Іва́н Дем'я́нович Рубча́к (7 березня 1874, Калуш, Івано-Франківська область — 11 травня 1952, Львів) — український співак-бас і актор галицьких театрів. Чоловік Рубчакової Катерини, батько актрис Ярослави, Ольги і Надії Рубчаківних, тесть Гната Юри.
Виступав у складі театрів товариства «Руська Бесіда» у Львові (1894—1914), згодом у «Тернопільських Театральних Вечорах», у Новому Львівському Театрі, Театрі Начальної Команди УГА та театрі Червоної Укр. Гал. Армії (1920), у різних трупах Галичини й Карпатської України (1921—1939, зокрема, «Театрі рев'ю та оперети» Богдана Сарамаґи[2]), Українському драматичному театрі імені Лесі Українки (1939—1941), Львівському оперному театрі (1941—1944) і в Театрі ім. Марії Заньковецької (1944—1952).
Заслужений артист УРСР (1945), лауреат Сталінської премії (1950). Депутат Народних Зборів Західної України (1939).
Похований на Личаківському цвинтарі у Львові поряд з Соломією Крушельницькою.
Життєвий шлях
У Калуші добре знали родину Рубчаків. Сім'я кравця Дем'яна і Єфрозинії була багатодітною. У ній росло 15 дітей: 9 хлопців і 6 дівчат, одна зі сестер — Климентина — теж була акторкою. Щоб утримувати велику сім'ю, батько з раннього ранку і до ночі займався шевством, а мати поралася біля хати чи працювала у полі. Іван був 4-ю дитиною. Ніхто і не підозрював, що він стане співаком.
В дитинстві вирізнявся сильним голосом і добрим слухом. Під час навчання у школі з 12 років співав у шкільному хорі. Під впливом аматорських вистав у Народному домі у молодого Рубчака з'явилося палке захоплення сценою. «Я змалечку полюбив вистави і сцену»,— писав пізніше у споминах Іван Рубчак.
Після закінчення школи у Калуші вступив у Станіславську гімназію, де навчання велося польською мовою. Тут із погордою ставилися до українців — Іван учився, незважаючи на насмішки. Під час вакацій співав у калуському хорі «Ранньої Зорі», грав у аматорських виставах.
Після закінчення гімназії у 1893 році перед Іваном Рубчаком відкрилася нагода вступу до духовної семінарії. До цього спонукав і батько — але хлопець відмовився. Цього ж року став керівником самодіяльного хору в Калуші.
Мрія Рубчака про театр змогла здійснитися 1894 року, коли до Станіслава приїхав на гастролі український театр. Із декількох десятків претендентів комісія прийняла двох: Йосипа Стадника (у майбутньому — відомого діяча театру) та Івана Рубчака. Так 20-літнім юнаком Іван став на дорогу актора і співака.
Про творчість Рубчака
У 1894—1914 виступав (спочатку як хорист, пізніше виконував і провідні партії) у Львівському українському театрі товариства «Руська бесіда». Співу навчався у М. Косака в музично-драматичній школі при театрі. Спершу Івану Рубчаку доручали епізодичні ролі: селянина у «Рябині» Івана Франка, присяжного в «Утраченому щасті» Дениса Лукіяновича. У 1895 році один із рецензентів «Діла» зауважує, що «хорошим басовим голосом виділяється молодий актор Рубчак…».
Знаменитий Іван Карась — перша велика сценічна робота Рубчака і коронна роль усього його аматорського життя (у ролі Карася Рубчак мав понад 1200 виступів). Рецензент опери Гулака-Артемовського, показаної у Львові 1903 року, відзначав: «Перше місце, розуміється, мусимо віддати панові І. Рубчаку. Його сильний голос… в ролі Карася виходить артистично…». Також Рубчак відзначався неабиякими комедійними здібностями.
У 1896—1897 рр. Іван Рубчак перебував на службі в австрійській армії.
Наприкінці 1897 року Рубчак повернувся на сцену. В інформації про концерт українського театру у Бережанах оголошувалося: «Вечір розпочався „Завіщанням“ Вербицького з баритоновим соло, що прекрасно відспівав І. Рубчак… Публіка вітала сердечно його поворот з війська на сцену і оплескувала артиста щедро…».
Першим виконав в Ужгороді партію Максима («Відьма» Я. Ярославенко). Виступав як камерний співак. З особливим талантом виконував твори М. Лисенка та українські народні пісні. Брав участь в концертах, присвячених Т. Шевченка, І. Франка, виступав в оперетах та драматичних спектаклях.
