Володи́мир Фе́дорович Шинкару́к (19 серпня 1954 року, с. Вчорайше, Ружинський район, Житомирщина — 6 грудня 2014) — український поет, прозаїк, композитор, бард-виконавець. Професор Житомирського державного університету імені Івана Франка. Почесний громадянин Житомира. Батько Ірини Шинкарук, молодший брат Бориса Шинкарука.
Володимир Шинкарук народився 19 серпня 1954 року в селі Вчорайшому Ружинського району Житомирської області в родині медиків. У період хрущовського «укрупнення районів» Шинкаруки переїхали в Хмельницьку область: у 1958–1962 роках вони мешкали в селищі міського типу Теофіполь, а 1962–1966 роках — у місті Красилів.
1967 року родина Шинкаруків повернулася в Житомирську область і оселилася в селищі Червоному Андрушівського району.
1971 року Володимир Шинкарук закінчив Червоненську середню школу і став працювати завідувачем клубу Червоненського цукрового комбінату. У 1972–1976 роках навчався на філологічному факультеті Житомирського педагогічного інституту, після закінчення якого залишився викладати на кафедрі російської та зарубіжної літератури. Служив у війську, навчався в аспірантурі Київського державного педагогічного інституту імені Максима Горького (науковий керівник професор Іван Крук).
Працював на посадах асистента, старшого викладача, доцента, професора Житомирського державного університету імені Івана Франка, а також в Київському національному університеті культури та мистецтв (2000–2002). Його наукові інтереси лежать у сфері історії літератури та мистецтва, літературного краєзнавства. Він — автор біобібліографічного довідника «Літературна Житомирщина» (1993), навчальних посібників з грифом Міністерства освіти і науки України «Давня література. Практикум» (2003, у співавторстві з П.Білоусом), «Українська література. ХІ — XVIII ст. Практикум» (2006, у співавторстві з П.Білоусом), більш як шістьох десятків наукових статей.
Постійно поєднує науково-педагогічну діяльність з концертними виступами. Як автор і виконавець є переможцем багатьох музичних фестивалів і конкурсів, виступав з концертами у Польщі, Словаччині, Угорщині, Німеччині, Франції, США. Записав і видав два магнітних альбоми «Дім для душі» (Coll. 1, 1998), «Дім для душі» (Coll. 2, 2001); компакт-диски «Дім для душі» (2002) та «Колір тиші» (2007), «Перекоти-НЕБО» (2009), «Шестиструнний дощ» (2010), "Прислухаюсь до серця" (2013), "Дороже крови" (2013).
Шинкарук також член Національної спілки письменників України. Він автор збірок поезій та пісень: «Moderato синіх сутінків» (1994), «На відстані ночі» (1996), «Перелітні дощі» (1999), «Перехрестя розлук» (2004), «Колискова для осені» (2009), "У затінку сонця" (2012), збірок прози «Оповідання» (2003), «Нестандартний підхід» (2006), книжки поезії та прози «На два життя одразу» (2010), роману «Тренер» (2011). Переклав українською мовою поетичну п’єсу Карло Гоцци «Король-олень» (поставлена в Житомирському академічному музично-драматичному театрі імені І.Кочерги в 2011 році режисерем П.Авраменком), п’єсу Біла Маноффа «Сич і кішечка», (поставлена у народному театрі Житомирського музичного училища ім. В.Косенка режисером Г.Артеменком у 2011 році), трагікомедію Г.Горіна "Чума на ваші дві родини".
Виховав цілу плеяду відомих науковців, журналістів та митців, серед яких Юрій Кот, Сергій Кудімов, Наталія Мосійчук, Ірина Антонович, заслужена артистка України Ірина Шинкарук.
Почесний громадянин міста Житомира (2011). Лауреат обласної комсомольської премії імені Миколи Шпака (1986), Всеукраїнської премії імені І.Огієнка (2008), володар І премії Всеукраїнського літературного конкурсу «Коронація слова» в номінації «Пісенні тексти про кохання» (2010).
У присвяченому Шинкаруку розділі книги «Мистецький олімп України», який називається «Мабуть, сьогодні в Україні немає універсальнішого артиста», наводиться цитата відомого українського психолога Олександра Музики:
«Ми підсвідомо тягнемось до таланту і потаємно заздримо йому. А він завжди здивований тим, що ми не можемо так яскраво переживати, так безоглядно радіти й так повноцінно жити. Його вражає, що ми не обов'язкові, що лінуємося вчитися, що ми не творчі, що у нас все — колись чи потім, що ми не живемо реальним життям, а плекаємо самозаспокійливі ілюзії. Він подивований, але все одно іде до нас, бо хоче, щоб і ми відчули незмірну радість творчості. Він знає, що радість творчості множиться від кількості людей, які живуть нею одночасно. …Він живе так, як ми хотіли б жити. У нас не виходить, бо ми — ліниві, бо ми — незібрані, бо ми — мрійники. А він — творець, тому повнокровно, повно і яскраво живе для нас!»
Державні нагороди
почесне звання «Заслужений працівник культури України» (1991);
орден «За заслуги» ІІІ ст. (2009).
Праці
ЛІТЕРАТУРНА ТВОРЧІСТЬ. Збірки поезій: Moderato синіх сутінків — Житомир, Авжеж, 1994. — 40 с. Рецензія: Косичук В. Модерато синіх сутінок // Прес-форум (Житомир). — 1994. — 15 липня. На відстані ночі — Житомир, Авжеж, 1996. — 42 с. Рецензія: Єршов В. До вічного — через очищення // Авжеж! — Кн. XXVIII. — № 32. 1996. — С. — 12-13 (28-29). Перелітні дощі — Житомир, Авжеж, 1999. — 68 с. Рецензія: Лецкін М. Віч-на-віч із собою // Лецкін М. Я інших не сповідую знамен. — Житомир, 2004. — С. 53-58. Перехрестя розлук — Житомир: Волинь, 2004. — 172 с. Колискова для осені — Житомир: Полісся, 2009. — 124 с. У затінку сонця - Житомир: Полісся, 2012. - 272 с.
Збірки прози: Оповідання — Житомир: ОП Житомирська облдрукарня, 2003. — 48 с. Нестандартний підхід — Житомир: ОП Житомирська облдрукарня, 2006. — 128 с. Тренер / Роман — К.: Ніка-прінт, 2011. — 128 с. Збірка поезії та прози: На два життя одразу — Житомир: Полісся, 2010. — 168 с. Рецензія: Мостовий Ю. Двоєдність // Голос України — 2010, № 73 (4823). — 23 квітня, с.8. Мостовий Ю. Поетично-прозовий мікс з гумористичним відтінком // Друг читача, 2010, № 14.
МУЗИЧНА ТВОРЧІСТЬ. Аудіо альбоми: Дім для душі. Coll. 1. — К.: Музика на всі смаки, 1998. Дім для душі. Coll. 2. — К.: Музика на всі смаки, 2001.
Компакт-диски: Дім для душі — К.: Караван СД, 2002. Колір тиші — К.: Укрмюзік, 2008. Перекоти-НЕБО — К.: Укрмюзік, 2009. Шестиструнний дощ — К.: Укрмюзік, 2010 Прислухаюсь до серця - Тернопіль, ГроЛіс, 20013, Дороже крови - Тернопіль, ГроЛіс, 2013..
