Микола Андрійович Рославець (нар. 4 січня 1881, Сураж, Чернігівська губернія — пом. 23 серпня 1944, Москва) — український композитор, скрипаль. Також музичний критик і громадський діяч.
Народився 24 грудня 1880 р. с.с. (4 січня 1881) в м. Сураж на Чернігівщині (сучасна Брянська обл.). Його професійна підготовка почалась в 1890-і роках в Курську, в музичних класах Російського музичного товариства.
У 1901 він виїхав в Москву. Там він в 1901 (або 1902) р. вступив до консерваторії і закінчив її по класу композиції О. Ільїнського та С. Василенка та клас скрипки Івана Гржималі в 1912 р. з Великою срібною медаллю.
Рославець відразу ввійшов в музичний світ як серйозний художник, і проявив себе як авангардист із авангардистів в той час, коли революційні ідеї композиторів «лівої» орієнтації ще тільки почали народжуватись в умах їх творців. Він починаючи з 1913 р. впевнено заявив про себе як зрілий, глибоко мислячий майстер з власним стилем і оригінальною композиторською технікою.
Творчість
Інтенсивна інтелектуальна робота з весни 1912 по весну 1913 р. дала свої плоди — один за одним з'являлись в 1910-і рр. його твори: вокальний цикл «Сумні пейзажі» по П. Верлену (1913), Перший струнний квартет (1913), симфонічна поема «В часи новолуння» (1913), «Ноктюрн» для арфи, гобоя, двох альтів і віолончелі (1913), «Три…» і «Чотири твори для голосу і фортепіано» (1913–1914), Перша скрипкова (1913), Перша і друга фортепіанні сонати (1914, 1916) і багато других композиції, переважно в камерному жанрі.
Суть новації Рославця полягала в створенні особливої системи висотної організації музики — техніки синтетакорду (дванадцятитонової серійності). Приблизно в той самий час різними шляхами дійшли з однієї сторони Є. Голишев, І. Стравінський, М. Обухов, І. Вишнеградський, а з другої сторони (і значно пізніше) — композитори нововіденської школи А. Веберн, А. Шенберґ, А. Берґ на Заході. Заклавши основи нової композиторської техніки вони зробили переворот в музичному розумінні.
Рославець і Україна
До цього часу існують розбіжності відносно місця народження Рославця, яке в різних виданнях указується по різному. Так іноді вказується село Козаричі, сучасного Гордіївського району Брянської області, сам Рославець у своїй автобіографії місцем народження указував «глухе напівукраїнське, напівбілоруське містечко Душатин колишньої Чернігівської губернії» (тепер у Суразькому районі Брянщини). На Душатин, як місце народження Рославця, вказує і радянська «Музична енциклопедія». Сучасна дослідниця М. М. Лобанова зазначає, що Рославець у радянські роки змушений був приховувати своє справжнє походження, і таким чином наведені їм в автобіографії дані не є правдивими, і справжнім місцем його народження є Сураж. Але, в будь-якому разі достойменно, що народився Микола Рославець на Стародубщині, території колишньої української Гетьманщини, яка є зараз частиною Брянської області Росії.
У своїй «Автобіографії» Рославець зазначав, що до дванадцяти років він «виконував відповідні віку селянські роботи: допомагав старшим у полі, на сінокосі, в саду, пас худобу (особливо любив водити коней "у нічне")». В роду Рославця було багато умільців-самоучок — музикантів та скрипалів. Під впливом рідного дядька вже у віці 7-8 років Микола закохався у скрипку та вивчився грати на ній на слух. З 1893-го року він уже заробляє на життя власною працею – наймається на службу в дрібні канцелярії, їде в Україну, але скрізь, де можливо, намагається здобути кращу музичну освіту, беручи, наприклад, у Конотопі уроки у «весільного» скрипаля-єврея. У Курську йому пощастило потрапити у музичні класи Російського Музичного Товариства, після закінчення яких у 1901-му році він їде до Москви, де поступає до консерваторії. По класу композиції у консерваторії він навчається у Олександра Ільїнського та Сергія Василенка, а клас скрипки йому викладає І. Гржималі. 1912-го року Рославець закінчує консерваторію з Великою срібною медаллю.
