Леонід Пилипович Савранський (28 квітня 1876, Таганча — 11 вересня 1966, Москва) — артист опери (ліріко-драматчний баритон), оперети, концертний співак та вокальний педагог. Народний артист РРФСР (з 1934 року). Чоловік співачки Л. Ставровської.
Біографія
Народився 16 (28 квітня) 1876 року містечку Таганчі Канівського повіту Київської губернії (нині Канівського району Черкаської області) в родині землеміра. З восьми років жив у Києві. У 1894–1899 роках отримав освіту в Київському університеті (факультет природознавства) і до 1902 року працював бухгалтером у Державному банку. Будучи студентом, співав у хорі. У 1900–1903 роках навчався співу в Київському музичному училищі (клас М. Зотової).
Дебютував на оперній сцені в Києві в 1902 році в партіях Євгенія Онєгіна (однойменної опери П. Чайковського) і Януша («Галька» С. Монюшка). У 1903–1908 роках співав в оперних театрах Білостока, Іркутська, Житомира, Кишинева, Києва, Одеси (італійська опера, 1906), Петербурга (1907, разом з М. Баттістіні, Т. Руффо, Л. Кавальєрі), Харкова, Казані (1909), Ростова-на-Дону, Катеринослава, Риги, Гельсінгфорса (нині Гельсінкі). У 1907 році дебютував в партії Демона (однойменної опери А. Рубінштейна) на сцені петербурзького Маріїнського театру (у трупу не був прийнятий).
У 1908–1912 роках співав на сцені петербурзького Народного будинку. У 1912–1946 роках (з перервою в кілька років: у 1919 році був переведений в трупу Петроградського Маріїнського театру) соліст московського Большого театру (дебютував в партії Валентина — «Фауст» Ш. Гуно). Часто гастролював: у Кисловодську (1909), Рибінську, Харкові (1916), Нижньому Новгороді і в інших містах.
У 1946 році викладав спів у Військовій академії імені М. В. Фрунзе, у 1948–1954 роках — у Московській консерваторії (з 1952 року професор), пізніше працював з молодими співаками в художній самодіяльності.
Серед його учнів: В. Я. Агафонов, Б. Артиков, І. К. Архипова, С. Д. Козак (1945–1950), Ж. Палаєва.
Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора (1937, 1951).
Помер 11 вересня 1966 року в Москві.
Творчість
Леонід Савранський володів рівним, звучним, виразний голос красивого «яскравого металевого» тембру, з легкістю долав теситурні труднощі. Виконання відрізнялося емоційною експресією, яка виявлялася також і в пластичному малюнку образу. За словами самого артиста, володіння пластикою йому дала робота в опереті. Спочатку виступав у ліричних, потім переважно в драматисних партіях, в яких найбільш повно розкрилося його дарування актора і співака. Репертуар налічував 90 партій.
Перший виконавець партій:
Корнилія Яковлєва («Степан Разін» П. Тріодіна, 1925);
Бориса Годунова (однойменній опері М. Мусоргського; редакція і інструментування Миколи Римського-Корсакова та М. М. Іпполітова-Іванова, 1927);
в Петербурзі — Олексія Олександровича Кареніна («Анна Кареніна» Е. І. Гранеллі, 1912);
в московському Большому театрі:
Гонца («Казка про царя Салтана» М. Римського-Корсакова, 1913);
Григорія Грязного («Царська наречена» М. Римського-Корсакова, 1916);
Скарпіа («Тоска» Джакомо Пуччіні, 1930).
Найкращі партії:
Григорія Грязного («Царська наречена» М. Римського-Корсакова);
Борис Годунов (однойменна опера М. Мусоргського);
Князь Ігор (одноїменна опера О. Бородіна);
Кирило Троєкуров («Дубровський» Е. Направника);
Мизгирь («Снігуронька» М. Римського-Корсакова);
Василь Леонтійович Кочубей («Мазепа» П. Чайковського, з 1917 року);
Амонасро («Аїда» Джузеппе Верді);
Ріголетто (однойменна опера Джузеппе Верді);
Скарпіа («Тоска» Джакомо Пуччіні).
Другі партії:
Руслан («Руслан і Людмила» М. Глінки);
Рангоні («Борис Годунов» М. Мусоргського);
Шакловитого («Хованщина» М. Мусоргського);
Федір Поярок («Сказання про невидимий град Китеж і діву Февронію» М. Римського-Корсакова, 1926);
Князь Єлецький («Пікова дама» П. Чайковського);
Граф Томський («Пікова дама» П. Чайковського);
Ебн-Хакіа («Іоланта» П. Чайковського);
Сін-Сін-Гу/Трактирщик («Син мандарина» Ц. Кюї);
Алеко (однойменна опера С. В. Рахманінова);
Йоганн («Оле з Нордланда» М. Іпполітова-Іванова, 1928);
Ескамільо («Кармен» Ж. Бізе, 1922);
Альберт («Вертер» Ж. Массне);
Фігаро («Севільський цирульник» Дж. Россіні);
Жорж Жермон («Травіата» Джузеппе Верді);
Яго («Отелло» Джузеппе Верді);
Скарпіа («Тоска» Дж. Пуччіні);
Тоніо та Сільвіо («Паяци» Р. Леонкавалло);
Тельрамунд («Лоенгрін» Р. Вагнера, 1923);
Свенгалі («Трільбі» О. Юрасовского).
Партнери: К. Є. Антарова, О. В. Богданович, Д. Головін, К. Г. Держинська, А. Й. Добровольська, Є. Ю. Євгеньєва, Б. Євлахов, Є. Ждановський, Г. Жуковська, Н. Є. Калиновська-Доктор, О. К. Катульська, І. С. Козловський, М. С. Куржиямський, В. М. Лубенцов, М. К. Максаков, М. Максакова, О. Матова, О. Г. Мосін, А. В. Нежданова, П. М. Норцов, Н. А. Обухова, М. М. Озеров, О. Окунєва, О. Р. Павлова, В. Р. Петров, Ф. Петрова, О. Пирогов, О. А. Подольська, Г. Ф. Стравінський, М. Феррарі, М. М. Фігнер, Н. С. Ханаєв, П. І. Цесевич, Ф. І. Шаляпін, Ф. Ф. Ернст, С. Юдін.
Співав під керівництвом М. С. Голованова, Е. І. Гранеллі, М. М. Іпполітова-Іванова, Е. А. Купера, Ф. В. Оцепа (1914), А. М. Пазовського (1924), В. Савича, В. І. Сука, Л. П. Штейнберга. Співпрацював з режисером В. А. Лосським.
Багато виступав в концертах (у тому числі перед робітниками на фабриках і заводах). У камерному репертуарі співака були твори зарубіжних, російських композиторів і народні пісні.
Записувався на грамплатівки (14 творів) у Петербурзі («Грамофон», 1905, 1907; «Фаворит», 1910; РАОГ, 1912).
