Василь Сліпак (1974-2016) – український оперний співак (бас-баритон), соліст Паризької національної опери, волонтер, учасник бойових дій під час війни на Сході України, позивний “Міф”.
Народився у Львові. Все його життя було пов’язане зі співом. Дев’ятирічним хлопчиком він прийшов до Львівської державної академічної хорової капели “Дударик” і співав там до 1994 року. Виступав на провідних концертних майданчиках як України, так і світу (Національна опера України, Національна філармонія, Карнегі-Хол, собор Паризької Богоматері концертні зали Канади, Італії Голландії, Бельгії, Швейцарії, Прибалтики).
Потім закінчив Львівську консерваторію. Ще під час навчання брав участь у багатьох музичних конкурсах та проектах. У 1997 році успішно пройшов конкурсне випробування на вступ до складу Паризької національної опери. Його голос дав змогу почати успішну сольну кар’єру у Франції та Європі.
Майже двадцять років Василь Сліпак прожив за кордоном. Свої останні концерти співак дав 25-27 травня 2016 року у храмі Святої Трійці в м. Ліоні (Франція). Найулюбленішою арією Василя була партія Мефістофеля в опері Шарля Гуно “Фауст”. Саме звідси з’явився і позивний “Міф”, з яким Василь Сліпак воював на передовій. Але його улюбленою піснею була ніжна і лірична “Місяць на небі…”
Співак уславився волонтерською діяльністю, численними справами в царині доброчинності. Ще на початку 90-х, відразу після проголошення незалежності, Василь Сліпак із братом Орестом були серед перших, які долучилися до руху “Віра і світло”, солідаризуючись з людьми з особливими потребами.
Під час Революції Гідності мав контракт в Опері, і не міг вилетіли до Києва. Втім, став активним учасником усього, що відбувалося в діаспорі: підтримав Паризький Євромайдан, постійно відправляв на Майдан передачі з гуманітарною допомогою, збирав гроші, влаштовував благодійні концерти.
Коли на Донбасі почалася війна, створив благодійну організацію “Fraternité Ukrainienne/Українське братство”, допомагав українським захисникам, познайомився із вояками Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”, згодом сам долучився до них.
“Я пропустив Майдан, але війну не пропущу”, – сказав Василь.
Він не пропустив війни, так само, як вона не пропустила його. Він тричі був на фронті. Уперше поїхав туди у травні 2015 року. Воював у Пісках у районі Донецького аеропорту. Брав участь у боях за Авдіївку у складі 1-ї окремої штурмової роти 7-го окремого батальйону Добровольчого українського корпусу. Повернувся пораненим.
Вдруге поїхав на фронт у вересні 2015 року, у Водяне, на лінію зіткнення, у жовтні повернувся до Парижа. В червні 2016 року знову поїхав на Донбас. Планував залишитися там на півроку. Але 29 червня 2016 року загинув у бою від кулі ворожого снайпера.
30 червня 2016 року Василь Сліпак був нагороджений Орденом “За мужність” I ст.(посмертно) – за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові.
Водночас він став першим Героєм України серед добровольців. Похований на Алеї героїв Личаківського кладовища Львова. Вже навіть після смерті Василь послужив поштовхом для змін в нашій державі: після його загибелі в Україні було прийнято відповідне законодавство, що стосувалося добровольців, яких прирівняли до воїнів Збройних Сил.
Нещодавно українські документалісти Леонід Кантер та Іван Ясній зняли фільм “Міф”, присвячений життєвому шляху Василя Сліпака. Прем’єра фільму відбудеться у Києві 25 січня 2018 року.
Більш детально на Wikipedia