Іван Рубчак стає відомим й іншими ролями: зокрема, козака Кабиці з оперети Миколи Лисенка «Чорноморці», Виборного з «Наталки Полтавки», Кандзюби зі «Сватання на Гончарівці», Жупана з «Циганського барона» Йоганна Штрауса. "Він у всіх ролях добрий і до всяких штук придатний… Крім артистичної вдачі, п. Рубчак посідає… тепле у народній справі віддане серце… Жартун. Друзі називали Івана просто «наш Рубцьо…»,— писав один із рецензентів.
До пам'ятних подій у тодішньому житті галицького театру належать і його гастролі по великій Україні: 1902 року — у Кам'янці-Подільському, 1903 року — у Жмеринці (Вінниччина) і Житомирі.
Автор статті про виступи театру у Бучачі на Тернопільщині восени 1906 року писав: «Межи мужчинами у театрі, що дає вистави у нас, перше місце належиться І. Рубчакові; є це досконалий артист, яким не повстидалася б жодна сцена…».
Водночас Рубчак виступав і в драматичному репертуарі: зокрема, ролі Савки («Сто тисяч» Івана Карпенка-Карого), Протасія («Мартин Боруля» того ж автора), Колія («Маруся Богуславка» Михайла Старицького).
Із початком Першої світової війни 1914 року Галичину захопили російські війська. На той час театр перебував у Тернополі. У один із вересневих днів глядачами були кубанські козаки, адже їхній полковник попросив дати виставу — щось із класики. Керівництво театру вирішило: буде «Невольник» (у головній ролі бандуриста Недобитого — Іван Рубчак).
Пізніше Іван Дем'янович згадував: «Невольник» був у розпалі, далі пісня «Про Україну» і тоді я нагадав, що в залі — хоч козаки з Кубані, але то у складі російської армії. Що робити, адже пісня в Росії — заборонена. Не було часу для роздумів. І я заспівав «про Україну, волю, та її героїв…». Дивлюсь, а в кубанців потекли із очей сльози. І особливо у полковника… Закінчив спів словами: «…і Україні, Боже, волю подай». Вистава закінчилась. На сцену, за навісу, піднявся полковник, потис мою правицю: «Дай Боже, щоб здійснилося!».
В 1918—19 рр. був організатором «Українського театра» та «Нового Львівського театра». Пізніше виступав до 1939 р. в українських труппах (Галичина, Закарпаття). В 1939—41 актор Українського драматичного театру ім. Л. Українки (Львів), в 1944—52 — Львівського театру ім. М. Заньковецкої. Жоден український актор не здобув такої популярності і любові найширших кіл шанувальників українського театру, як Рубчак. Володимир Блавацький писав: «Дуже рельєфною фігурою в ансамблі коссаківських акторів був, мабуть, найпопулярніший з галицьких акторів Іван Рубчак. Це особлива і своєрідна акторська індивідуальність. Великий голос, не використаний як слід через відсутність технічного вишколення, безумовно, великий акторський талант, не розвинений ширше через недостачу глибшої освіти і в зв'язку з загальною вбогістю тодішнього українського театру… Рубчак може грати якусь ролю погано, може співати свою партію (особливо тепер, коли він уже досягає до сімдесятки) не зовсім правильно, а все ж таки глядачі захоплені ним. Бували випадки, що цю саму ролю дублював з Рубчаком інший досвідчений і дуже добрий артист і грав її, і співав краще, а все ж таки глядачі воліли Рубчака. Не можна цього пояснити тільки сентиментом нашого глядача до особи старого корифея сцени, бо це саме явище помітив я й у чужинців… Причиною цього є той, Богом даний, величезний чар появи Рубчака на сцені. Він став уже в мистецьких колах легендарною постаттю».
Оперові й опереткові партії
Карась («Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського)
Ґірей («Роксоляна» Д.Січинського)
Кардинал де Броні («Жидівка» Ж.Галеві)
Кецал («Продана наречена» Б.Сметани)
Зевс («Орфей у пеклі» Ж.Оффенбаха)
Кальман Жупан («Циганський барон» Й.Штравса) та ін.
Рубчак користався великою популярністю в комічних та характерних ролях:
Хома («Ой, не ходи, Грицю» М.Старицького)
Омелько, Терешко, Ліхтаренко («Мартин Боруля», «Суєта», «Хазяїн» І. Карпенка-Карого) та інші.
