«Київська камерата» під орудою диригента Віктора Плоскіни (до речі, вперше!) об’єднає в одному концерті твори німецького класика Йоганнеса Брамса, рідко виконуваного у нас аргентинського композитора ХХ століття Альберто Гінастери та сучасного українського композитора Золтана Алмаші.

Маестро Віктор Плоскіна: «Зараз хтось може сидіти та сушити мозок, а чому той чи той композитор написав щось незвичне, як от, наприклад, Серенада № 1 ре мажор Йоганнеса Брамса, яку ми виконаємо з Національним ансамблем солістів «Київська камера та». Але трохи розібравшись, стає зрозуміло, що життя є життя й композитор, зазвичай, просто мав обмежені можливості. Той самий Брамс: не мав на той час повноцінних можливостей для виконання – написав Серенаду для нонету. Цей твір став його музичною лабораторією, в якій він готувався до написання власної симфонічної музики. Люблю Брамса – це великий композитор, винахідник, що творив дива, і згадана «Серенада» – яскравий тому доказ.

Мій дорогий Золтан Алмаші має глибоку австро-угорську-закарпатську традицію, настільки масштабну, що і сам того не усвідомлює. Я взагалі не міг зрозуміти, яким чином він поєднує гобой та віолончель, а тепер ми граємо Кончерто гроссо № 3 для гобоя і віолончелі з оркестром цього видатного композитора.

Що ж стосується Концерту для струнних аргентинського авангардиста, неофольклориста, космополіта і одного з яскравих представників «культурної дипломатії» в музиці, – Альберто Гінастера, це музика – суцільне бажання, пристрасть, чорний гіркий шоколад та терпке вино, почуття, як кажуть, на розрив аорти. Чесно скажу: якби я не диригував цією програмою, із задоволенням прийшов би сам на цей концерт».

Центром програми стане Concerto grosso Золтана Алмаші для гобоя й віолончелі, де солістами виступлять Уляна Макєєва та автор твору.

«Цей твір я написав у 2001 році, – розповідає композитор. – На той час я вже закріпився у складі «Київської камерати», і відчув себе Вівальді, або Гайдном. Я, звісно, жартую, але доля правди в цьому є – я писав в основному для «Камерати», виходячи з особливостей цього колективу. Звернення до жанру concerto grosso було дуже логічним. Адже «Київська камерата» офіційно називається Національним ансамблем солістів. А що таке concerto grosso, як не музика для «ансамблю солістів»? Таким чином, виникло concerto grosso n.3, написане на замовлення видатного нашого гобоїста Богдана Галасюка. Йому воно й присвячене. Потім я написав Concerto grosso n.4 «Пори року», щоб вже ні у кого сумнівів не виникало, що я «український Вівальді» та ще й Гайдн навздогін! П'яте concerto grosso ще зріє! А де перше, ви спитаєте? А це таємниця, покрита темрявою».

Джерело: day.kyiv.ua