В Україну Рославець повертається 1921-го року, і потрапляє до Харкова (тодішньої української столиці), де займає посаду ректора та професора Харківського музичного інституту, і одночасно завідує відділом художнього виховання Народного комісаріату освіти УРСР. Рославець створює вокально-інструментальний цикл на слова Тараса Шевченка, покладає на музику його «Заповіт», але водночас не відмовляється й від тенденцій західноєвропейського мистецтва, пропагуючи в Радянському Союзі творчість так званих «нововіденців» - А. Веберна, А. Шьонберґа, та А. Берґа. Разом з ними Микола Рославець робить справжній переворот у тогочасному музичному розумінні, закладаючи основи нової композиторської техніки. Суть новації Рославця полягала у створенні особливої системи висотної організації музики — дванадцятитонової серійності. Музичні твори Рославця цієї пори - симфонічна поема «Людина і море» по Ш. Бодлеру (1921), П’ять прелюдій для фортепіано (1921-1922), симфонічна поема «Кінець світу» по П. Лафаргу (1922), П’ята соната для фортепіано (1923), Друга соната для віолончелі та фортепіано (1924), Перший скрипковий концерт (1925) і багато інших камерних творів змусили писати про нього в найавторитетніших музичних виданнях того часу: «майстерність, технічна досконалість у виконанні, надзвичайна переконаність автора у своїх принципах – все це висунуло тепер його в перші ряди композиторів СРСР».
Але залізна завіса потрохи вже затуляла від громадян Радянської держави шлях на Захід. В Україні стало важко отримувати нову інформацію про музичне життя у Європі, тож 1923-го року Микола Рославець знову перебирається до Москви, де все-таки існувала якась можливість залишатися у курсі тих подій, що відбуваються на Заході. Тим не менш, вважає Рославця «своїм» і сучасна Україна, згадуючи про нього у численних виданнях як про «українського та російського композитора, скрипаля, музичного критика і діяча».
Твори
Симфонія c-moll (1910-і рр..); Kompositor International (Mainz) 51585
«У години Молодого місяця» («В часы Новолуния»), симфонічна поема (1912-1913); SCHOTT ED 8107
«Небо та Земля», містерія по Байрону (1912)
Струнний квартет № 1 (1913); SCHOTT ED 8126
Соната для скрипки та фортепіано № 1 (1913)
Три етюди для фортепіано (1914); SCHOTT ED 7907
Соната для фортепіано № 1 (1914); SCHOTT ED 7941
Соната для фортепіано № 2 (1916); SCHOTT ED 8391
Соната для скрипки та фортепіано № 2 (1917); SCHOTT ED 8043
П'ять прелюдій для фортепіано (1919 — 1922); SCHOTT ED 7907
Струнний квартет № 3 (1920); SCHOTT ED 8127
Фортепіанне тріо № 2 (1920); SCHOTT ED 8059
Соната для скрипки та фортепіано № 4 1920); SCHOTT ED 8044
Фортепіанне тріо № 3 (1921); SCHOTT ED 8035
Соната для віолончелі та фортепіано № 1 (1921); SCHOTT ED 8038
«Людина та море», симфонічна поема за Бодлером (1921); втрачена
«Роздум» («Раздумье»), для віолончелі та фортепіано (1921)
Симфонія в чотирьох частинах (імовірно, Симфонія № 1) (1922); фрагменти партитури
Соната для віолончелі та фортепіано № 2 (1922); SCHOTT ED 8039
Соната для фортепіано № 5 (1923); SCHOTT ED 8392
Концерт для скрипки та оркестру № 1 (1925); SCHOTT ED 7823 (партитура); SCHOTT ED 7824 (клавір)
Камерна симфонія (незавершена, 1926, відома у вільній версії А. М. Раскатова)
Соната для альта та фортепіано № 1 (1926); SCHOTT ED 8177
«Жовтень» («Октябрь»), кантата (1927)
Фортепіанне тріо № 4 (1927); SCHOTT ED 8036
Соната для скрипки та фортепіано № 6 (1930-і рр..); SCHOTT ED 8431
Соната для альта та фортепіано № 2 (1930-і рр..); SCHOTT ED 8178
«Маслянка» («Пахта» Хлопок), балет-пантоміма (1931 — 1932)
«Узбекистан», симфонічна поема (1932); збереглися фрагменти
Камерна симфонія для 18 виконавців (в 4 частинах, 1934 — 1935); Kompositor International (Mainz) 51581
Концерт для скрипки та оркестру № 2 (1936); Kompositor International (Mainz) 52700
Струнний квартет № 5 (1941);SCHOTT ED 8128
24 прелюдії для скрипки та фортепіано (1941 — 1942); SCHOTT ED 7940
