Ге́нріх Гу́ставович Нейга́уз (30 березня (12 квітня) 1888, Єлисаветград — 10 жовтня 1964, Москва) — український радянський піаніст, педагог, публіцист і музично-суспільний діяч німецького походження.
Життєпис
Генріх Густавович Нейгауз народився 12 квітня 1888 року в місті Єлисаветграді (нині — Кропивницький) в німецькій сім'ї. Його батько, Густав Нейгауз, також піаніст, після закінчення консерваторії в Кельні переїхав з Німеччини спочатку до Росії, а згодом в Єлисаветград, де став фундатором місцевої музичної школи; його мати, Марцеліна Нейгауз (нар. Блуменфельд), приходилася сестрою композитора, піаніста та диригента Фелікса Блуменфельда, відомих музикантів Сіґізмунда та Станіслава Блуменфельдів. Родина Блуменфельд мала австрійські єврейські коріння.
Початкову музичну освіту Генріх одержав у свого батька. В 1904 році, по закінченні гімназії в 16-річному віці Генріх Нейгауз дебютував з великим успіхом як виконавець в Дортмунді, після чого здійснив тривале концертне турне Німеччиною, Австрією та Італією — як він вважав, вже як готовий піаніст-віртуоз. Разом з піаністом Ельманом він виконав гарну програму складену з творів Шопена. Однак у Відні він познайомився з піаністом і композитором Леопольдом Годовським, відомим своїм музичним перфекціонізмом. Під впливом Годовського Нейгауз збагнув, що хоч музичний талант і є природний дар, але здатність до музичних інтерпретацій потребує важкої праці.
Після штудії в Л. Годовського в Берліні, Нейгауз вивчав теорію композиції під керівництвом учня Танєєва професора П. Ф. Юона. Пізніше поступив у Віденську академію музики в школу вищої майстерності, яку закінчив на відмінно.
Після повернення на батьківщину Нейгауз здав екстерном у Петроградській консерваторії іспити і у 1916 році почав свою педагогічну діяльність у Тбілісі. Повернувшись в Єлисаветград, працював у місцевому відділі народної освіти. Разом із своїм троюрідним братом, відомим польським композитором К. Шимановським він організує камерне товариство, читає лекції, пропагує найкращі зразки класичної музики.
У 1920 році Нейгауз — професор Київської консерваторії, а від 1922 року починається його творча діяльність у Московській консерваторії.
Помер Генріх Густавович Нейгауз 10 жовтня 1964 року в Москві.
Творчість
Продовжуючи і розвиваючи традиції фортепіанного мистецтва Нейгауз створив школу, пов'язану з високими досягненнями піанізму. Визнана в усьому світі, піаністична школа Нейгазуа знайшла своє продовження у творчості його учнів — С. Ріхтера, Е. Гілельса, Я. Зака, І. Зетеля, Є. Малініна, О. Насєдкіна, Л. Наумова, В. Кастельского, В. Крайнєва, О. Ейдельмана, В. Воскобойникова, Т. Гутмана, А. Гінзбурга, С. Могилевської, Н. Усубової і багатьох інших музикантів.
Виконавча діяльність Г. Нейгауза ввійшла в скарбницю музичного мистецтва. У його репертуарі була майже вся художня фортепіанна література від Баха до наших сучасників. Піаніст був незмінним другом багатьох композиторів і першим виконавцем цілого ряду творів. Величезна ерудиція Нейгауза при великій особистій чарівності завжди залучала до артиста молодь. Концертні зали, класи, аудиторії, у яких Генріх Густавович виступав, завжди були переповнені.
Нейгаузу належать блискучі статті і нариси про музику. Широкою популярністю користується його талановита книга «Про мистецтво фортепіанної гри».
У рідному для Нейгауза Кропивницькому його іменем названо вулицю, а на розташованому на ній будинку, де він народився, встановлено меморіальну дошку. Від 1981 року в місті працює Музей Генріха Нейгауза. 12.04.2013 року за ініціативою Кіровоградського музичного училища встановлено погруддя юному Г. Г. Нейгаузу.
Сім'я
син — Станіслав Генріхович Нейгауз (1927—1980) — радянський піаніст і педагог
онук — Генрі Нейгауз (1961—2017) — радянський і ізраїльський піаніст і публіцист
