Український композитор і поет-перекладач. Дід актора Вадима Левицького.
Життєпис
Народився у селі Неменка (тепер Іллінецького району Вінницької області).
Навчався у Київській духовній семінарії.
1856 року закінчив Афінський університет (філософський і богословський факультети), пізніше — здобув ступені магістра наук.
Після повернення на батьківщину викладав російську і грецьку мови у навчальних закладах Петербурга (1857–60), Одеси (з 1860), Ананьєва (з 1855, тепер Одеська область), Бердянська (1888–90).
З 1880 року жив у Ворошилівці (тепер Тиврівського району Вінницької області).
Помер 4 березня 1896 року в селі Ворошилівка на Вінниччині, де гостював у своєї доньки. Там і похований.
Творчість
Збирав та здійснював обробку українських народних пісень («Байда», «Ой, гук, мати, гук»), писав музичні твори, організовував музичні колективи і керував ними. 1875 року Ніщинський створив музичну картину «Вечорниці», як вставну сцену до вистави «Назар Стодоля» Т. Шевченка (вперше виконана в цьому ж році артистичним гуртком М. Кропивницького у Єлисаветграді). Широковідомим став чоловічий хор з «Вечорниць» — «Закувала та сива зозуля».
Ніщинський підтримував зв'язки з відомими українськими культурними і громадськими діячами М. Лисенком, М. Кропивницьким, І. Карпенком-Карим, П. Саксаганським, А. Желябовим та ін.
Ніщинський перекладав на українську мову твори античних класиків («Антігону» Софокла, 1883; «Одіссею» Гомера, 1889, 1892; 6 пісень з «Іліади» Гомера, 1902–03), а також переклав на грецьку мову «Слово о полку Ігоревім» (1881).
Автор підручника з грецької граматики та розвідок про грецьку музику.
Пам'ять
У Києві з 1957 року є вулиця Петра Ніщинського.
У Вінниці вулиця Петра Ніщинського.
В Іллінці вулиця Ніщинського.
В Одесі вулиця Композитора Ніщинського.
