Український співак (баритон). Козак Сосницької сотні Чернігівського полку. Дійсний статський радник при Петербурзькому дворі Росії. Дід Анни Керн, якій російський лірик Олександр Пушкін присвятив сентиментальний вірш «Я помню чудное мгновенье…».
Життєпис
Батько — козак Федір Полторацький, оселився у сотенному місті Сосниця Чернігівського полку Гетьманщини і прийняв сан священика православної церкви. У часи гетьмана Данила Апостола 17(28) квітня 1729 у його сім'ї народився син Марко. Хлопець ріс тямущим та допитливим, і батько визначив його в «латинську школу» Чернігова, в якій той провчився чотири роки.
Потім його навчання продовжилося в стінах Києво-Могилянської академії. З дитинства Марко мав гарний голос і, будучи студентом, співав в академічному хорі. У 1744 голос Марка почув граф Олексій Розумовський, що супроводжував імператрицю Єлизавету Петрівну в її поїздці Україною.
1745 Марко Полторацький попрощався зі своїми київськими товаришами і «визначився» в Санкт-Петербург для співочої служби в хорі при імператорському дворі. Кар'єра Марка складалася вдало, невдовзі він був призначений «уставником» придворного хору. Марка Полторацького невдовзі направляють в Італію для вдосконалення вокальної майстерності. Там він здобуває репутацію яскравого оперного співака.
1750 — зарахований до Петербурзької італійської оперної трупи (першим серед українських артистів, сценічний псевдонім «Марко Портурацький»).
1753 — регент придворної співочої капели (Санкт-Петербург). З іменними указами імператриці неодноразово їздив відбирати найкращі голоси в Україну. У реєстрі «малих півчих» від 30 жовтня 1760 року, яких він відібрав, прослухавши церковні, монастирські, шкільні та інші хори в Гетьманських полках, був записаний і Дмитро Бортнянський, 9 років від роду, — син козака Глухівської сотні Ніжинського полку.
1754 — полковник.
1746—1762 рр. — співак і регент (1753) придворного хору, з 1763 — директор придворної співочої капели (Санкт-Петербург), водночас 1750—1770 рр. — соліст Італійської опери. Учнями його були: М. Березовський, Д.Бортнянський, К. Давидов.
1763 — указом Катерини приведений до дворянського звання.
1790 — у селі Красному Старицького повіту Тверської губернії Марком Федоровичем Полторацьким була побудована Преображенська церква (освячена в 1803 році). Чин дійсного статського радника був наданий Полторацкому в 1791 році. Чин «дійсного статського радника» відносився до категорії вищих державних чинів (4-у класу) і прирівнювався до армійського «генерал-майор» або придворного «камергер».
У 1740-х роках маєток Грузини Новоторжського повіту Тверської губернії став належати Марку Полторацькому і був перетворений в одну з найбагатших садиб Тверської губернії. До XXI століття в маєтку збереглися: головний будинок з флігелем, службовий корпус, кузня, льох, валунний міст, Пейзажний парк, кам'яні житлові селянські будинки (21 будинок).
Помер у Петербурзі. Похований на Лазаревському цвинтарі Олександро-Невської лаври.
Родина
Був одружений з Агафоклією Олександрівною (при народженні Шишкова, з дворян). У сім'ї було 22 дітей. Найвідоміші нащадки:
Дмитро — відомий кіннозаводчик
Віра (дружина Олександра Вонлярлярського)
Сергій — бібліограф і письменник
Федір
Костянтин — генерал-лейтенант, учасник воєн з Наполеоном, Ярославський губернатор
Єгор
Олександр — керівник Петербурзького монетного двору
Олександр
Михайло
Петро
Анна Керн
Єлизавета (також знайома Пушкіна)
Павло
Олександр
Володимир — російський генерал, картограф, Семипалатинський губернатор, учасник Туркестанських походів
Олексій
Ганна (дружина Івана Раллі)
Єлизавета (дружина Олексія Миколайовича Оленина)
Олексій — тверський губернський предводитель дворянства, з 1823 року одружений з Варварою Дмитрівною Кисельовою, сестрою графа П. Д. Кисельова
Володимир — генерал-майор, учасник Кавказьких і Туркестанських походів і російсько-турецької війни 1877—1878 рр.
Варвара (дружина Дмитра Борисовича Мертваго)
Агафоклея (дружина Олександра Сухарєва)
Пам'ять
Ім'я Марка Федоровича Полторацького присвоєне районній дитячій музичній школі у Сосниці. В 2011 на фасаді школи з'явилася пам'ятна дошка.
