єс:
«Верховинці», лібр. М. Устияновича за п'єсою Ю. Коженьовського «Karpaccy górale» у 2-х діях
«Козак і охотник», переробка І. Вітошинського п'єси А. Коцебу «Kozak und Freiwilliges»
«Жовнір-чарівник», за водевілем І. Котляревського «Москаль-чарівник», в 1-й дії
«Запропащений котик», в 1-й дії
«Гриць Мазниця», переробка І. Наумовича комедії Ж. Б. Мольєра «Georg Danden»
«Проциха, або Поллета часом придасться», комедіо-опера у 3-х діях, переробка Ю.Желехівського з польс. п'єси І.Танського «Plotka się czasem przyda» (всі 1849)
«Підгіряни», лібр. І. Гушалевича, в 3-х діях (1864, надруковано фортепіано переклад В. Матюка, 1877)
«Школяр на мандрівці», переробка В.Лозинським (Лозовським) польс. п'єси «Przyblęda» («Приблуда»)
«Галя», переробка В.Лозинським (Лозовським) франц. п'єси «Ketty», в 2-х діях
«В людях ангел не жона, вдома з мужом сатана», переробка з франц., в 3-х діях
«13-й жених, або Мрії перед весіллям», переробка з нім., в 1-й дії
«Не до любви» («Не до любові»), лібр. К. Шаповала, в 2-х діях
«Буанаротті, або застиджена зависть», комедіо-драма Г. Якимовича в 3-х діях
«Федько Острожський», п'єса О. Огоновського в 5-и діях
«Настя», драма В. Ільницького, в 1-й дії (всі 1866)
«Сільські пленіпотенти», лібр. І. Гушалевича, в 3-х діях (1867—69, прем'єра 1879)
«От тобі і скарб», п'єса Г. Квітки-Основ'яненка, в 1-й дії (1867)
«Чорноморський побит на Кубані», п'єса Я. Кухаренка, в 3-х діях (1867)
«Рожа», переробка з франц., в 1-й дії
«І гроші нінащо, як розум ледащо», переробка з франц. (1867)
«Простачка», в 1-й дії (1870)
«Вузькі черевики», переробка з франц. А. Стечинського, в 1-й дії (1867—69)
Симфонії-увертюри:
Ре мажор (№ 1), вступ до «Верховинців» (1848—50)
Соль мажор
До мажор — ля мінор — До мажор (1848—50, копія під заголовком «Симфонія II»)
ля мінор — мі мінор — Ля мажор (1848—50, III А)
Сі-бемоль мажор — Соль мажор (1863, № 4)
мі мінор — Соль мажор (1865, № 5)
соль мінор — Mi-бемоль мажор [1865, копія під заголовком «VI симфонія» опубл. за ред. Д. Січинського у видавництві «Станіславського Бояна» (див. "Боян Станіславський'), 1905]
фа мінор — Фа мажор (1865, в автографі назв. «Симфонія VI)
ля мінор — Ля мажор (1865, № 7)
увертюри до оперет „Не до любові“ (1866), «Чорноморський побит» (1867), «Простачка» (1870)
Полонези Мі мажор, До мажор (1849, антракт до «Верховинців»), варіації, марші, вальси для гітари
Церковні хори:
Літургія для мішаного хору (1847), варіант для чоловічого хору (1865)
зб. „Духовні твори“. — К., 2004
рукоп. копії — „Ангел вопіяше“
„Буди ім'я Господнє“
„Милость мира“
„Тебе поєм“
„Отче наш“ — для мішаного хору (надруковано у зб.: Кипріян І. Партитура співів церковних і світських. — Перемишль, 1882)
„Вічная пам'ять“
„Господи, помилуй“ — для чоловічого хору (надруковано у зб.: Похоронні пісні. — Л., 1912)
„Єдин Свят — хваліте!“ — для мішаного хору (надруковано у зб.: Охримович і. Літургійні пісні. — Л., 1927, зош. 25, ч. 6): «Христос воскрес» (т. зв. «Велике», надруковано у зб.: Пісні церковні з різних авторів, переложені на женьський хор о. Виктором Матюком. — Л., 1894)
„Тебе поєм“
„Христос воскрес“ — для чоловічого хору (автографи)
Чоловічі хори a cappella
на сл. В. Шашкевича — «Заспів» («Ой ви, мої співаночки», опубл. у зб.: Вербицький М. Чотиригласник. — Л., 1882, Кобзар. — Л» 1885)
«Лілея-воля»
«На пароході»
«Прощанє» («Квіти мої веснянії», опубл. там само)
«Сиві очі» (опубл. у перекладенні на міш. хор у зб.: Боян. — Л., 1884, Кобзар)
«Бувало, а нині» («Малим бувало я сідаю», автограф, 1869)
«Думка» («Ой зазуле, зазуленько», опубл. у зб.: Вербицький М. Чотириголосник)
«Жаль» («Коб мої рани знали», опубл. у названих зб.: Боян, Кобзар)
«Нинішня пісня» (опубл. у зб.: Вербицький М. Чотиригласник)
«Цвітка молить» («Раз мотилька голубила», опубл. у зб.: Кобзар)
«Сльози» («У зеленім бірку соловій заводить»)
«Весна»
на сл. І. Гушалевича — «Вдовець» («Возьму я си сопілоньку», опубл. у зб.: Кобзар)
«До зорі» (там само)
«Згадка» (там само)
«Куди ти пливеш»
«Похорони»
«Хто за нами, Бог за ним»
жовнірський цикл: 1-а ч. — «Бувай здорова» («Ах, вже остання хвиля розлуки»)
2-а ч. — «Бог милосердний»
3-я ч. — «Битва»
4-а ч. — «По битві» («Все утихло»)
на сл. інших авторів — «На погибель» («Дай, дівчино нам шампана» (на сл. В. Стебельського, автограф 1869, опубл. у зб.: Вербицький М. Чотиригласник)
«Поклін» («Гей на горі на високій», на сл. Ю. Федьковича, 1866, опубліковано у зб.: Боян)
«Ще не вмерла Україна» (на сл. П. Чубинського, опубл. у зб.: Кобзар)
«Завіщанє» («Заповіт», на сл. Т. Шевченка, для подвійного хору, соло і супр. орк., 1868, опубл. у Львові 1877 із супроводом фортепіано)
Солоспіви, вокальні ансамблі
«Плач вдовиці», на сл. Ант. Лужецького, з супроводом фортепіано (опубл.: Плач вдовиці. — Перемишль, 1853, авторство сумнівне)
«Отдайте мі покой душі»
«Погулянка» («Ой дана, моя дана»)
«Щасливий супруг» (всі 3 із супроводом гітари, автографи у рукоп. зб.: Quitarre, № 16)
«Не чужого ми бажаєм», сл. В. Шашкевича, дует для тенора й баритона із супроводом фортепіано (опубл. у вид.: Бібліотека музикальна. — Л., 1886. — Вип. 6).
