Український радянський диригент. Народний артист Казахської РСР (з 1943 року), Народний артист УРСР (з 1947 року).
Біографія
Народився 2 (14 лютого) 1892 року у Варшаві, де його батько служив полковником інженерних військ. Після смерті батька в 1905 році повернувся з матір'ю в Тифліс, де у 1910–1914 роках навчався в Тифліському музичному училищі, закінчив Тифліську консерваторію за класами композиції та співу (одночасно).
Диригент та зав. музичною частиною театрів в м Тифлісі (1914-18), Баку (1919-22), Ташкенті (1923), Казані (1924-27), Баку (1928-29), Владивостоці (1930), Свердловську (1931-33), Єревані (1934), Горькому (1935), одночасно професор музичних вузів в Баку, Свердловську, Єревані, Києві; художній керівник та головний диригент Театра опери та балету Казахської РСР (1941/42-1943). Диригент Великого Театру в Москві (1947-48), Головний диригент Державного Великого театра опери та балету Беларусі (1948-50), професор Мінської консерваторії.
З 1936 року (з перервою) — в Київському театрі опери і балету (з 1950 року — головний диригент та художній керівник). В 1944–1947 роках був головним диригентом Харківського театру опери та балету. З 1936 року — викладач, з 1941 року — професор Київської консерваторії.
Працював з такими видатними українськими співаками, як Б. Гмиря, М. Гришко, П. Белінник, Є. Чавдар, Л. Руденко, Ж. Любимова, М. Литвиненко-Вольгемут, І. Паторжинський та інші.
Могила Володимира Пірадова
Жив у Києві. Помер 20 квітня 1954 року. Похований на Байковому кладовищі.
Дочка — Народна артистка України Безано-Пірадова Елеонора Володимирівна.
Постанови
Поставив опери:
«Розлом» В. Фемеліді (1932);
«Даїсі» З. Паліашвілі (1938),
«Іван Сусанін» М. Глінки (1939);
«Наймичка» М. Вериківського (1944);
«Богдан Хмельницький» К. Данькевича (1953, перше виконання).
